Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 145/63/15-ц
провадження № 61-25197св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (стягувач), Тиврівська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 березня 2018 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Стадника І. М.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Тиврівської державної нотаріальної конторипро визнання недійсним заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 травня 2016 року позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 травня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тиврівської державної нотаріальної конторипро визнання недійсним заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 703 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання зазначеного рішення в частині стягнення судового збору Тиврівським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист та направлено його на адресу ОСОБА_2 .
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, посилаючись на те, що вона отримала виконавчий лист, виданий Тиврівським районним судом Вінницької області у справі № 145/63/15-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на її користь 2 703 грн судового збору, однак втратила його при направленні на виконання (неправильно вказала адресу виконавчої служби).
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року у складі судді Ратушняка І. О. заяву ОСОБА_2 задоволено. Поновлено ОСОБА_2 пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа. Видано дублікат виконавчого листа у справі № 145/63/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тиврівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що виконавчий лист на 1 аркуші за заявою ОСОБА_2 був направлений їй судом 10 жовтня 2016 року поштою, отриманий нею та направлений на виконання Уманському відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Уманський ВДВС ГТУЮ у Черкаській області), однак на примусовому виконанні вказаного виконавчого документа не перебувало, стягнення боргу не здійснювалося, що підтверджується довідкою Уманського ВДВС ГТУЮ у Черкаській області від 05 грудня 2017 року № 21549-8.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 07 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким в задоволені заяви відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обставин, які б вказували на переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, не встановлено і ОСОБА_2 не зверталася до суду із заявою про поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання, тобто суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі вимог заяви та самостійно, без відповідного клопотання поновив заявнику строк на пред'явлення виконавчого листа до виконання. Задовольняючи заяву, місцевий суд не з'ясував, чи дійсно виконавчий лист був втрачений, та, посилаючись лише на пояснення заявника, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для видачі дубліката виконавчого листа.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 березня 2018 року, залишити в силі ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити її заяву про видачу виконавчого листа.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що 10 жовтня 2016 року вона отримала оригінал виконавчого листа та направила його простим листом до Уманського ВДВС ГТУЮ у Черкаській області за старою адресою. З довідки Уманського ВДВС ГТУЮ у Черкаській області їй стало відомо, що вказаний виконавчий лист на примусовому виконанні не перебуває, тому вона вважала його втраченим. Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки цей строк було пропущено внаслідок неодноразового відкладення розгляду справи судом. Апеляційний суд не взяв до уваги всі докази, надані на обґрунтування заяви, і дійшов помилкового висновку про залишення її без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тиврівського районного суду Вінницької області.
30 травня 2018 року справа № 145/63/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Зазначеним вимогам закону ухвалені у цій справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 травня 2016 року у справі № 145/63/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тиврівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом задоволено повністю.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2016 року рішення Тиврівського районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тиврівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 703 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року рішення Апеляційного суду Вінницької області залишено без змін.
Згідно із супровідним листом Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2016 року виконавчий лист у справі № 145/63/15-ц було направлено ОСОБА_2
ОСОБА_2 не заперечувала того, що отримала оригінал вказаного виконавчого листа.
З листа Уманського міського відділу ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 05 грудня 2017 року № 21549-8 встановлено, що виконавчий лист № 145/63/15-ц, виданий Тиврівським районним судом Вінницької області, на примусовому виконанні у відділі не перебував, стягнення боргу не здійснювалося.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого листа (далі - Закон № 606-XIV), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 606-XIV строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі -Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Враховуючи вищевказані положення частини першої статті 12, пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII, виконавчий лист № 145/63/15-ц, виданий Тиврівським районним судом Вінницької області на виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2016 року, міг бути пред'явлений до виконання протягом трьох років, тобто до 15 серпня 2019 року.
Із заявою про видачу дубліката виконавчого листа № 145/63/15-ц ОСОБА_2 звернулася у грудні 2017 року, тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився, є помилковими.
Відповідно до частини першої статті 370 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час подання заяви про видачу дубліката виконавчого листа (далі - ЦПК України 2004 року), замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.
Пунктом 17.4 розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зробив висновок, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до §§ 51-53 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа, апеляційний суд послався на лист Уманського міського відділу ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 05 грудня 2016 року № 17338-8, з якого вбачається, що ОСОБА_2 направляла на виконання ксерокопію виконавчого листа. Однак, обґрунтовуючи доводи щодо втрати виконавчого листа, ОСОБА_2 посилалася на інші обставини, які підтверджені іншим документом органу державної виконавчої служби, а саме листом Уманського міського відділу ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 05 грудня 2017 року № 21549-8.
Вищевказані листи Уманського міського відділу ДВС ГТУЮ у Черкаській області підтверджують те, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до органу державної виконавчої служби з приводу виконання виконавчого листа № 145/63/15-ц, виданого Тиврівським районним судом Вінницької області, однак суди попередніх інстанцій не перевірили, чи направлявся оригінал зазначеного виконавчого листа, чи перебував такий виконавчий документ на виконанні раніше, чи вчинялися по ньому виконавчі дії.
Таким чином, суди не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, не перевірили доводів сторін та не дослідили належним чином наданих учасниками справи доказів і дійшли передчасних висновків за наслідками розгляду заяви.
В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в цій справі.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що судами обох попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 07 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов