10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 343/64/15-ц
провадження № 61-6399св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Тураша В. А., та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Мелінишин Г. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначало, що 23 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 195 000 доларів США зі сплатою 12,5% річних з кінцевим терміном повернення 26 березня 2020 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 28 березня 2013 року укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано готель, кафе та земельну ділянку площею 0,34 га по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконувала, у зв'язку з чим банк направив їй повідомлення-вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, яка залишилась без задоволення.
На підставі викладеного, з урахуванням змінених у квітні 2015 року та уточнених у червні 2016 року позовних вимог, ПАТ «ВіЕй Банк» просило у рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № KU19960 від 23 березня 2013 року у сумі 179 651,94 доларів США, та у рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 730/07/36 від 5 червня 2008 року у сумі 194 823, 61 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом-оцінювачем на день проведення продажу.
Також просило закріпити за ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя щодо:
- вільного доступу представників управителя та інших осіб, визначених управителем, до майна, що передано в управління;
- укладення договорів оренди майна, переданого в управління третім особам;
- розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном;
- укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління третім особам;
- представлення інтересів у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань, пов?язаних з замовленням, посвідченням, отриманням необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах зв?язку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачі в оренду, забезпечення нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв?язком;
- здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі, але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав тощо, щодо їх виникнення, припинення, переходу, зміни, тощо); - підписання та подання заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію припинення іпотеки та про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна;
- володіння, користування і розпорядження майном у встановлених чинним в Україні законодавством та цим договором випадках;
- інші права, необхідні для здійснення належного управління майном.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2016 року позов задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КU 019960 від 27 березня 2013 року в розмірі 179 651,94 доларів США, що еквівалентно 4 508 830,73 грн, та у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 730/07/36 від 5 червня 2008 року в розмірі 194 823,61 доларів США, що еквівалентно 4 889 603,09 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на готель, кафе, які позначені в плані літ. «А» загальною площею 932,1 кв.м по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,34 га кадастровий номер 2622010100:01:012:0016 з цільовим призначення для обслуговування готелю і кафе, що розташована по АДРЕСА_1 , у спосіб, визначений статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та іпотечним договором, на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за початковою ціною для реалізації 15 400 383 (п?ятнадцять мільйонів чотириста тисяч триста вісімдесят три) грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому банк набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2016 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу банку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи; правильно визначивши початкову ціну продажу предмета іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2016 року ПАТ «ВіЕс Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини шостої статті 36 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержатем або на підставі оцінки майна суб?єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заявник посилався те, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення ціна предмета іпотеки не була узгоджена між іпотекодавцем та іпотекодержатем, тому, на думку заявника, суд не мав права зазначати початкову ціну предмета іпотеки.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 195 000 доларів США зі сплатою 12,5% річних з кінцевим терміном повернення 26 березня 2020 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 28 березня 2013 року укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано готель, кафе та земельну ділянку площею 0,34 га по АДРЕСА_1 .
Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість у сумі 179 651,94 доларів США, що еквівалентно 4 508 830,73 грн, з яких: 169 116,05 доларів США, що еквівалентно 4 244 405,29 грн, - заборгованість за кредитом, 10 535,89 доларів США, що еквівалентно 264 425,45 грн, - заборгованість за процентами та 7 286,75 грн - пеня.
Відповідно до пункту 6.3 іпотечного договору у разі порушення основного зобов?язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає боржнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначає стислий зміст порушених боржником та/або іпотекодавцем зобов?язань, вимогу про виконання порушеного зобов?язання у тридцятиденний строк або більш тривалий строк, встановлений іпотекодержателем, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України.
15 жовтня 2014 року банком ОСОБА_1 направлено вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, яка останньою залишена без виконання.
Також судами встановлено, що 5 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Електрон банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариством «ВіЕс Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 73007/36, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 400 000 доларів США зі сплатою 12,5% річних з кінцевим терміном повернення 4 червня 2018 року.
6 червня 2008 року у забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між тими ж сторонами укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку таке майно: готель, кафе та земельну ділянку площею 0,34 га по АДРЕСА_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 5 червня 2008 року заборгованість становить 194 823,61 доларів США, що еквівалентно 4 889 603,09 грн, яка складається з: 185 305,67 доларів США, що еквівалентно 4 650 725,73 грн, - заборгованість за тілом кредиту, 9 181,22 доларів США, що еквівалентно 230 426,50 грн, - заборгованість за процентами, 336,72 доларів США, що еквівалентно 8 450,86 грн - пеня.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Вирішуючи справу, судами попередніх інстанцій встановлено, що за кредитним договором, укладеним між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 27 березня 2013 року, забезпеченим іпотекою, утворилась заборгованість у сумі 179 651,94 доларів США, що еквівалентно 4 508 830,73 грн, та за кредитним договором від 5 червня 2008 року, який також забезпечений іпотекою того ж майна, утворилась заборгованість в сумі 194 823,61 доларів США, що еквівалентно 4 889 603,09 грн, внаслідок порушення позичальником умов кредитних договорів.
Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у позивача виникло право захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості, розмір якої відповідачем не спростований.
Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про доведеність обґрунтування позовних вимог банку і наявність правових підстав для їх частково задоволення.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і касаційний суд.
Доводи заявника про те, що суд першої інстанції не мав права зазначати ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, безпідставні.
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах).
Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2015 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулось до суду з клопотання про призначення судової будівельної-технічної експертизи для визначення початкової ціни предмета іпотеки.
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 3 листопада 2015 року призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання щодо початкової ціни предмета іпотеки при його реалізації.
Відповідно до висновку № 05/03/16 будівельно-технічної експертизи від 12 листопада 2015 року початкова ціна предмета іпотеки, а саме готелю та кафе, позначених на плані літ. «А» загальною площею 932,1 кв.м по АДРЕСА_1 , становить 14 051 981 грн, а земельної ділянки площею 0,34 га кадастровий номер 2622010100:01:012:0016 з цільовим призначенням для обслуговування готелю і кафе по АДРЕСА_1 -1 348 402 грн.
Саме з такої початкової ціни для реалізації предмета іпотеки виходив суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився апеляційний суд.
Необхідність встановлення судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки початкової його ціни у грошовому вираженні передбачено положеннями статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Ціна продажу предмета іпотеки відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем, або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Встановивши, що початкова ціна продажу предмета іпотеки визначена проведеною за клопотанням позивача судовою будівельною-технічною експертизою, апеляційний суд відхилив відповідні доводи апеляційної скарги ПАТ «ВіЕс Банк»; підстав для спростування таких висновків касаційна скарга не містить.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов
Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов