Справа № 372/1390/17
Провадження № 2-596/19
08 серпня 2019 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Потабенко Л.В.,
за участю секретаря Бенчук О.О.,
справа № 372/1390/17
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ПАТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайтіwww.privatbank.ua/terms/pags/70 складає договір. Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, внаслідок чого станом на 31.03.2017 року утворилася заборгованість у розмірі 50 350, 89 грн., з яких: 4 768,17 грн. - заборгованість за кредитом, 39477,92 грн. - проценти за користування кредитними коштами, та нарахованих за порушення умов кредитного договору 3 230,95 грн. - пені та комісії, а також 500,00 грн - штрафу (фіксована частина), 2 373,85 грн. - штрафу (процентна складова). Посилаючись на викладене, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 13.03.2012 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, та подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, його представник подав заяву, в якій просив у задоволенні позову відмовити за безпідставністю та подав заяву про розгляд справи у його відсутність. 08.08.2019 року до суду надійшла заява, що містить письмові пояснення представника відповідача - ОСОБА_2 , в яких він посилається на те, що просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та відсутність підстав вважати , що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, є саме тими, що з якими знайомився відповідач та вказані умови розміщені на сайті, що наявні в матеріалах справи не містять підпису відповідача, а отже не є частиною договору.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін у справі за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 07.12.2018 року скасовано заочне рішення по даній справі від 11.09.2017 року та призначено справу до розгляду в загальному порядку і призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 10.04.2019 року закрите підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд, дослідивши письмові докази та матеріали справи вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи.
До позовної заяви додано копію анкети-заяви про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку», з якої вбачається, що ОСОБА_1 ознайомився 13.03.2012 року з договором про надання банківських послуг до його укладення і погоджується з його умовами. Також погоджується з офіційного сайту ПАТ КБ «ПриватБанк» самостійно знайомитися із змінами Умов та Правил надання банківських послуг на вказаному сайті.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, позивач в позовній заяві посилається на п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.3.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Відповідно до зазначених у позовній заяві розрахунків, банком нараховано загальну заборгованість за кредитом в розмірі 50 350,89 грн., з яких: 4 768,17 грн. - заборгованість за кредитом, 39477,92 грн. - проценти за користування кредитними коштами, та нарахованих за порушення умов кредитного договору 3 230,95 грн. - пені та комісії, а також 500,00 грн - штрафу (фіксована частина), 2 373,85 грн. - штрафу (процентна складова).
До позову додано роздруківку витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка не містить будь-яких позначок, які б вказували на ознайомлення відповідача з саме цими за змістом Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку. Вказаний витяг в розділі «Тарифи» має опис відкриття карткового рахунку рівня «Універсальна», та не має будь-яких позначок, з які б вказували, що саме вказаний видів карткового рахунку був обраний відповідачем, та чи взагалі відповідач ознайомився із цими тарифами.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За нормами ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка набуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженому постановою Правління НБУ від 05.11.2014 № 705, форми документів за операціями з використанням електронних платіжних засобів установлюються правилами платіжних систем і повинні містити обов'язкові реквізити, визначені цим Положенням.
Пунктом 7 цього розділу передбачено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів повинні містити такі обов'язкові реквізити: ідентифікатор еквайра та торговця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати; ідентифікатор платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; суму комісійної винагороди; реквізити електронного платіжного засобу, які дозволені правилами безпеки платіжної системи; вид операції; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 ст.83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При оцінці доказів та оцінці аргументів суд враховує положення ч.8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та нечіткі або двозначні положення договору тлумачить на користь відповідача, як споживача послуг позивача.
У разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає суду належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.
Підписана заява позичальника не містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, відсутні підстави для висновку, що відповідач ознайомлений саме із тими Умовами та Правилами, які додані до позовної заяви.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 11.03.2015 у справі №6-16цс15, згідно з якою умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника. Також аналогічний підхід застосований у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16.
Це кореспондується із обставинами звернення Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду, яка вважає, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі №6-144цс14, згідно з якою Умови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) існували при укладенні договору й у заяві позичальника, яку він власноручно підписав, зазначено, що він ознайомлений з такими Умовами та згодний з ними.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду щодо даної категорії справ, викладених в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»), а оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тариф та Витяг з Умов розумів відповідачк та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.03.2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17.05.2017), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та опис відкриття карткового рахунку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, позивачем змінювалось нарахування процентів в односторонньому порядку без згоди відповідача, як позичальника, який відповідні зміни не підписував, що суперечить вище наведеним правовим нормам.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у аналогічній справі №342/180/17 вказала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, в даній справі - 13.03.2012 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Щодо стягнення з відповідача штрафів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, то дана вимога не підлягає до задоволення у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 13.03.2012 року, так як Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Розрахунки заборгованості за договором №б/н від 13.03.2012 року не є доказом наявності або відсутності договірних зобов'язань між сторонами, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову.
Крім того, із наданих розрахунків не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум. Ніяких роз'яснень та доказів щодо принципу складення даних розрахунків справа не містить, а відтак не можуть бути належним та допустимим доказом у справі. Матеріали справи взагалі не містять посилань на згоду відповідача на збільшення процентної ставки. Також з наданих суду доказів не вбачається можливим визначити момент виникнення заборгованості за «тілом кредиту» саме у сумі 4768,17 грн. для належного обрахунку відсоткової ставки. Крім того, заява-анкета не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Належних, допустимих та достатніх доказів у контексті вище перелічених норм законодавства щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин на умовах, зазначених позивачем, суду не надано. Надані позивачем «Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку» не є частиною договору, докази згоди відповідача на встановлення кредитного ліміту саме в сумі 5 000,0 гривень, як зазначено в позовній заяві (а.с. 2) відсутні. Крім того, представником позивача не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору, а саме видачі Банком коштів (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо), так як за нормами п. 2 ч. 1 ст. 1046, ч. 2 ст. 1054 ЦК України кредитний договір є укладений з моменту передання грошей. Також, відсутні будь-які докази видачі кредитної картки відповідачеві.
За таких обставин суд констатує недоведеність позивачем факту укладення із відповідачем договору № б/н від 13.03.2012 рокуна умовах, зазначених позивачем.
У зв'язку з наведеним, суд доходить висновку про недоведеність порушення прав позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, й відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Обухівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 16 серпня 2019 року.
Суддя