30 липня 2019 року м. Київ
Справа №357/13110/18 Головуючий у суді першої інстанції: Орєхов О.І.
Апеляційне провадження: 22-ц/824/8156/2019 доповідач: Гаращенко Д.Р.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою адвоката Федоркіна Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2019 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів,
06 листопада 2018 року позивач звернулась до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.
Просила суд збільшити розмір аліментів, стягнути з відповідача на її користь на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до розміру 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що 18 лютого 2005 року відділом РАЦС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області між сторонами було зареєстровано шлюб.
Від даного шлюбу народилась дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2011 р. шлюб між сторонами було розірвано.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17.02.2016 р. з відповідача було стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. (одна тисяча гривень), щомісячно починаючи з 15 вересня 2015 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач просила суд збільшити розмір аліментів з урахуванням збільшення віку дитини, збільшення витрат пов'язаних із забезпеченням дитині необхідного рівня життя та потреб на її утримання та виховання, загальним подорожчанням рівня життя, відповідно, зміною її матеріального становища в сторону погіршення ( довідка з місця роботи та дохід додається). Сума стягуваних аліментів є недостатньою для нормального матеріального забезпечення дитини на власну мінімальну заробітну плату, тому вона просить змінити розмір аліментів, які стягуються з відповідача на утримання дитини в збільшення, так як дохід сім'ї є незначним та не вистачає коштів для мінімального забезпечення дитини необхідним для її життя.
Відповідно до Консультаційного висновку спеціаліста алерголога від 30.10.2018 р., кардіолога від 17.08.2018 р. син сторін, ОСОБА_3 проходить курс лікування від бронхіальної астми середньо тяжкого персистуючого контрольованого протікання, та лікується від карієсу та інших зубних хвороб, що потребує значних витрат, які лягли повністю на позивача.
Також позивач зазначила про наявність обдарованості дитини у спорті, про що стверджують його досягнення.
Дитина є неодноразовим переможцем змагань з карате та проявляє бажання до вивчення іноземної мови.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київській області від 21 березня 2019 р. у задоволені позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції адвокат Федоркін Андрій Володимирович представник ОСОБА_1 15 квітня 2019 р. подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції було не повно з'ясовано обставини справи про матеріальне становище позивача. Зазначив, що матеріальне становище позивача погіршилось у зв'язку із збільшенням віку дитини, недостатності матеріального забезпечення дитини, оскільки коштів на забезпечення сина не вистачає.
Судом першої інстанції не враховано інфляційних процесів, безпідставно не прийнято до уваги погіршення стану здоров'я дитини.
Також безпідставним апелянт вважає висновок суду першої інстанції про погіршення матеріального становища відповідача.
Наявні в матеріалах справи квитанції на підтвердження перерахованих відповідачем коштів позивачу, підтверджують його матеріальну спроможність платити аліменти у більшому розмірі.
Вислухавши доповідь судді доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2011 р. шлюб між сторонами було розірвано.
Рішенням апеляційного суду Київській області від 17 лютого 2016 р. з відповідача було стягнуто аліменти у сумі 1000 грн. (одна тисяча гривень), щомісячно починаючи з 15 вересня 2015 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи не знайшов підтвердження той факт, що у відповідача відбулися зміни матеріального або сімейного стану. Посилання позивача на те, що на стан здоров'я дитини погіршився, останній хворіє на бронхіальну астму не були прийняти судом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду повністю відповідає зазначеній нормі процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Зазначена стаття передбачає можливості зміни розміру аліментів на дитину у зв'язку з тим, що матеріальне становище, сімейний стан, а також стан здоров'я платника аліментів або їх одержувача можуть протягом часу наявності аліментного зобов'язання змінюватися.
Під зміною матеріального положення сторін розуміється як покращення, так і погіршення майнового положення платника або одержувача аліментів.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів.
Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Предметом доказування для позивача у справі про збільшення розміру стягуваних аліментів є зміна матеріального стану платника аліментів, яка дозволяє йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, ніж той який вже присуджено за рішенням суду.
Доводи позивача на наявність у відповідача нерухомості та транспортного засобу могли би бути прийняти судом першої інстанції до уваги якщо б позивач надала суду докази покращення майнового стану відповідача в результаті якого він придбав це майно.
Але судом першої інстанції встановлено, що нерухомість є спадковим майном після смерті батьків в 2013 році і знаходиться в спільній власності з сестрою відповідача.
Щодо транспортного засобу та період придбання, наявності його у власності відповідача та сума придбання транспортного засобу суду не надані.
Судом першої інстанції встановлено, що в квітні 2017 року, відповідач припинив підприємницьку діяльність про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру ( а.с. 45-47)
Офіційно відповідач не працевлаштований, працює на підприємця за цивільними договорами.
Проживає в Києві в орендованій квартирі з цивільною дружиною та її донькою від першого шлюбу.
Доказів покращення матеріального становища відповідача позивачем суду першої інстанції не надано.
Судом також встановлено, що на особисту картку сина, відкриту в Приватбанку, на протязі 2018 року відповідачем були перераховані кошти в сумі 16 490,00 грн., із них в серпні 2018 року 4040 грн. на оздоровлення та придбані кросівки на суму 2699,00 грн. ( а.с. 52-55)
Суд встановив, що заняття сина в спортивному клубі карате сплачує відповідач.
Надана позивачем інформація щодо потреби у лікуванні дитини та наявність здібностей дитини у спорті не є підставою для збільшення розміру аліментів, а визначають додаткові витрати позивача на дитину які регулюються ст. 185 СК України.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката Федоркіна Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 30 липня 2019 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль