Апеляційне провадження 22-ц/824/9580/2019
Справа № 761/20966/17
Іменем України
21 серпня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Притули Н.Г., ухвалене в м. Київ 26 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконної дії або бездіяльності органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Заявлений позов мотивував тим, що кримінальне провадження по розслідуванню вбивства його брата ОСОБА_2 триває понад 14 років. За дворічний умисний саботаж слідчих дій і заходів, який призвів до втрати (продажу) речового доказу, він повідомив СБУ про груповий злочин заявою № 197 від 22 листопада 2013 року.
Ухвалою Шевченківського суду м. Києва від 12 грудня 2013 року по справі № 761/31102/13-к структуру ГСУ СБУ зобов'язано відомості з заяви № 197 внести в ЄРДР і розпочати досудове розслідування. 16 грудня 2013 року він подав заяву-вимогу попередження про виконання ухвали від 12 грудня 2013 року, але з того часу і до сьогоднішнього дня дана ухвала структурою СБУ не виконана. 22 листопада 2013 року його повідомлено з СБУ листом, що документи перенаправлено до генеральної прокуратури без попереднього внесення відомостей в ЄРДР, 26 грудня 2013 року його повідомлено з прокуратури м. Києва, що в допуску до продажу речового доказу (квартири, в якій скоєно умисне вбивство) ніяких ознак складу злочину слідчий ОСОБА_3 не вбачає.
Вказував, що в подальшому, після його систематичних вимог повернути матеріали заяви № 197 про скоєння групового злочину до ГСУ СБУ для виконання судового рішення, прокурори ГПУ і м. Києва постійно створювали йому перешкоди. Отже, вповноважені особи СБУ судове рішення не виконали, відомості з заяви про злочин № 197 не внесли, при цьому ніякого генерального доручення чи інших документів на передоручення виконання судового рішення від уповноважених осіб ГСУ СБУ на уповноважених прокурорів чи слідчих прокуратури м. Києва при матеріалах кримінального провадження не існує.
22 липня 2013 року він востаннє вимагав від слідчого накласти арешт на квартиру, а вже 22 серпня 2013 року речовий доказ було продано чи фіктивно переоформлено на ОСОБА_4
Ухвалами судів, зокрема від 02 грудня 2013 року Солом'янського районного суду м. Києва, визнавалися факти протиправної бездіяльності слідчого, за фактом шахрайського переоформлення квартири наразі триває кримінальне провадження, яке об'єднане з кримінальним провадженням по умисному вбивству, але воно належно не розслідується.
Зазначав, що покриття структурою СБУ спільно з ГПУ і прокуратурою м. Києва службового злочину слідчого Довгуна В.В . , який два роки не проводив слідчі дії по тяжкому злочину, при допуску до продажу квартири у стані речового доказу, в якій знаходилося успадковане ним майно брата, завдало йому матеріальної шкоди по вартості недоотриманого майна, яка становить 130000 грн., та душевних страждань йому, його дружині та трьом його дітям, яких вони всі зазнали у зв'язку з протизаконними діями СБУ.
На підставі вищевикладеного просив визнати протизаконною бездіяльність Служби безпеки України по довготривалому невиконанню судового рішення - ухвали від 12 грудня 2013 року, що призвело до втрати речового доказу (квартири) і спричинило фактично подальшу повну відсутність досудового розслідування по вбивству, унеможливило доступ до квартири, переоформленої на фіктивного власника ОСОБА_4 ; стягнути з Державного казначейства України за бездіяльність СБУ суму моральної шкоди за невиконання судового рішення 12 грудня 2013 року в сумі 60000 грн., вартість втраченого майна по спадщині за заповітом, вартістю орієнтовно 130000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що рішення прийняте судом зі свідомим ігноруванням належних, прямих, беззаперечних письмових доказів, що є в матеріалах справи і детально прокоментовані його виступом в суді. Рішення не відповідає матеріалам справи і обставинам справи, частина яких навіть не встановлювалася і не перевірялася, а частина обставин судом переказана як нібито зрозуміла суду, але оцінка тим обставинам надана умисно протилежна до тлумачення норм законів, тобто, надане явне протизаконне тлумачення фактам подій і доказам у справі.
Від відповідача Служби безпеки України 10 липня 2019 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв'язку 08 липня 2019 року, відповідно до якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вказував, що позивач не надав належних і допустимих доказів щодо незаконності рішень посадових осіб СБУ.
Також, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, позивач не довів суду, в чому полягала така шкода і які моральні страждання він поніс та до яких майнових втрат привели дії працівників органів досудового слідства.
Вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, 06 грудня 2012 року до ЄРДР внесено заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2003 року (дата надходження заяви 18 квітня 2003 року) про те, що в період часу з 23 год. 16 квітня 2003 року до 12 год. 17 квітня 2003 року з квартири АДРЕСА_1 , вийшов на вулицю ОСОБА_2 та додому не повернувся, місце його знаходження невідоме; правова кваліфікація: ч. 1 ст. 115 КК України (а. с. 120 т. 1).
Постановою слідчого СВ Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Довгуна В.В. 31 липня 2013 року визнано квартиру за адресою АДРЕСА_2 речовим доказом (а. с. 39 т. 1).
Постановою слідчого СВ Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Довгуна В.В. 01 серпня 2013 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 щодо накладення арешту на квартиру за адресою АДРЕСА_3 відмовлено, в зв'язку з тим, що ОСОБА_6 , якому належить дана квартира, у статусі підозрюваного по кримінальному провадженні № 12012110090000771 не перебуває (а. с. 41 т. 1).
22 серпня 2013 року приватним нотаріусом Горбенко Ю.Е. зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири (а. с. 42 т. 1).
22 листопада 2013 року ОСОБА_1 подав на ім'я голови СБУ, із копіями до комітетів Верховної Ради України, заяву про груповий злочин № 197 групи слідчих і прокурорів по справі вбивства брата по допуску до продажу головного речового доказу - квартири вбивства до завершення досудового слідства по вбивству (5, 6, 22, 24, 44 - 45, 36) (розглядати в порядку ст. 55 і ч. 1 ст. 214 нового КПК України), в якій вказано дату і місце злочину, перелік співучасників злочину і кваліфікації кримінальних правопорушень, зокрема, що по кримінальній справі умисного вбивства ОСОБА_2 допущено службовий злочин, а саме допущено до продажу проголошений постановою слідчого від 31 липня 2013 року речовий доказ - квартиру умисного вбивства його брата. Вимагав від вповноважених осіб ГСУ СБУ внести в ЄРДР відомості про факт групового службового злочину № 197 слідчих і прокурорів, перелічених на сторінці 1 цієї заяви про злочин № 197 по кримінальній справі умисного вбивства його брата у кримінальному провадженні № 12012110090000771. Відомості про злочин внести самостійно структурою СБУ у 24 години, яке те передбачене ч. 4 ст. 214 КПК, і надати йому витяг з ЄРДР. До заяви було додано копії документів на 56 стор. на 33 аркушах (а. с. 37 т. 1).
Листом від 22 листопада 2013 року Головне слідче управління СБУ повідомило ОСОБА_1 про те, що у зв'язку із відсутністю у його заяві № 197 відомостей про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, які підслідні слідчим органів безпеки, відповідно до ст. ст. 216, 218 КПК України її направлено до Генеральної прокуратури України (а. с. 186 т. 1).
Листом від 28 листопада 2013 року прокуратура м. Києва повідомила ОСОБА_1 за результатами розгляду його заяви від 22 листопада 2013 року на неправомірні дії співробітників Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві та прокуратури Солом'янського району м. Києва. Повідомлено, що звернення ОСОБА_1 за своїм змістом та суттю не є повідомленням про злочин, оскільки не містить жодних конкретних даних про час, місце, обставини вчинення кримінального правопорушення (а. с. 46 т. 1).
25 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою до Шевченківського районного суду на бездіяльність службових осіб Головного слідчого управління Служби Безпеки України. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року № 761/31102/13-к частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов'язано Головне слідче управління Служби Безпеки України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року, зареєстровану за № 1682 (а. с. 44 т. 1).
16 грудня 2013 року ОСОБА_1 подав на ім'я голови СБУ, із копіями до комітетів Верховної Ради України, заяву-вимогу-попередження № 1 про негайне виконання вповноваженими особами ГСУ СБУ судового рішення від 12 грудня 2013 року (28-29) про внесення до ЄРДР відомостей про груповий службовий злочин № 197 (1-2) по його заяві-повідомленню про злочин № 197 від 22 листопада 2013 року (а. с. 45 т. 1).
Листом прокуратури м. Києва від 26 грудня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено, що його заява по суті є скаргою на бездіяльність слідчих та процесуальних керівників у кримінальному провадженні № 12012110090000771 за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Роз'яснено, що рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора відповідно до Глави 26 КПК України оскаржуються у судовому порядку (а. с. 47 т. 1).
Листом від 13 червня 2014 року слідчий в ОВС слідчого відділу прокуратури м. Києва Смітюх О.Ф. повідомив ОСОБА_1 , що відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 214 КПК України, внесено 30 квітня 2014 року Головним слідчим управління СБ України на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва. В листі міститься витяг з кримінального провадження № 22014000000000143 за заявою ОСОБА_1 , дата внесення до ЄРДР 30 квітня 2014 року, правова кваліфікація ч. 1 ст. 365 КК України, фабула: до Головного слідчого управління СБ України з прокуратури м. Києва надійшла ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року у справі № 761/31101/13-к, якою відповідальну особу ГСУ СБУ зобов'язано внести відомості до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 № 197 від 22 листопада 2013 року (вх. № 1682 від 22 листопада 2013 року) про вчинений злочин. Так, на підставі заяви громадянина України ОСОБА_1 № 197 від 22 листопада 2013 року службові особи органів досудового розслідування та прокуратури 22 серпня 2013 року у м. Києві під час розслідування кримінального провадження № 12012110090000771 перевищили службові повноваження, а саме реалізували квартиру, яка у зазначеному кримінальному провадженні була визнана речовим доказам, чим завдали шкоди охоронюваним правам та інтересам окремих громадян (а. с. 203 т. 2).
На а. с. 135 - 136 т. 1 знаходиться протокол допиту свідка від 02 вересня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014000000000130 ОСОБА_7 , працюючого заступником начальника Головного слідчого управління СБУ, та який пояснив, що ухвалами від 28 жовтня 2013 року, 17 грудня 2013 року, 12 грудня 2013 року слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ГСУ СБУ зобов'язано внести відомості до ЄРДР по заявах ОСОБА_1 , зареєстрованим за № 1485 від 21 жовтня 2013 року, № 1744 від 02 грудня 2013 року, № 1682 від 22 листопада 2013 року, вищенаведені рішення справді не були виконані.
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26 грудня 2018 року № 1450/18-61, ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що сталась під час виконання судових рішень Службою безпеки України. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в результаті ситуації, що досліджується за справою, складатиме 27 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. Виокремити страждання по кожному невиконаному рішенню або по діям уповноважених осіб неможливо. так як події мають тривалий період, свою динаміку зростання і взаємопов'язані з вбивством рідного брата, що є значущим для ОСОБА_1 (а. с. 214 т. 1).
Крім того, позивачем до матеріалів справи додано його триваюче листування з 2005 року з органами внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки України та іншими державними органами і посадовими особами щодо невиконання слідчих дій у кримінальних провадженнях за фактом умисного вбивства ОСОБА_2 та заволодіння квартирою, скарги на бездіяльність працівників органів слідства, ухвали слідчих суддів за результатами розгляду скарг ОСОБА_1 .
На а. с. 85 т. 1 міститься стислий виклад рішення Європейського суду з прав людини у справі «Слюсар проти України» від 17 січня 2013 року, згідно якого Європейський суд визнав наявність порушення ст. 2 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв'язку з недотриманням державою обов'язку провести ефективне розслідування смерті брата заявника, оскільки період від моменту повідомлення заявника про зникнення його брата до порушення кримінальної справи був занадто тривалим; після порушення кримінальної справи за фактом вбивства не було здійснено спланованого розслідування.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та сторонами не спростовано.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлено дій з боку Служби безпеки України, які б давали правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України, та що діюче законодавство України не покладає на Державну казначейську службу України відповідальність за юридичні особи, створені державою.
Із даними висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Так як підставою звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є протиправна бездіяльність уповноважених осіб Служби безпеки України щодо невиконання ухвали суду, якою їх зобов'язано внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_1 , то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного суду України по справі № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерплому покладається на не посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Разом із тим, наведені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції і зроблено помилковий висновок, що на державу не покладається відповідальність за шкоду, заподіяну Службою безпеки України.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що 30 квітня 2014 року заява ОСОБА_1 надійшла від прокуратури м. Києва та цього ж дня були внесені відомості в ЄРДР за № 220114000000000143, які 13 травня 2014 року були передані Генеральною прокуратурою України за підслідністю до прокуратури м. Києва, та зроблено висновок, що тривалий проміжок часу між надходженням заяви, ухвали та внесенням інформації по заяві (на підстав ухвали суду) до ЄРДР пов'язане з тим, що СБ України витребовувала заяву від прокуратури м. Києва, до якої вона була направлена. Адже як вбачається із змісту ухвали, вона не відображає короткого змісту обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, як передбачено положеннями ст. 214 КПК України.
Із даними висновками суду першої інстанції також не можна погодитись, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 214 КПК України в редакції станом на момент постановлення ухвали від 12 грудня 2013 року, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6) прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.
Разом із тим, як вбачається із витягу з кримінального провадження № 22014000000000143 за заявою ОСОБА_1 , дата внесення до ЄРДР 30 квітня 2014 року, правова кваліфікація ч. 1 ст. 365 КК України, фабула: до Головного слідчого управління СБ України з прокуратури м. Києва надійшла ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року у справі № 761/31101/13-к, якою відповідальну особу ГСУ СБУ зобов'язано внести відомості до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 № 197 від 22 листопада 2013 року (вх. № 1682 від 22 листопада 2013 року) про вчинений злочин. Так, на підставі заяви громадянина України ОСОБА_1 № 197 від 22 листопада 2013 року службові особи органів досудового розслідування та прокуратури 22 серпня 2013 року у м. Києві під час розслідування кримінального провадження № 12012110090000771 перевищили службові повноваження, а саме реалізували квартиру, яка у зазначеному кримінальному провадженні була визнана речовим доказам, чим завдали шкоди охоронюваним правам та інтересам окремих громадян (а. с. 203 т. 2).
Таким чином, відомості до ЄРДР було внесено зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року, а не з самої заяви ОСОБА_1 , і таким чином не можна вважати, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року була належним чином виконана.
Невиконанням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року позивачу було спричинено моральну шкоду, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26 грудня 2018 року № 1450/18-61.
Зазначений висновок експертизи судом першої інстанції було відхилено із тих підстав, що сам факт зобов'язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.
Дані висновки суду випливають із попередніх помилкових висновків про належне виконання органами Служби безпеки України 30 квітня 2014 року ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року, чого в дійсності зроблено не було, а тому апеляційний суд з ними також погодитися не може.
Також судом першої інстанції не наведено жодних мотивів відмови в задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності Служби безпеки України протиправною.
Виходячи із вищевикладеного, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення не може вважатися законним і обґрунтованим і підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Оскільки під час розгляду апеляційної скарги встановлено, що відповідальні особи Служби безпеки України були зобов'язані ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року внести заяву ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але ними у встановлені законом порядку та строки цих дій зроблено не було, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України по невиконанню судового рішення знайшли своє підтвердження і підлягають задоволенню.
При цьому суд враховує, що 16 грудня 2013 року ОСОБА_1 подавав на ім'я голови СБУ, із копіями до комітетів Верховної Ради України, заяву-вимогу-попередження № 1 про негайне виконання вповноваженими особами ГСУ СБУ судового рішення від 12 грудня 2013 року (28-29) про внесення до ЄРДР відомостей про груповий службовий злочин № 197 (1-2) по його заяві-повідомленню про злочин № 197 від 22 листопада 2013 року (а. с. 45 т. 1).
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Положеннями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Визначаючи розмір відшкодування шкоди позивачу, апеляційний суд виходить із вимог розумності та справедливості, а також ступеню доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди.
Так, оскільки згідно висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26 грудня 2018 року № 1450/18-61, ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що сталась під час виконання судових рішень Службою безпеки України, однак виокремити страждання по кожному невиконаному рішенню або по діям уповноважених осіб неможливо, так як події мають тривалий період, свою динаміку зростання і взаємопов'язані з вбивством рідного брата, що є значущим для ОСОБА_1 (а. с. 214 т. 1), апеляційний суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, стягнувши із Державного бюджету України на його користь 10000 грн., що апеляційний суд вважає справедливою і достатньою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.
Разом із тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається, що невиконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року призвело до відчуження квартири, враховуючи, що квартира була продана 22 серпня 2013 року, тобто до звернення з заявою про груповий злочин № 107 від 22 листопада 2013 року та до постановлення судом ухвали від 12 грудня 2013 року, і таким чином відсутній причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача і шкодою, заподіяною позивачу.
Крім того, позивачем не доведений розмір заподіяної шкоди, оскільки у позовних вимогах цей розмір зазначений ним орієнтовно 130000 грн., і ці обставини не підтверджуються будь-якими доказами.
Не є доведеним і сам факт заподіяння позивачу шкоди відчуженням квартири, оскільки із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається, що дане майно перебувало у власності ОСОБА_2 , а відтак що позивач міг претендувати на дану квартиру як на спадкове майно (а. с. 42 т. 1).
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, визнавши протиправною бездіяльність Служби безпеки України та стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із Державного бюджету України на користь відповідача судові витрати в розмірі 953 грн. за оплату проведення експертизи пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України по невиконанню судового рішення, а саме ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року по справі № 761/31102/13-к.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) 10000 (десять тисяч) грн. та судові витрати в розмірі 953 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 серпня 2019 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.