Справа № 309/2208/17
Іменем України
22 серпня 2019 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Куштана Б.П., Собослоя Г.Г.,
за участі секретаря - Чучка Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2018 року (головуючий суддя Волощук О.Я.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» (далі: Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Банк) та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 298/47 від 26.12.2007, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі 50 000 євро на строк до 25.09.2021 зі сплатою 12,30 % річних.
Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 298/47 від 26.12.2007.
Позичальник своїх зобов'язань належним чином не виконувала, внаслідок чого Банк зазначав, що заборгованість станом на 25.05.2017 складає 59785,53 євро, з них: 46087,19 євро - заборгованість за кредитом, 13698,34 євро - заборгованість за відсотками.
У справі 31 жовтня 2017 року було ухвалено заочне рішення (а.с.51-53), яке ухвалою Хустського районного суду від 26.02.2018 за заявою ОСОБА_1 було скасовано (а.с. 77-78).
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 12.09.2018 позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 59785, 53 євро та витрати по сплаті судового збору 26014, 34 грн.
На це рішення подала апеляційну скаргу позичальник ОСОБА_1 Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що звернувшись до нотаріуса у 2010 році за вчиненням виконавчого напису, а отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України Банк на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, а тому перебіг позовної давності за вимогами Банку почався з наступного дня після одержання такої вимоги; даний позов подано Банком у червні 2017 з пропуском позовної давності.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Банк) та ОСОБА_1 , було укладено Договір кредиту № 298/47 від 26.12.2007, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі 50 000 євро на строк до 25.09.2021 зі сплатою 12,30 % річних. Відповідно до п. 1.1.1. Договору кредиту погашення заборгованості здійснюється щомісячно рівними частинами до 10 числа місяця, починаючи з січня 2008 року, в сумі 303,03 євро, а останній платіж в сумі 303,08 євро (а.с. 6-8).
Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 298/47 від 26.12.2007 (а.с.9).
Також встановлено, що в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Договором кредиту 298/47 від 26.12.2007, було укладено іпотечний договір від 26.12.2007, за яким передано в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0346 га. та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Оскільки позичальник своїх зобов'язань не виконувала, Банк 06 серпня 2010 року звернувся до приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу із заявою про вчинення виконавчого напису щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення достроково у повному обсязі заборгованості за укладеним із ОСОБА_1 кредитним договором № 298/47 від 26.12.2007 у розмірі 50988,09 євро, з них: 46087,19 євро - заборгованість за кредитом, 3400,90 євро - заборгованість за відсотками; 1500 євро - штраф. Вказана заборгованість визначена станом на 06.08.2010 (а.с.154-155).
06.08.2010 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Вімерт В.І. вчинено виконавчий напис, зареєстровано в реєстрі за № 1111, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0346 га. та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , яке на підставі іпотечного договору від 26.12.2007 передане в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Договором кредиту 298/47 від 26.12.2007. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 в наступному розмірі: заборгованості по кредиту в розмірі 46087,19 євро, заборгованості по відсотках в розмірі - 3400,90 центів, штрафу - 1500 євро, всього в сумі 50988,09 євро., що в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 06.08.2010 становить 530447,61 грн., та понесених АКБ «Укрсоцбанк» витрат по вчиненню виконавчого напису в розмірі 3000 грн. (а.с.150-156).
За інформацією Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, станом на 15.05.2019 на виконанні в органах ДВС Закарпатської області та приватних виконавців виконавчого округу Закарпатської області не перебуває виконавчий напис №1111, вчинений 06.08.2010 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Вімерт В.І. В той же час, цей виконавчий документ перебував на виконанні у Хустському РВ ДВС (ВП № 54247375). 26.12.2017 заступником начальника відділу Бенца В.В., відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого для забезпечення кредитів у іноземній валюті» встановлена заборона на реалізацію заставного майна, а інше майно у боржника не виявлено, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (а.с.158-159).
Таким чином, 06 серпня 2010 року Банк пред'явив до ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та неустойки, за рахунок майна, переданого в іпотеку. На даний час виконавчий напис не виконано.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Звернення з вимогою про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час такого звернення вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату заборгованості рівними частинами до 10 числа місяця, починаючи з січня 2008 року, в сумі 303,03 євро, а останній платіж в сумі 303,08 Євро, до повного погашення кредиту, який наданий до 25 вересня 2021 року.
Пред'явивши до ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та неустойки, за рахунок майна, переданого в іпотеку, кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Відтак, строк виконання основного зобов'язання настав у серпні 2010 року.
У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звертаючись до суду з даним позовом, Банк визначив заборгованість за тілом кредиту в сумі 46087,19 євро. Така ж сума заборгованості за тілом кредиту була визначена у виконавчому написі № 1111 від 06.08.2010.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припинилося після пред'явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України - з 07 серпня 2010 року.
Отже, оскільки за виконавчим написом заборгованість за кредитним договором стягнута у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа N 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа N 14-154цс18, провадження N 310/11534/13-ц).
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Умовами кредитного договору сторони строк позовної давності не збільшували.
Позов у справі, що розглядається подано банком у липні 2017 року.
Строк виконання основного зобов'язання настав 06 серпня 2010 року - у момент пред'явлення вимоги кредитором про дострокове стягнення кредиту.
Відповідачем було заявлено про застосування позовної давності у письмовій заяві від 27.04.2018 (а.с. 85).
Таким чином, заборгованість за кредитним договором, що нарахована станом на 06.08.2010 - не підлягає стягненню у зв'язку з пропуском позовної давності, а нарахування заборгованості після 07 серпня 2010 року - є безпідставним.
Щодо вимог до поручителя необхідно вказати наступне.
Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Тобто, порука є додатковим (акцесорний) способом забезпечення виконання зобов'язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов'язання.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.
Умови договору поруки про його дію до повного виконання Сторонами прийнятих на себе обов'язків (п. 4.2 Договору поруки) не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.
Оскільки строк виконання основного зобов'язання (дострокове повернення всієї суми кредиту) настав 06 серпня 2010 року, позов Банком подано за межами строку дії поруки.
Правові позиції щодо стягнення заборгованості з поручителя у разі зміни строку виконання основного зобов'язання викладені у Постанові Великої Палати Верховного суду від 31.10.2018 у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18).
Вимог про стягнення з відповідачів (боржника та поручителя) коштів на підставі положень статті 625 ЦК України Банк не заявляв.
Зважаючи на викладене, підстав для задоволення позову Банку - немає.
Рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, слід скасувати з підстав, передбачених п.п.3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та у задоволенні позову - відмовити.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 12000,00 грн. (а.с. 124), які підлягають стягненню на її користь із позивача.
Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.3, 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 12 вересня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 298/47 від 26 грудня 2007 року - відмовити.
Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 12000,00 гривень судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 серпня 2019 року.
Головуюча: Судді: