23 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/5824/18
категорія 10.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91942-50 від 16.11.2018,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2018 №Ф-91942-50 видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області.
В обґрунтування позову зазначила, що згідно рішення Ради адвокатів Житомирської області від 27.04.2017 №64/6 має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 23.05.2017. Відмітила, що цієї ж дати нею подано заяву про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", яку в свою чергу задоволено, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України від 24.05.2017 №000607. Однак, 30.11.2018 отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 16.11.2018 №Ф-91942-50. Зазначила, що положення ч.1 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на яку посилався відповідач у оскаржуваній вимозі, поширюються лише на платників, які відповідно до цього ж Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а враховуючи те, що позивачем право на зайняття адвокатської діяльності зупинено, то і обов'язок сплати єдиного внеску відсутній.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області в строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач стверджує, що п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що факт неотримання платником єдиного внеску доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу не скасовує його обов'язку щодо необхідності визначення бази нарахування та сплати суми єдиного внеску не менше за розмір мінімального страхового внеску. Тому, з 01.01.2018 базу нарахування єдиного внеску зобов'язані визначати платники, вказані у п.5 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності. У разі прийняття адвокатом рішення про зупинення адвокатської діяльності він не втрачає юридичного статусу адвоката, має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. Відмітив, що для звільнення фізичної особи ОСОБА_1 , яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), від обов'язку по сплаті єдиного соціального внеску недостатньо лише зупинити дію свідоцтва, а також необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнята особа, оскільки факт обліку у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків як особи, яка здійснює незалежну діяльність і є підставою для нарахування ЄСВ.
17.01.2019 до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області надійшло доповнення до відзиву, в якому відповідач додатково зазначив, що звільнення від сплати єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність в Законі №2464-VІ відсутні.
17.01.2019 за результатами підготовчого засідання, судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Розгляд справи по суті розпочато 17.01.2019. У зв'язку з неможливістю вирішення справи в судовому засіданні, судом оголошено перерву до 11.02.2019.
Позивач в судове засідання не з'явилася, до суду направила клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача прибув до суду, подав заяву про розгляд справи без технічного звукозапису.
Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 зареєстрована адвокатом згідно рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 64/6 від 27.04.2017. Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом № 000833 від 23.05.2017.
Починаючи з 23.05.2017 адвокатську діяльність позивача зупинено на підставі заяви адвоката у відповідності до вимог п. 1 ч. 1. ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
25.05.2017 позивачем до Бердичівської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області було надано письмове повідомлення про те, що у встановлений строк ОСОБА_1 подано заяви на реєстрацію як платника податків та єдиного внеску самозайнятої особи та зазначено, що здійснення адвокатської діяльності зупинено з 23.05.2017 на підставі п. 1 ч. 1. ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
16 листопада 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області, відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформована вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-91942-50, якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31.10.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 13003,54 грн.
Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом ураховано наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно із ч.8 ст.9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що зняття з обліку платників єдиного внеску, зокрема осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, яке здійснюється відповідно до частини першої ст. 5 Закону № 2464 і розділу V Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку по сплаті єдиного соціального внеску, з огляду на наступне.
Суд зазначає, що у спірних відносинах позивач зупинила, а не припинила свою адвокатську діяльність, а тому посилання відповідача на необхідність дотримання позивачем вказаних норм права у разі зупинення своєї професійної діяльності є помилковими.
Як зазначалось судом вище, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені п.5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої роботи. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до ст. 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Пунктом 1 частини 1 ст. 31 Закону № 5076-VI визначено, що право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п.1 ч. 3 ст. 31 Закону № 5076-VI).
Положеннями ст. 32 Закону № 5076-VI визначено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Виходячи зі змісту ч. 5 та 6 ст. 31 Закону № 5076-VI протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст. 17 Закону № 5076-VI).
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак, суд дійшов висновку про те, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.
Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.11.2018 по справі №820/1538/17, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, починаючи з 23.05.2017 адвокатську діяльність позивача зупинено на підставі заяви адвоката у відповідності до вимог п. 1 ч. 1. ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Тобто, позивач з 23.05.2017 не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність у неї обов'язку сплати єдиного внеску, як самозайнятої особи, незалежна професійна діяльність якої є зупиненою.
З огляду на викладене, 16.11.2018 відповідачем безпідставно сформовано та направлено на адресу позивача вимогу №Ф-91942-50 про сплату єдиного внеску в сумі 13003,54 грн.
Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 згаданого Кодексу).
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
В силу приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Беручи до уваги наведене та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.
В силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 704,80 грн необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-91942-50 від 16.11.2018 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2018 №Ф-91942-50 видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 704,80 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко