Дата документу 23.08.2019 Справа № 320/3589/18
Єдиний унікальний № 320/3589/18
Провадження №22-ц/807/2546/19
Головуючий в 1-й інстанції - Купавська Н.М.
23 серпня 2019 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 березня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 12 липня 2012 року у розмірі 95271 грн. 12 коп. та витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування позову зазначав, що 12 липня 2012 року з відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого ОСОБА_1 одержав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на суму 2000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка станом на 30.04.2018 становить: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1986 грн. 46 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 83280 грн. 52 коп., 500 грн. 00 коп. штраф (фіксована частина) та 4512 грн. 91 коп. штраф (процентна складова).
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що термін дії банківської картки відповідача встановлено до 30/06/2016 року, Банк звернувся до суду з позовом 10.05.2018 року, тобто в межах строків загальної позовної давності, в зв'язку наведеним у суду першої інстанції не було підстав для відмови у позові.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2019 року це 192 100 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1921 грн. (1921 грн. Х 100 = 192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.07.2012 відповідачем ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. При її підписанні відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і Банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.10).
12.07.2012 позивачем було надано відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 у розмірі 2000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Заборгованість відповідача за розрахунком позивача станом на 30.04.2018 становить 95271,12 грн. та складається з: 1986,46 грн. заборгованості по тілу кредиту; 83280,52 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 4991,23 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. фіксованої частини штрафу, 4512,91 грн. процентна складова штрафу.
Суд першої інстанції, встановивши, що останній платіж за договором про надання банківський послуг відповідач здійснив у жовтні 2013 року, а з позовом банк звернувся до суду у травні 2018 року, дійшов висновку про сплив строку позовної давності, а відповідно до необхідності відмови у задоволенні позовних вимог.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст.1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Сторони зобов'язані дотримуватися умов укладено договору та виконувати взяті на себе зобов'язання у встановлений договором строк (термін) його виконання, що передбачено ст.ст. 562, 530 ЦК України.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, а відповідач станом на 30.04.2018 року має заборгованість.
Таким чином, відповідач порушив умови укладеного кредитного договору, оскільки, відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідач просив суд першої інстанції застосувати до заявлених вимог позовну давність.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Як встановлено судом попередньої інстанції, остання оплата за кредитним договором відповідачем була вчинена у жовтні 2013 року.
Таким чином, перебіг трирічного строку позовної давності у даних правовідносинах необхідно відліковувати, з листопада 2013 року, з дати несплати чергового платежу за договором.
Банк з даним позовом у цій справі про стягнення заборгованості звернувся 10 травня 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності, встановленого законом, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Доказів того, що платежі здійснені з після 08.10.2013 року шляхом списання банком з іншої платіжної картки були здійснені з повідомленням та за згодою боржника матеріали справи не містять.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. З урахуванням викладеного, інші вимоги позову про стягнення процентів, пені та штрафних санкцій також задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року по справі №638/10895/14-ц.
Банк не надав належних доказів щодо строку дії банківської карти. У заяві підписаній позивачем цей строк не зазначено а довідка банку додана до апеляційної скарги не містить даних про обізнаність позивача з терміном дії карти в момент укладення договору.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 23 серпня 2019 року.
Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар
судді: І. В. Кочеткова
О. З. Поляков