Справа № 467/1143/18
2/467/42/19
23.08.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Кологривої Т.М.
за участю секретаря судового засідання Романенко Т.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Арбузинка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» про визнання недійсними договору оренди землі та додаткових договорів до нього
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» (далі - ТОВ «Агрофірма «Вісла») про визнання недійсними договору оренди землі та додаткових договорів до нього, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 7.12 га з кадастровим № НОМЕР_1 , розташованої на землях Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 , виданого 29 грудня 2001 року Новоселівською сільською радою. Відповідач на правах оренди користувався належною їй земельною ділянкою до 13 серпня 2015 року, тобто до закінчення строку дії договору оренди, який було укладено між нею та відповідачем. До закінчення строку договору позивач письмово попередила відповідача про небажання продовжувати договір оренди та про повернення їй земельної ділянки. У період з 2015 року по жовтень 2017 року вона обробляла земельну ділянку самостійно, а 2 жовтня 2017 року уклала договір оренди землі з ОСОБА_4 , право оренди якого зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. До укладення договору з ОСОБА_4 від працівників Головного управління Держгеокадастру їй стало відомо про існування ніби - то підписаного нею укладеного між нею та відповідачем договору оренди землі, зареєстрованого у 2006 році. Восени 2017 року відповідач самовільно зайняв належну їй на праві власності земельну ділянку, посилаючись на існування додаткових договорів оренди землі, укладених між сторонами. Ознайомившись з вказаними додатковими договорами після звернення до поліції, вона виявила, що підписи у додаткових договорах виконані іншою особою. Посилаючись на те, що вона не підписувала договір оренди землі і додаткові договори до нього, позивач прохала визнати недійсними оренди землі без номеру від 2005 року, зареєстрований 29 травня 2006 року за № 040600500496, додатковий договір № 475 до договору оренди землі № 475 від 29 травня 2006 року, укладений 26 листопада 2007 року і зареєстрований 22 серпня 2007 року за № 040700500563 і додатковий договір № 80 до договору оренди землі № 475 від 29 травня 2006 року, укладений 07 липня 2008 року, який зареєстрований 04 серпня 2008 року за № 040800500163.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року відкрито провадження по справі.
Відповідачем ТОВ «Агрофірма Вісла» суду надано відзив по справі, у якому зазначено, що між ТОВ «Агрофірма Вісла» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, належної позивачу на строк 10 років, який розпочав дію з дня його державної реєстрації, тобто з 29 травня 2006 року. Також між сторонами було укладено додатковий договір оренди землі до вказаного договору оренди землі, яким було збільшено строк дії договору з 10 років до 15 років та збільшено розмір орендної плати з 1.7% до 2.5% він нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 22 серпня 2007 року за № 040700500563. 07 серпня 2008 року між сторонами було укладено ще один додатковий договір, яким збільшено строк дії договору з 15 років до 25 років та збільшено розмір орендної плати до 4% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстрований у встановленому законом порядку. На протязі багатьох років договірні умови виконувалися обома сторонами, факт одержання орендної плати позивачем не оспорюється. Вказує, що сплата коштів позивачу відповідачем за користування земельною ділянку свідчить про те, що позивач мала можливість довідатись про існування письмового правочину між сторонами, починаючи з 2007-2008 років. Підтвердженням того факту, що позивачу було відомо про існування договору оренди є її особистий підпис у акті підтвердження особи орендодавця від 20 вересня 2013 року. Прохала застосувати до заявлених вимог строк позовної давності. Вважає, що строк позовної давності для ОСОБА_1 розпочався з 2007 - 2008 років, однак з позовом вона звернувся до суду тільки у жовтні 2018 році, пропустивши 3-річний строк позовної давності.
Позивач ОСОБА_1 у відповіді на відзив зазначила, що у акті підтвердження особи орендодавця вказано, що орендодавець отримав один екземпляр договору оренди від 29.05.2006 року, в якому зазначено, що договір укладено на строк 25 років. Однак строк дії договору було змінено на підставі додаткового договору від 07.07.2008 року. Це свідчить про необізнаність орендодавця про строк, на який укладено договір оренди, оскільки у договорі від 29.05.2006 року було вказано, що договір укладено на 10 років.
Ухвалою суду від 22 листопада 2018 року за клопотаннями представників сторін витребувано докази, необхідні для проведення почеркознавчої експертизи.
21 грудня 2018 року ухвалою суду за клопотанням представника позивача по справі призначено судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження по справі.
Ухвалою суду від 16 листопада 2018 року провадження по справі було поновлено за клопотання експерта.
12 лютого 2019 року експертам направлені додаткові зразки почерку та підпису ОСОБА_1 , провадження по справі зупинено.
Ухвалою суду від 13 травня 2019 року провадження по справі було поновлено.
Позивач позовні вимоги підтримала, в судовому засіданні пояснила, що належна їй на праві власності земельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ «Агрофірма» Вісла» з 2005 по 2015 роки, за цей же період вона отримала орендну плату. За 2017 рік вона кошти у рахунок орендної плати, направлені відповідачем поштою, не отримала та повернула відправнику. До 2014 року вона працювала у ТОВ «Агрофірма'Вісла» заправщиком. З 2015 року вона прохала відповідача повернути їй земельну ділянку, про існування основного та двох додаткових договорів вона взнала у 2017 році від слідчого. Нею не підписувалися ні основний договір оренди землі, ні додаткові договори до нього. Акт підтвердження особи орендодавця вона підписала, але тільки надрукований бланк, рукописний текст там не був написаний. Вона не могла підписати з заповненим рукописним текстом цей акт, оскільки вже планувала розірвати орендні відносини з відповідачем, а також працівники ТОВ «Агрофірма» Вісла» повідомили їй, що підписання цього акту зумовлене перевіркою наявності живих і мертвих осіб, чия земля орендується ТОВ «Агрофірма» Вісла».
Представник позивача підтримала доводи позивача. Вказала, що у акті підтвердження особи орендодавця зазначено кадастровий номер земельної ділянки, який не співпадає з номером, отриманим згідно витягу з земельного кадастру у 2016 році. У Державному акті на праві власності на земельну ділянку кадастровий номер відсутній. Також строк дії договору оренди, зареєстрованого 29 травня 2006 року складає 10 років, а не 25, як зазначено у акті. Вказала, що строк дії основного договору оренди, укладеного між сторонами, витік, додаткові договори позивач до нього не підписувала.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що за період користування земельною ділянкою у позивача до відповідача жодних претензій не було, відповідач виплачував позивачу орендну плату. У відомостях про отримання орендної плати вказано № договору, по якому вона видавалась, тому позивачу було відомо про існування договору оренди між сторонами з 2006 року, однак до суду вона звернулась тільки у 2018 році. Прохала застосувати строк позовної давності.
В останнє судове засідання представник відповідача не з'явилася, подала заяву про розгляд справи в її відсутність.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши учасників процесу, суд приходить до наступного.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 , виданого 29 грудня 2001 року Новоселівською сільською радою ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7.12 га, розташованої на землях Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.
ОСОБА_1 у 2005 році було укладено договір оренди цієї земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма «Вісла» на строк 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії 29 травня 2006 року за № 040600500496.
26 листопада 2007 року між цими сторонами було укладено додатковий договір № 475 до договору № 475 від 29 травня 2006 року терміном на 15 років, який був зареєстрований 22 серпня 2007 року за № 040700500563 у Арбузинському реєстраційному секторі № 5.
Також 07 липня 2008 року між цими сторонами було укладено додатковий договір № 80 до договору № 475 від 29 травня 2006 року терміном на 25 років, який був зареєстрований 04 серпня 2008 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040800500163.
02 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки строком на 10 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Так, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Він підлягає державній реєстрації і після цього набирає чинності (ст.ст.14, 18, 20 Закону України «Про оренду землі»).
Доводи позивача про те, що вона не підписувала договір оренди землі та додаткові договори до нього частково підтверджуються висновком судової почеркознавчої експертизи від 15 квітня 2019 року №19-45/19-422/423/424, проведеної по даній справі та висновком експерта № 494 від 14.11.2018 року по експертизі, проведеній у кримінальному провадженні № 12017150130000496 за клопотанням слідчого, згідно яких підписи від імені ОСОБА_1 у додатковому договорі оренди від 07.07.2008 року № 80 та у додатковому договорі оренди від 26.11.2007 року №475 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. За таких обставин не можна вважати, що зміни до договору оренди землі відповідали волі орендодавця та вимогам закону.
Разом з тим, відповідно до висновку експерта від 15 квітня 2019 року №19-45/19-422/423/424 підпис у договорі оренди землі, укладеному у 2005 році між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрофірма'Вісла», зареєстрованому 29 травня 2006 року виконані ймовірно ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За загальним правилом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених названою статтею, а також порушення вимог ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 зазначеного Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Враховуючи наведене, а також специфіку договорів оренди землі, а саме: обов'язкову наявність в договорі певних істотних умов та обов'язкову державну реєстрацію цих договорів, суд вважає, що відсутність особистого підпису сторони в договорі оренди землі має свідчити про те, що сторони не узгодили всі істотні умови договору, передбачені Законом.
Однак оскільки експертом щодо основного договору оренди землі не дано категоричного висновку про виконання підпису у ньому іншою особою, а не позивачем, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено відсутність її волевиявлення при підписанні договору оренди, а тому вимога про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між сторонами у 2005 році та зареєстрованому 29 травня 2006 року не підлягає задоволенню.
Представником ТОВ «Агрофірма «Вісла» у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування до позовних вимог строку позовної давності як підставу для відмови у позові.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Твердження представника позивача про те, що обставиною, яка підтверджує те, що позивачу було відомо про існування спірного договору оренди землі та додаткових договорів до нього у зв'язку з відсутністю претензій з її боку щодо виплати орендної плати та умов договору не заслуговують уваги, оскільки такі обставини цього факту не доводять.
Позивач звернулася до суду з позовом, стверджуючи, що письмових договору оренди та додаткових договорів з відповідачем не укладала та після звернення до поліції у жовтні 2017 року отримала копії договору оренди та двох додаткових договорів оренди до договору, які вона долучила до позову при зверненні до суду.
З висновку експерта № 494 від 14.11.2018 року, проведеного у рамках кримінального провадження № 12017150130000496 вбачається, що заяву ОСОБА_1 про самовільне захоплення ТОВ «Агрофірма «Вісла» належної їй на праві власності земельної ділянки внесено до ЄРДР 10 жовтня 2017 року.
За пунктом 2 додаткового договору № 475 від 26 листопада 2007 року та за пунктом 2 додаткового договору № 80 від 07 липня 2008 року їх копії повинні бути надані позивачу, проте відповідачем не надано відповідних переконливих доказів, що такі копії були вручені позивачу. Більш того, експерт дійшов висновку, що зазначені додаткові договори позивач не підписувала.
На підтвердження обізнаності позивача з зазначеними додатковими договорами представником відповідача надано суду акт підтвердження особи орендодавця по договору оренди земельної ділянки від 20 вересня 2013 року.
Суд звертає увагу на те, що вказаний документ виконаний синьою пастою різних відтінків, а також містить вказівку на кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_4 . Однак Державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я позивача у 2001 році кадастрового номеру земельної ділянки не має. Кадастровий номер земельній ділянці, яка перебуває у власності позивача присвоєний згідно витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку тільки 16 серпня 2016 року і зовсім інший, чим вказаний у акті - НОМЕР_1 . Таким чином, суд констатує, що вказаний акт містить недостовірну інформацію.
З зазначеного акту вбачається, що його складено фахівцем з обліку пайової землі ТОВ «Агрофірма «Вісла» ОСОБА_5 , в ньому зазначено паспортні дані ОСОБА_1 та посилання на договір оренди від 29 травня 2006 року, а також площа земельної ділянки, її кадастровий номер, правовстановлюючий документ орендодавця та те, що земельна ділянка передана строком на 25 років.
Отже, зміст зазначеного акту не містить будь-якої інформації щодо спірних додаткових договорів оренди земельної ділянки від 26 листопада 2007 року та 07 липня 2008 року, зокрема, ні дати їх укладення, ні дати реєстрації, ні умов, за яких укладено ці додаткові договори. Сам по собі факт зазначення в цьому акті строку оренди 25 років, при тому, що позивач стверджувала, що підписувала надрукований незаповнений бланк акту, не може свідчити про те, що ОСОБА_1 саме в день складання цього акту довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а саме про укладання оспорюваних додаткових договорів, яких вона не підписувала.
Надані представником позивача відомості про сплату орендної плати позивачу протягом 2013-2015 років також не можуть свідчити про обізнаність позивача про зміст додаткових договорів, оскільки на той час земельна ділянка перебувала в оренді відповідача, що не заперечував й позивач, а також з урахуванням заяви позивача від 13 серпня 2015 року на ім'я керівника ТОВ «Агрофірма'Вісла», в якій вона прохала повернути їй земельну ділянку назад у користування. Зазначення у вказаних відомостях номерів державної реєстрації договору оренди землі та додаткового договору 07 липня 2008 року, останній з яких позивач не підписувала, не свідчить про те, що їй було відомо зміст та умови додаткового договору від 07 липня 2008 року, а також, що позивач взагалі розуміла те, що ці номера є номерами державної реєстрації договору оренди землі та додаткового договору до нього.
Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Посилання ТОВ «Агрофірма «Вісла» на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
Таким чином, вказане свідчить про те, що ТОВ «Агрофірма «Вісла» не надало суду достовірних доказів, які б свідчили про отримання позивачем копій оспорюваних додаткових договорів оренди земельної ділянки від 26 листопада 2007 року та 07 липня 2008 року до жовтня 2017 року.
За таких обставин, суд вважає, що позивач дізналася про спірні додаткові договори оренди земельної ділянки від 26 листопада 2007 року та 07 липня 2008 року після звернення її до поліції у жовтні 2017 року, а тому саме з цієї дати слід рахувати початок перебігу позовної давності для звернення до суду з позовною заявою про оспорювання цього додаткового договору, який позивач, звернувшись до суду у жовтні 2018 року, не пропустила.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги за позовом підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини статті 141 ЦПК України судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 2114 грн. 40 к. З урахуванням задоволених позовних вимог стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 1409 грн. 60 к., а також понесені нею витрати за проведення судової експертизи у розмірі 7722 грн.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивач заявила про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн., на підтвердження яких жодних документів не надала, у зв'язку з чим вимоги про стягнення витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» про визнання недійсними договору оренди землі та додаткових договорів до нього задовольнити частково.
Визнати недійсним додатковий договір оренди землі № 475, укладений 26 листопада 2007 року до договору оренди землі № 475 від 29.05.2006 року, між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла», зареєстрований 22 серпня 2007 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040700500563.
Визнати недійсним додатковий договір оренди землі № 80, укладений 07 липня 2008 року до договору оренди землі № 475 від 29.05.2006 року, між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла», зареєстрований 04 серпня 2008 року у Державному реєстрі земель за № 040800500163.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Вісла» (код 33434835, місцезнаходження - 55010, Миколаївська область, Арбузинський район, с.Новоселівка, вул. Центральна, 35) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на оплату судового збору у розмірі 1409 грн. 60 к., витрати на проведення експертизи у розмірі 7722 грн., а всього 9131 (дев'ять тисяч сто тридцять одну) грн. 60 к.
Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.М.Кологрива