ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 34/2020.01.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Семінал»
доВідкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»
провизнання кредитного недійсним
СуддяСташків Р.Б.
Представники
від позивача -не з'явився;
від відповідача -Гудій В.В., представник за дов. б/н від 07.12.2009.
У грудні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Семінал»(далі -Товариство, або позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»(далі -Банк, або відповідач) про визнання недійсним укладеного між Товариством та Банком кредитного договору №25/5/2005/840-К/7 від 09.02.2006 (далі -Кредитний договір) на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні Кредитного договору сторонами не було дотримано вимог статті 99 Конституції України, статей 203, 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі -ГК України), статті 3, частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет), оскільки при визначенні у цьому договорі валютою кредиту долари США, тобто валюти відмінної від гривні України, жодна із сторін не мала на це індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що Кредитний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України, а банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. При цьому, відповідач зазначив, на сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Відтак, на думку відповідача єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно вимогами статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, що була отримана Банком в установленому порядку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
9 лютого 2006 року між Банком (Кредитор) та Товариством (Позичальник) було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого Банк відкрив Позичальнику не відновлювальну мультивалютну кредитну лінії в сумі 9 200 000 доларів США, строком на 60 місяців з 9 лютого 2006 року до 9 лютого 2011 року.
Пунктом 1.2 Кредитного договору сторони погодили, що кредитні кошти надаються Позичальнику зі сплатою процентів у розмірі: 14,5% річних -при наданні кредитних коштів в доларах США; 13% річних -при наданні кредитних коштів в Євро; 18,5% річних -при наданні кредитних коштів в національній валюті України -гривні.
Відповідно до п.7.1 Кредитного договору проценти за кредитом нараховуються щомісячно, в останній робочий день місяця за період з першого по останній день календарного місяця на фактичні залишки заборгованості по кредиту за фактичний час користування кредитом і сплачується Позичальником у порядку, передбаченому пунктом 3.7 цього Договору.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки за вих. №25/2-0223 від 08.02.2006, ТОВ «Семінал»08.02.2006 відкрито поточні рахунки №26008002460001 (840 -долар США; 978 -Євро; 980 -Українська гривня).
Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсними кредитних договорів у яких зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України.
Проте, суд не може погодитись з даною позицією відповідача з наступних підстав.
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.
Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).
Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт «в»пункту 4 статті 5 Декрету);
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г»пункту 4 статті 5 Декрету).
На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.
Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Як убачається з матеріалів справи, 23.08.2002 відповідачу видана Національним банком України банківська ліцензія № 21, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Окрім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
З вищевикладеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Додатково слід зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028; далі -Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України «Про Національний банк України»(пункти 1.1, 1.2 Положення).
Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Крім того, суд зауважує, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.
Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.
Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.
СуддяСташків Р.Б.
Повний текст рішення підписано 11.02.2010