ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/4610.02.10
За позовом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
До 1) Головного управління МНС України у Івано- Франківській області
2) Державного підприємства „Управління капітального будівництва”
3) Товариства з обмеженою відповідальністю „Івано- Франківськукрбудсервіс”
За участю прокуратури міста Києва
Про визнання договору недійсним
Суддя Удалова О.Г.
Представники учасників процесу:
Від прокуратури не зявились
Від позивача Лябах О.О. (за дов.)
Від відповідача-1 не з'явились
Від відповідача-2 Дякур Т.С. (за дов.)
Від відповідача-3 Хмельовська Н.В. (за дов.)
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій про визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/3-2 про будівництво житлового будинку за адресою: Київська область, м. Івано-Франківськ, вул. Української дивізії від 26.04.2007 р., укладеного між Головним управлінням МНС України в Івано-Франківській області, державним підприємством „Управління капітального будівництва” та товариством з обмеженою відповідальністю „Івано-Франківськукрбудсервіс”.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю вказаного договору вимогам чинного законодавства України, а саме: ст. 877 ЦК України, постанові КМУ від 01.08.2005 р. № 668 „Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, Закону України „Про інвестиційну діяльність”, постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку відчуження об'єктів державної власності”, Закону України „Про управління об'єктами державної власності”, Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Невідповідність спірного Договору нормам закону, що регулюють інвестиційну діяльність, на думку позивача, полягає в тому, що жодна зі сторін спірного договору не входить до встановленого чинним законодавством переліку суб'єктів, через яких здійснюється інвестування будівництва житлових будинків.
Також, на думку позивача, невідповідність спірного договору законодавству полягає у тому, що сторонами не затверджено проектно-кошторисну документацію до договору; зміст договору передбачає перехід права власності на нерухоме майно, а договір при цьому не було погоджено з Фондом державного майна України.
Крім того, позивач зазначив, що спірна земельна ділянка закріплена за відповідачем-1 на праві оперативного управління та призначена для здійснення некомерційної діяльності.
Відповідач-1 та відповідач-2 позов визнали в повному обсязі, виклавши це в письмових заявах.
При цьому відповідач-1 та відповідач-2 просять справу розглядати за відсутності їх представників, про що ними подано до суду відповідні заяви.
Відповідач-3 позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві та додаткових запереченнях. Зокрема, відповідач-3 посилається на те, що умовами спірного договору не передбачалося залучення грошових коштів від будь-яких третіх фізичних або юридичних осіб; відповідна проектно-кошторисна документація на будівництво житлового будинку згідно з умовами інвестиційного договору підлягає затвердженню в установленому порядку, а положеннями договору визначено, яка зі сторін договору та у який строк має підготовити та надати відповідну документацію; нормами договору не передбачено переходу права власності на будь-яке нерухоме майно, а тому укладення такого договору не потребувало будь-якого погодження Фонду державного майна України.
Крім того, відповідач-3 заперечує наявність в позивача права на звернення до господарського суду з позовом про визнання спірного договору недійсним, оскільки він не є його стороною.
20.08.2009 р. до канцелярії Господарського суду міста Києва від прокуратури міста Києва надійшла заява про участь у справі представника прокуратуру м. Києва в порядку, передбаченому ст. 121 Конституції України, ст.ст. 35, 36-1 Закону України „Про прокуратуру” та ст. 29 ГПК України.
У поданих до суду письмових поясненнях представник прокуратури міста Києва позов підтримав в повному обсязі та зазначив, що, умовами спірного договору фактично передбачається відчуження комунального майна.
Крім того, представник прокуратури міста Києва зазначив, що положення спірного договору суперечать ст. 1133 Цивільного кодексу України, оскільки умовами договору не визначена така істотна умова договору, як його вартість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2009 р. (суддя Кролевець О.А.) порушене провадження у справі № 17/46.
Відповідно до розпорядження голови Господарського суду міста Києва Саранюка В.І. від 29.10.2009 р. № 01-1/1032 справу № 17/46 передано на розгляд судді Удаловій О.Г. у зв'язку з обранням Кролевець О.А. на посаду судді Вищого господарського суду України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.11.2009 р. справа № 17/46 прийнята до провадження судді Удалової О.Г.
Розгляд справи відкладався, за клопотанням сторін ухвалою від 28.12.2009 р. строк вирішення спору продовжено, в судовому засіданні оголошувалась перерва.
У судовому засіданні 27.01.2010 р. оголошено перерву до 10.02.2010 р. для виготовлення повного тексту рішення по справі.
До суду надійшло клопотання відповідача-3 про залучення управителя фонду фінансування будівництва як сторони господарського процесу на підставі статті 22 ГПК України, оскільки за допомогою останнього були залучені кошти для фінансування будівництва спірного об'єкту за оскаржуваним інвестиційним договором.
У задоволенні вказаного клопотання відпвоідача-3 відмовлено судом, з огляду на те, що заявником клопотання процесуальний статус, у якому останній просить залучити управителя фонду фінансування будівництва до участі у справі. Більш того, до вказаного клопотання не надано доказів, які підтверджують обставини, викладені в клопотанні щодо цієї особі, що свідчить про його необґрунтованість та недоведеність.
Крім того, відповідач-3 надав до канцелярії суду клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку встановленому чинним законодавством. Вказане клопотання задоволено судом та розгляд справи здійснено за допомогою програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду”.
Також відхилено як необґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи, заявлено після оголошення перерви для проголошення повного тексту рішення.
Відповідач-3 надав до канцелярії суду клопотання від 10.02.2010 р. про оголошення повного тексту рішення по справі. Вказане клопотання задоволено судом.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
26 квітня 2007 р. між відповідачем-1, відповідачем-2 та відповідачем-3 укладено інвестиційний договір № 21-4/3-2 про будівництво житлового будинку за адресою: Київська область, м. Івано-Франківськ, вул. Української дивізії (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язалися об'єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою створення 6-ти поверхового 15-квартирного житлового будинку на земельній ділянці, що знаходиться по вул. Української дивізії в м. Івано-Франковську (далі - Об'єкт).
Договором визначено, що:
- фінансування будівництва Об'єкту здійснюється відповідачем-3 у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Джерело капітальних вкладень визначається Відповідачем-3 на власний розсуд відповідно до чинного законодавства України і може включати у себе власні, залучені кошти, інвестиції (п.п. 1.5., 1.7.);
- відповідач-3 прийняв на себе повноваження на виконання функцій замовника за Договором, зокрема, забезпечення фінансування робіт з будівництва Об'єкт, забезпечення в установленому порядку прийняття Об'єкт в експлуатацію та представництво та захист інтересів учасників Договору в місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування (п. 2.7.);
- внеском (вкладом) відповідача-2 є незавершене будівництво Об'єкту балансовою вартістю станом на момент підписання Договору 1702300 грн. (п. 1.9.);
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання недійсним спірного договору на підставі статті 207 Господарського кодексу України та статей 203, 215 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України з посиланням на відчуження державного майна без дотримання вимог діючого законодавства, на невідповідність Договору нормам закону, що регулюють інвестиційну діяльність, та відсутність у відповідача-1 повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а саме внесення як інвестиції права користування нею.
Суд не погоджується з посиланням відповідача-3 на відсутність у позивача прав на звернення до суду з позовом про визнання недійсним Договору з наступних підстав.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Частиною 1 статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 2 ГПК України визначено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами:
- підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;
- державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;
- прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;
- Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.
З огляду на приписи ст. 2 ГПК України, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода (п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. N 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).
Статтями 1 та 2 Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1539, передбачено, що позивач є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Позивач є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
Позивач у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням. У межах своїх повноважень МНС організовує виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією.
Позивач відповідно до покладених на нього завдань, зокрема здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (пункт 57 статті 4 Положення).
Позивач здійснює свої функції та повноваження безпосередньо та через урядові органи державного управління, утворені у його складі, територіальні органи, підрозділи та спеціальні формування, навчальні заклади, а також підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління (стаття 6 Положення).
З Положення про Головне управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Івано-Франковській області, затвердженого Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 08.02.2007 р., відповідач-1 є територіальним органом управління МНС в Київській області, який створюється МНС України за погодженням з Віце-прем'єр-міністром України.
Згідно зі статуту відповідача-2 він заснований на капітальній власності і підпорядкований Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, управління діяльністю як відповідача-1, так і відповідача-2 відноситься до сфери діяльності позивача, звернення його до суду з позовом про визнання недійсним Договору, укладеного вказаними особами, визнається судом законним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи те, що предметом Договору є, в тому числі, перехід права користування Об'єктом, для з'ясування питання відповідності Договору нормам чинного законодавства слід, перш за все, з'ясувати правовий статус об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки, на якій воно розташовано, порядок управління цим майном та порядок його відчуження за приписами чинного законодавства.
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗК України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
Відповідно до ч. 12 ст. 1 Закону України „Про землеустрій” цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Як слідує з матеріалів справи, земельну ділянку, на якій розташоване незакінчене будівництво, у 2003 році передано виконавчим комітетом Івано- Франківської міської ради за договором оренди землі від 28.07.2003 р. відділу пожежної безпеки Управління МНС України в Івано-Франківській області в строкове платне володіння і користування з цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку.
У подальшому, за договором оренди землі від 03.10.2007 р. вказану земельну ділянку передано відповідачу-1 в строкове платне володіння і користування з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку.
З вказаних документів слідує, що при укладення Договору і, відповідно, будівництві будинку цільове призначення земельної ділянки не порушено.
При цьому, слід зауважити на тому факті, що умовами Договору жодним чином не передбачено внесення як інвестиції права користування земельною ділянкою, на що посилається позивач у позові.
Як вбачається з бухгалтерської довідки відповідача-2 № 14 від 26.01.2010 р., незавершене будівництво, передача якого передбачена умовами Договору, рахується на балансі відповідача-2.
Отже, слід з'ясувати питання наявності у відповідача-2 повноважень на передачу незавершеного будівництва.
Згідно зі статутом відповідача-2, він заснований на капітальній власності і підпорядкований Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 2.1 статуту відповідача-2, він створений з метою організації в системі Міністерства єдиного замовника по:
- власному будівництву об'єктів житла;
- об'єктах виробничо-комунального призначення у військових містечках та за їх межами для забезпечення життєдіяльності цих містечок;
- будівництву та капітальному ремонту будівель і споруд, по об'єктах, будівництво яких пов'язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, в тому числі будівництво та придбання житлових приміщень житлових приміщень для сімей, які виявили бажання переселитись із зон радіоактивного забруднення, інших категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- іншій підприємницькій діяльності в сфері будівництва та соціальних програм МНС, що не суперечить Закону України „Про підприємницьку діяльність”, в тому числі забезпечення найбільш ефективного використання капітальних вкладень у будівництво по всіх джерелах фінансування, координації дій по вирішенню питань, які виникають в процесі будівництва і капітальному ремонту будівельних та інженерних споруд і мереж.
Основним напрямком діяльності відповідача-2, серед інших, є укладення договорів з підрядними будівельними та проектними організаціями згідно з узгодженим планом. Погодження та затвердження проектно-кошторисної документації (п. 2.2.2 статуту).
Пунктом 3.2 статуту визначено, що відповідач-2 здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України та цього статуту.
Відповідно до наказу позивача № 459 від 01.12.2003 р.у на відповідача-2 покладені функції єдиного замовника, в тому числі, з реалізації програми забезпечення житлом військовослужбовців та осіб начальницького складу МНС України та членів їх сімей, а також об'єктів які будуються за рахунок державних і державних централізованих капітальних вкладень та інших програм в установленому порядку. у
Частиною 1 ст. 73 Господарського кодексу (далі - ГК) України встановлено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Частиною 3 ст. 73 ГК України визначено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Відповідно до ч 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Частиною 8 ст. 73 ГК України встановлено, що державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Згідно з ч. 1 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.
Згідно з ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Отже, враховуючи те, що відповідач-2 підпорядкований позивачеві, виходячи з приписів законодавства, саме його згоду він мав отримати для передачі незавершеного будівництва, як внеску за Договором.
Як слідує з Договору, його погоджено з заступником Міністра позивача, про що свідчить напис на першому аркуші Договору та відбиток печатки позивача.
Отже, сторони за Договором діяли в межах наданих їм прав та з дотриманням встановленої законодавством процедури.
Щодо невідповідності Договору Закону України „Про інвестиційну діяльність”, слід зазначити наступне.
Так, ч. 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
Проте, як вбачається з положень Договору, його умовами не передбачено залучення у якості інвестицій коштів від фізичних та/або юридичних осіб для будівництва житлового будинку на підставі цього або інших інвестиційних договорів. Положеннями Договору п.п. 1.5.-1.7) встановлено, що фінансування будівництва Об'єкту здійснюється відповідачем-2 у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Джерело капітальних вкладень визначається відповідачем-2 на власний розсуд у відповідності з чинним законодавством України і може включати у себе власні, залучені кошти, інвестиції.
Таким чином, згідно з Договором фінансування будівництва Об'єкту у повному обсязі здійснюється відповідачем-2 за рахунок власних або залучених коштів чи інвестицій. При цьому, положеннями Договору не передбачено, що таке залучення має обов'язково відбуватися саме від фізичних та/або юридичних осіб на підставі саме укладення інвестиційних договорів, або у будь-який інший спосіб, який суперечить нормам чинного законодавства України. Зокрема, таке залучення у разі потреби, може здійснюватися відповідачем-2 шляхом укладення відповідного кредитного договору з банківською або іншою фінансовою установою, що не заборонено ст. 4 Закону
Щодо відсутності затвердженої сторонами проектно-кошторисної документації до Договору, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 877 ЦК України договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка з сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
Договором визначено:
- техніко-економічні показники Об'єкту (п. 1.1);
- загальна площа в цілому та загальна житлова площа, зазначена у затвердженій проектно-кошторисній документації, уточнюються після закінчення будівництва та введення Об'єкту в експлуатацію (п. 1.2);
- вартість робіт за Договором визначена на підставі проектно-кошторисної документації і становить 6554869 грн. (п. 1.4);
- орієнтовна тривалість виконання робіт складає 20 календарних місяців з моменту початку виконання робіт. Фактичний термін будівництва буде визначено графіком будівництва, який буде складено і підписано сторонами (п. 5.2);
- датою закінчення виконання робіт за Договором вважається дата підписання акту Державної технічної комісії (п. 5.3).
Як слідує з матеріалів справи, роботи з будівництва Об'єкту на дату розгляду справи в суді закінчені, сторонами, в тому числі і відповідачем-1, підписано Акт готовності об'єкта до експлуатації № 30 від 17.04.2009 р..
З огляду на це, суд не погоджується з твердженням позивача про те, що Договір не відповідає вимогам законодавства в частині відсутності у його положеннях відповідних норм стосовно проектно-кошторисної документації, та не приймає такі твердження до уваги як такі, що не відповідають дійсним обставина справи і не впливають на вирішення спору по суті.
Що ж до невідповідності Договору „Порядку відчуження об'єктів державної власності”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 р. № 803, слід зазначити, що вказаний нормативний акт було прийнято після укладення Договору.
Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, сторони не могли порушити при укладанні Договору ті норми, які на дату його укладення ще не діяли.
Статтею 1133 ЦК України визначено, що вкладами учасника у спільну діяльність вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Згідно зі ст. 177 ЦК України майнові права відносяться до об'єктів цивільних прав, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої.
Будь-яких прямих обмежень щодо здійснення у якості внеску у спільну діяльність передачі незавершеного будівництва нормами ЦК України або іншими законодавчими актами не передбачено.
Таким чином, відповідно до норм глави 77 ЦК України, відповідачем-2 було у якості внеску у спільну діяльність передано незавершене будівництво, що не суперечить положенням ЦК України щодо здійснення спільної діяльності.
Посилання позивача та прокуратури, на те, що укладенням спірного Договору фактично здійснено перехід права комунальної власності, слід зазначити, матеріалами справи не підтверджується і до уваги судом не приймаються.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, до Господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів суду, порушення яких саме його прав і охоронюваних законом інтересів мале місце зі сторони відповідача.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта наведених сторонами доказів, судом не приймається як такі, що не мають значення для справи, та не впливають на розгляд справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача про визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/3-2 про будівництво житлового будинку за адресою: Київська область, м. Івано-Франківськ, вул. Української дивізії від 26.04.2007 р., укладеного між Головним управлінням МНС України у Івано-Франківській області, державним підприємством „Управління капітального будівництва” та товариством з обмеженою відповідальністю „Івано- Франківськукрбудсервіс” задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.Г. Удалова