ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/13610.02.10
За позовом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
До 1) Державного підприємства „Управління капітального будівництва”
2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології”
Про визнання договору недійсним
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології”
До Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство „Управління капітального будівництва”
Про визнання договору дійсним та зобов'язання виконувати його умови
За участю прокуратури міста Києва
Суддя Удалова О.Г.
Представники учасників процесу:
Від прокуратури не з'явились
Від позивача за первісним позовом Лябах О.О. (за дов.)
Від відповідача-1 за первісним позовом Дякур Т.С. (за дов.)
Від відповідача-2 за первісним позовом Хмельовська Н.В. (за дов.)
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про визнання недійсним генерального інвестиційного договору № 21-4/14-2 про будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Маршала Рибалка, 3А від 05.07.2007 р., укладеного між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, державним підприємством „Управління капітального будівництва” та товариством з обмеженою відповідальністю „Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології”.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю вказаного договору вимогам чинного законодавства України, а саме: ст. 877 ЦК України, постанові Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 р. № 668 „Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, Закону України „Про інвестиційну діяльність”, постанові Кабінету Міністрів України № 803 „Про затвердження порядку відчуження об'єктів державної власності”.
Невідповідність спірного договору нормам закону, що регулюють інвестиційну діяльність, на думку позивача, полягає в тому, що, жодна зі сторін спірного договору не входить до встановленого чинним законодавством переліку суб'єктів, через яких здійснюється інвестування будівництва житлових будинків.
Також, на думку позивача, невідповідність спірного договору законодавству полягає у тому, що сторонами не затверджено проектно-кошторисну документацію до договору, що зміст договору передбачає перехід права власності на нерухоме майно, а договір при цьому не було погоджено з Фондом державного майна України.
Крім того, позивач зазначив, що цільовим призначенням спірної земельна ділянка на дату укладення договору було експлуатація та обслуговування виробничої бази, укладення спірного договору суперечить приписам ст. 20 Земельного кодексу України.
Відповідач-1 позов визнав в повному обсязі, виклавши це в письмовій заяві.
Відповідач-2 позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві та додаткових запереченнях. Зокрема, відповідач-2 посилається на те, що: умовами спірного договору не передбачалося залучення грошових коштів від будь-яких третіх фізичних або юридичних осіб; відповідна проектно-кошторисна документація на будівництво житлового будинку згідно з умовами інвестиційного договору підлягає затвердженню в установленому порядку, а положеннями договору визначено, яка з сторін договору та у який строк має підготовити та надати відповідну документацію; нормами договору не передбачено переходу права власності на будь-яке нерухоме майно, а тому укладення такого договору не потребувало будь-якого погодження Фонду державного майна України.
Крім того, відповідач-2 заперечує наявність у позивача права на звернення до господарського суду з позовом про визнання спірного договору недійсним.
18.06.2009 р. до канцелярії Господарського суду міста Києва від прокуратури міста Києва надійшла заява про участь у справі представника прокуратури м. Києва в порядку, передбаченому ст.121 Конституції України, ст. ст. 35, 36-1 Закону України „Про прокуратуру” та ст. 29 ГПК України.
У поданих до суду письмових поясненнях представник прокуратури міста Києва позов підтримав у повному обсязі та зазначив, що оскільки умовами спірного договору фактично передбачається відчуження державного майна, а чинним законодавством передбачена певна процедура такого відчуження, яка умовами договору не дотримана, умови спірного договору суперечать чинному законодавству і він має бути визнаний недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 р. (суддя Кролевець О.А.) порушено провадження у справі № 17/136.
16.06.2009 р. до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю „Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології” до Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, третя особа державне підприємство „Управління капітального будівництва” про визнання генерального інвестиційного договору № 21-4/14-2 про будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Маршала Рибалка, 3А від 05.07.2007 р. та всіх додаткових угод до нього дійсними та зобов'язання відповідача виконувати спірний договір.
Відповідач за зустрічним позову проти його задоволення заперечує, посилаючись на недійсність спірного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2009 р. (суддя Кролевець О.А.) прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву.
Відповідно до розпорядження голови Господарського суду міста Києва Саранюка В.І. від 29.10.2009 р. № 01-1/1025 справу № 17/136 передано на розгляд судді Удаловій О.Г. у зв'язку з обранням Кролевець О.А. на посаду судді Вищого господарського суду України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.11.2009 р. справа № 17/136 прийнята до провадження судді Удалової О.Г.
03.07.2009 р. третя особа за зустрічним позовом звернулась до суду з клопотанням про залучення її за зустрічним позовом як відповідача.
Вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки позивачем в зустрічній позовній заяві не заявлено жодних вимог до вказаної особи.
Розгляд справи відкладався, за клопотанням сторін ухвалою від 28.12.2009 р. строк вирішення спору продовжено, в судовому засіданні оголошувалась перерва.
У судовому засіданні 27.01.2010 р. оголошено перерву до 10.02.2010 р. для виготовлення повного тексту рішення по справі.
До Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача-3 товариства з обмеженою відповідальністю “Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології” про забезпечення позову.
Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
У задоволенні вказаної заяви відмовлено судом, оскільки відповідачем-3 не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідач-3 надав до канцелярії суду клопотання від 10.02.2010 р. про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, встановленому чинним законодавством. Вказане клопотання задоволено судом та розгляд справи здійснено за допомогою програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
Клопотання відповідача-3 про залучення до участі у справі відкритого акціонерного товариства селянський комерційний банк “Дністер” як сторону господарського процесу судом відхилено як необґрунтоване. Крім того, сторона не зазначила в якому процесуальному статусі вона просить залучити вказану особу.
Також відхилено як необґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи, заявлено після оголошення перерви для проголошення повного тексту рішення.
Відповідач-3 надав до канцелярії суду клопотання від 10.02.2010 р. про оголошення повного тексту рішення по справі. Вказане клопотання задоволено судом.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
05.07.2007 р. між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено генеральний інвестиційний договір № 21-4/14-2 про будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Маршала Рибалка, 3А (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язалися об'єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Маршала Рибалка, 3А, орієнтованою площею 0,54 га (далі - Об'єкт).
За своєю правовою суттю, укладений сторонами Договір має ознаки договору про спільну діяльність, договору будівельного підряду та інвестиційного договору.
Договором визначено, що:
- фінансування будівництва Об'єкту здійснюється відповідачем-2 у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Джерело капітальних вкладень визначається відповідачем-2 на власний розсуд відповідно до чинного законодавства України і може включати у себе власні, залучені кошти, інвестиції (п.п. 1.6., 1.8.);
- відповідач-2 прийняв на себе повноваження на виконання функцій замовника за Договором, зокрема, забезпечення фінансування робіт з будівництва Об'єкту, забезпечення в установленому порядку прийняття Об'єкту в експлуатацію та представництво та захист інтересів учасників Договору в місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування (п. 2.7.);
- внеском (вкладом) позивача є належним чином оформлене право на забудову та право користування згаданою земельною ділянкою (п. 1.11.);
- внеском (вкладом) відповідача-1 є частина проектно -кошторисної документації вартістю 1146700,00 грн. (п. 1.10.).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання недійсним спірного договору на підставі статті 207 Господарського кодексу (далі - ГК) України та статей 203, 215 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, з посиланням на відчуження державного майна без дотримання вимог діючого законодавства, невідповідність Договору нормам закону, що регулюють інвестиційну діяльність.
Суд не погоджується з посиланням відповідача-2 на відсутність у позивача прав на звернення до суду з позовом про визнання недійсним Договору, оскільки позивач є стороною такого договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин
з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи, що предметом Договору є, в тому числі, перехід права користування Об'єктом, для з'ясування питання відповідності Договору нормам чинного законодавства слід, перш за все, з'ясувати правовий статус земельної ділянки, що передається, її цільове призначення, порядок її відчуження та зміни цільового призначення за приписами діючого законодавства.
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗК України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Як слідує з матеріалів справи, а саме: з наданих позивачем копій Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 080546 від 14.03.2005 р. та рішення Київської міської ради від 01.11.2007 р. № 1125/3958, спірна земельна ділянка є комунальною власністю та станом на дату укладення Договору перебувала у користування Північного регіонального центру страхового фонду документації з призначенням: експлуатація та обслуговування виробничої будівлі.
Із вказаного слідує, що право користування спірною земельною ділянкою на дату укладення Договору належало Північному регіонального центру страхового фонду документації, у той час як за умовами Договору позивач, не маючи прав користування такою земельної ділянкою, передав останні.
Проте, статтею 2 Закону України „Про інвестиційну діяльність” (в редакції, яка діяла на дату укладення Договору) визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:
- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
- державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
- іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
- спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.
Відповідно до статті 4 Закону України „Про інвестиційну діяльність” (в редакції, яка діяла на дату укладення Договору) об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
Відповідно до ст. 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність” (в редакції, яка діяла на дату укладення Договору) суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Інвестори -це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
Отже, інвестору повинно належати право розпорядження майновими та інтелектуальними цінностями, які ним інвестуються.
Проте, на дату укладення Договору, позивач не мав жодних прав ані на розпорядження, ані на користування або на забудову щодо спірної ділянки, що також є порушенням вимог закону.
Крім того, слід враховувати інші правові умови, зокрема цільове призначення такої земельної ділянки.
Відповідно до ч. 12 ст. 1 Закону України „Про землеустрій” цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Як встановлено судом, цільовим призначенням спірної земельної ділянки була експлуатація та обслуговування виробничої будівлі, тобто на дату укладення Договору дана земельна ділянка була виділена для некомерційного використання.
Частиною 2 ст. 20 ЗК України визначено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Чинним законодавством не передбачено право користувача передавати земельну ділянку під забудову без попередньої зміни її цільового призначення.
Згідно зі ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, в тому числі, й для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
При цьому той факт, що рішенням Київської міської ради від 01.11.2007 р. № 1125/3958 земельну ділянку було передано позивачу в короткострокову оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом, не є таким, що впливає на дійсність Договору, оскільки на дату його укладення у позивача не було жодних прав на передачу її у користування.
Щодо порядку передачі внеску відповідача-1, а саме: частини проектно-кошторисної документації вартістю 1146700,00 грн., слід зазначити наступне.
Згідно зі статутом відповідача-1, він заснований на капітальній власності та підпорядкований Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 2.1 статуту відповідача-1, він створений з метою організації в системі Міністерства єдиного замовника по:
- власному будівництву об'єктів житла;
- об'єктах виробничо-комунального призначення у військових містечках та за їх межами для забезпечення життєдіяльності цих містечок;
- будівництву та капітальному ремонту будівель і споруд, по об'єктах, будівництво яких пов'язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, в тому числі будівництво та придбання житлових приміщень житлових приміщень для сімей, які виявили бажання переселитись із зон радіоактивного забруднення, інших категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- іншій підприємницькій діяльності в сфері будівництва та соціальних програм МНС, що не суперечить Закону України „Про підприємницьку діяльність”, в тому числі забезпечення найбільш ефективного використання капітальних вкладень у будівництво по всіх джерелах фінансування, координації дій по вирішенню питань, які виникають в процесі будівництва і капітальному ремонту будівельних та інженерних споруд і мереж.
Основним напрямком діяльності відповідача-1, серед інших, є укладення договорів з підрядними будівельними та проектними організаціями згідно з узгодженим планом. Погодження та затвердження проектно-кошторисної документації (п. 2.2.2 статуту).
Пунктом 3.2 статуту визначено, що відповідач-1 здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.
Відповідно до наказу позивача № 459 від 01.12.2003 р. на відповідача-1 покладені функції єдиного замовника, в тому числі, з реалізації програми забезпечення житлом військовослужбовців та осіб начальницького складу МНС України та членів їх сімей, а також об'єктів які будуються за рахунок державних і державних централізованих капітальних вкладень та інших програм в установленому порядку.
Частиною 1 ст. 73 ГК України встановлено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Частиною 3 ст. 73 ГК України визначено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Відповідно до ч 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Частиною 8 ст. 73 ГК України встановлено, що державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Згідно з ч. 1 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.
Згідно з ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Для з'ясування питання щодо наявності у відповідача-1 повноважень на передачу свого внеску за Договором ухвалою суду від 28.12.2009 р. відповідача-1 було зобов'язано надати письмові пояснення з доданням відповідних доказів
наявності у відповідача-1 повноважень на передачу, на виконання умов спірного договору, частини проектно-кошторисної документації, або письмові пояснення у разі відсутності таких повноважень та доказів.
Вказана вимога відповідачем-1 не виконана, суд повідомлено про відсутність додаткових доказів, що не дає суду можливості визначити наявність або відсутність у відповідача-1 права на передачу свого внеску за Договором, дотримання встановленого порядку передачі та взагалі наявність у відповідача-1 визначеного Договором внеску, проте, враховуючи викладені вище обставини, а саме: невідповідність Договору вимогам закону, суд вважає за можливе прийняти рішення без дослідження зазначених обставин.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачами не спростовані, а тому позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
При цьому посилання відповідача-2 на те, що ним на виконання умов Договору проводились роботи та відповідно сплачувались кошти, судом до уваги не беруться як такі, що не впливають на питання відповідності вказаного Договору чинному законодавству на дату його укладення.
Позивачем за первісним позовом належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідачів.
За таких обставин, позовні вимоги позивача за первісним позовом про визнання недійсним генерального інвестиційного договору № 21-4/14-2 про будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Маршала Рибалка, 3А від 05.07.2007 р., укладеного між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, державним підприємством „Управління капітального будівництва” та товариством з обмеженою відповідальністю „Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології”, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за первісним позовом покладаються на відповідачів порівну.
Враховуючи те, що первісний позов задоволено, а саме: визнано недійсним Договір, позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання спірного правочину дійсним та зобов'язання відповідач за зустрічним позовом виконувати спірний договір, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Первісний позов задовольнити повністю.
Визнати генеральний інвестиційний договір № 21-4/14-2 про будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Маршала Рибалка, 3А від 05.07.2007 р., укладений між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, державним підприємством „Управління капітального будівництва” та товариством з обмеженою відповідальністю „Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології” недійсним.
Стягнути з державного підприємства „Управління капітального будівництва” (01030, м. Київ, вул. Гончара, 55, код 25276329) на користь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. О. Гончара, 55, код 00013528) витрати по сплаті державного мита в сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп. та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Інноваційна компанія “Сучасні будівельні технології” (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 7, офіс 1, код 35210317) на користь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. О. Гончара, 55, код 00013528) витрати по сплаті державного мита в сумі 42 (сорок дві) грн.. 50 коп. та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Суддя О.Г. Удалова