Справа № 2-219\10
03 березня 2010 року Пролетарський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого - судді Пивоварової Ю.О.,
при секретарі Шестаковій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, зазначивши, що з 17.05.2000 року до 19.03.2007 року він працював на ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді заступника головного інженеру шахти ім.. Калініна. За весь цей період йому невірно нараховували та виплачували заробітну плату у зв»язку з несвоєчасним введенням нових рівнів тарифних ставок та окладів, які передбачені Галузевими угодами від 03.07.01 року, 16.01.2002 року, 19.04.2004 року, 15.09.2004 року. а саме: мінімальна тарифна ставка працівника 1 розряду встановлювалась на рівні не менше 120 № розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Таким чином, йому недоплатили заробітну плату за період з 17.05.2000 року до 19.03.2007 року у розмірі 66993 грн., яку і просив стягнути з відповідача на його користь, а також провести компенсацію втрати частини доходу у зв»язку з порушенням строків її виплати та стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнив свої вимоги та просив суд зобов»язати відповідача провести перерахунок його заробітної плати, здійснити компенсацію та індексацію зазначеної суми, стягнути не донараховану заробітну плату у загальному розмірі 208062,91 грн та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Представник відповідача ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» у судове засідання не з»явився, надавши до суду заперечення проти позову, згідно яких зазначив, що ОСОБА_1 отримував заробітну плату вище, ніж встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, гарантований державою. А Галузевими угодами, на які посилається позивач, передбачено, що підприємство може встановлювати інші розмірі мінімальної тарифної ставки працівників, якщо з фінансових причин воно не може сплачувати працівникам зазначені у Галузевих угодах суми заробітної плати.
Суд, вислухавши пояснення позивача, з»ясувавши позицію представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював з 17.05.2000 року до 19.03.2007 року на ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на посаді заступника головного інженеру шахти ім.. Калініна, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.8-16).
Згідно довідки (а.с.76) середня заробітна плата ОСОБА_2 складала:
- у 2000 році - 265,75 грн.;
- у 2001 році - 494,7 грн;
- у 2002 році - 576,26 грн;
- у 2003 році - 694,52 грн;
- у 2004 році - 1185,57 грн;
- у 2005 році - 2726,75 грн;
- у 2006 році - 2361,02 грн;
- у 2007 році - 2320,12 грн.
З приведених даних вбачається, що за період з 2000 року до 2007 року фактична заробітна плата позивача підвищилась з 265,75 грн. до 2726,75 грн.
З аналізу діючого законодавства про оплату праці вбачається, що на Україні діє дві сфери регулювання оплати праці: державна та договірна, що передбачено ст. 8 та 14 Закону України «Про оплату праці». При цьому згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.99 року державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету. За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону “Про колективні договори і угоди”.
У будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Так, за період, що аналізується, мінімальна заробітна плата згідно до законодавчих актів на відповіданий період в Україні становила:
- до 01.04.2000 року - 74 грн.
- з 01.04.2000 року до 30.06.2000 року - 90 грн.;
- з 01.07.2000 року до 31.12.2001 року - 118 грн.;
- з 01.01.2002 року до 30.06.2002 року - 140 грн.;
- з 01.07.2002 року до 31.12.2002 року - 165 грн.;
- з 01.01.2003 року до 30.11.2003 року - 185 грн.;
- з 01.12.2003 року до 31.08.2004 року - 205 грн.;
- з 01.09.2004 року до 31.12.2004 року - 237 грн.;
- з 01.01.2005 року до 01.03.2005 року - 262 грн.;
- з 01.04.2005 року до 30.06.2005 року - 290 грн.;
- з 01.07.2005 року до 31.08.2005 року - 310 грн.;
- з 01.09.2005 року до 31.12.2005 року - 332 грн.;
- з 01.01.2006 року до 30.06.2006 року - 350 грн.;
- з 01.07.2006 року до 30.11.2006 року - 375 грн.;
- з 01.12.2006 року до 31.03.2007 року - 400 грн.;
Як виходить з наданих сторонами суду документів, а саме: табулеграм нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати без урахування додаткових виплат (а.с.35-51), його основна заробітна плата була вище ніж рівень мінімальної заробітної плати, встановлений державою, на відповідний період часу.
Що стосується договірної сфери регулювання заробітної плати, то згідно п.2.2 Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об”єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками та профоб”єднаннями мінімальна тарифна ставка робітника 1 розрядку у розмірі не менш 120% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. На окремних підприємствах, які з об”єктивних фінансово-економічних причин не можуть виконати цю Угоду, колективним договором можуть встановлюватися на період не більше ніж шість місяців з дати його підписання інший розмір мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, який не може бути меншим ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Також цією угодою встановлений перелік видів і розмірів доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників об”єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер. Так за роботу у важких і шкідливих умовах праці встановлена доплата 4,8% та 12% від тарифної ставки, а за роботу в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці відповідно 16 % та 24% від тарифної ставки.
п. 9.4.1 Галузевої Угоди між Міністерством палива та енергетики України, НАК „Вугілля України”, іншими власниками (об”єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року умови оплати праці, міжкваліфікаційні та міжпосадові співвідношення, розміри тарифних ставок та посадових окладів працівників підприємств та організацій, включаючи працівників загальних (наскрізних) професій та посад, їхніх структурних підрозділів, що виконують роботи і відповідають основній діяльності підприємств вугільної галузі та шахтного будівництва, визначаються додатком до розділу 9 Угоди (далі Додаток), чинним законодавством і впроваджуються в порядку та терміни, встановлені законодавством, під контролем Мінпаливенерго, яке забезпечує реалізацію державної політики щодо оплати праці та соціального захисту працівників вугільної промисловості.
Доводи позивача про те, що адміністрацією підприємства умисно не виконувались умови Генеральної, Галузевої та Регіональної угоди з приводу нарахування заробітної плати позивачу суд вважає необґрунтованими, оскільки вказаними нормативними актами передбачена можливість оплати праці нижче від норм вказаних угод тимчасово на період подолання фінансових труднощів. Таким чином, суд вважає, що порушень діючого законодавства в частині нарахування та виплати заробітної плати відповідачу ОСОБА_1 з боку адміністрації ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» допущено не було.
Таким чином, оцінюючи наведені докази у їх сукупності суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1Л про стягнення недонарахованої заробітної плати, компенсації у затримці її виплати та індексації необхідно відмовити.
Оскільки у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення законних прав позивача в частині невиплати заробітної плати, то підстав для стягнення моральної шкоди в порядку ст.. 237-1 КЗпП також не вбачається.
На підставі викладеного, ст. 94, 97 , 237-1 Кодексу Законів про працю України, ст.. 1, 6, 8, 14 Закону України «Про оплату праці», Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.99 року, керуючись ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» про стягнення не донарахованої та невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ст. 295 ч. 4 ЦПК України.
Суддя