Постанова
Іменем України
19 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 336/7350/16-ц
провадження № 61-26669св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач ? Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан з 31 серпня
1985 року по 23 липня 1986 року. При виконанні службових обов'язків отримав вогнепальні осколкові поранення голови, правої руки, обох ніг, контузію головного мозку (у 1985 році), внаслідок яких має шкірні рубці в зазначених анатомічних областях, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 04 грудня 2015 року
№ 2415/ж та у подальшому призвело до ряду захворювань, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами.
Перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого покращення, та в подальшому його стан лише погіршується. Після проведення лікування стан його здоров'я не покращився та він вимушений тривалий час знаходитися на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. У зв'язку з зазначеними захворюваннями його щоденно турбують головні болі, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам'яті, зору, слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, тощо. Крім того, він хворіє на невроз, який розвинувся внаслідок сильного хвилювання під час проходження служби, де велися бойові дії, він неодноразово проходив лікування в неврологічному відділі та психоневрологічному диспансері. Лікування дає йому лише тимчасові полегшення, потім він знову відчуває сильний психологічний дискомфорт, страх та тривогу. Наслідками такого перехвилювання є нестабільний артеріальний тиск, який постійно та різко підвищується. У зв'язку із захворюваннями, отриманими під час проходження служби, він страждає на безсоння, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з
відповідача на його користь 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 січня 2017 року (з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 08 лютого 2017 року про виправлення описки) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що наявні підстави для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, оскільки факт захворювання, одержаного внаслідок проходження військової служби, та його наслідки, зокрема інвалідність, завдали позивачу втрат у вигляді фізичних та душевних страждань. Суд дійшов висновку, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як уповноважений державний орган.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 січня
2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів факту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди та вини відповідача у її заподіянні.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 січня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, оскільки під час військової служби він отримав поранення, внаслідок чого йому була встановлена друга група інвалідності, його стан здоров'я погіршується, він витрачає багато грошових коштів на придбання ліків. При цьому касаційна скарга містить посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 жовтня 2014 року № 3-86гс14.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи
№ 336/7350/16-ц з Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 336/7350/16-ц передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 05 червня 2019 року № 590/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-26669св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:
ОСОБА_1 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан у складі діючої армії СРСР у період ведення бойових дій з 31 серпня 1985 року по 23 липня 1986 року.
Під час проходження військової служби в Афганістані ОСОБА_1 отримав низку захворювань: стійкі залишкові явища перенесеної ЗЧМТ (1985 року контузія головного мозку) у вигляді після травматичної та дисцикуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом з двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (1-2 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, стійким цефалічним синдромом, ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 09 грудня 2015 року № 4675.
02 лютого 2016 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково у зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується посвідченням № 016875 та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 02 лютого 2016 року серії АВ № 0302966.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Аналогічні роз'яснення містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.
Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.
Положеннями статті 11 вказаного Закону встановлено, що військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 212 ЦПК України 2004 року), дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено внаслідок чиїх рішень, дій чи бездіяльності позивачу завдано поранення, які стали причиною завдання моральної шкоди. Сам факт отримання поранення під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони.
На позивача поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Щодо доводів касаційної скарги:
Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду України
від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14 є безпідставним, оскільки Верховний Суд України у своїй постанові вказав про наявність підстав для покладення на Міністерство оборони України обов'язку відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час (як джерела підвищеної небезпеки, яке перебуває у віданні міністерства), та шкоду, яку було заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Судами у справі № 3-86гс14 було встановлено протиправність дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, чого при розгляді справи, рішення в якій оскаржується, встановлено не було.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу
ОСОБА_1 без задоволення, а рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко