1
Справа № 2-а-2274/2010 р.
м. Донецьк 26 лютого 2010 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий - суддя Чинчин О.В., при секретарі Заботіній О.Ю., за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2009 р.р., -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2009 р.р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є інвалідом війни 2 групи, в зв'язку з чим перебуває на обліку в Петровському УПТСЗН. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», має право щорічно до 5 травня отримувати разову грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Відповідачем же, у порушення діючого законодавства, була виплачена ОСОБА_2 щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірах, які не відповідають законодавчо встановленому рівню. При виплаті зазначеної допомоги, відповідач користувався відповідними статтями Законів України «Про Державний бюджет України на відповідні роки», якими нібито передбачено розміри щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги, та при звернення позивача до УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради з проханням здійснити йому вказану виплату відповідно до вимог ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», йому було відмовлено. На підставі викладено, ОСОБА_2 і звернувся з позовом до УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради, та просить стягнути з відповідача на його користь недоотриману щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004-2009 р.р. у розмірі 17 142 грн. 00 коп.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, наполягає на задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності, з позовом не погодилася у повному обсязі, суду пояснила, що відповідно до ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач має статус інваліда війни. ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбачено щорічно до 5 травня виплачувати ветеранам війни разову грошову допомогу у кратному співвідношенні до розміру мінімальної пенсії за віком. Так, позивачу, як інваліду ІІ групи, передбачено виплати у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Ст. 17 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. З метою реалізації положень зазначеного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 177 від
2
18.02.2004 р. «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги», передбаченої ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою встановлено щороку до 10 квітня виділяти кошти Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірах, встановлених ЗУ «Про Державний бюджет» на відповідний рік. Тому, окремими статтями ЗУ «Про Державний бюджет» встановлювалися розміри разової грошової допомоги для категорій отримувачів, яким у відповідному бюджетному році передбачена грошова допомога до Дня Перемоги. Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також те, що позивач отримав зазначені виплати в розмірах, встановлених відповідними статтями ЗУ «Про Державний бюджет» на відповідний рік, вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України. Крім того просила врахувати, що відповідно до діючого законодавства, для звернення в суд за захистом прав, свобод та інтересів особі встановлюється річний термін, який обчислюється з дня, коли особа дізналась про порушення своїх прав, свобод або інтересів. Таким чином, представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується посвідченням серія Б № 536345.
Таким чином, позивач має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Згідно з положеннями ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанов КМУ № 486 від 11.04.2002 року та № 425 від 31.03.2003 року, виплати такої допомоги здійснюються органами праці та соціального захисту населення.
Проте, ОСОБА_2 була нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірах: за 2004 р. - 160 грн., 2005 р. - 330 грн., 2006 р. - 330 грн., 2007 р. - 360 грн., 2008 р. - 400 грн., 2009 р. - 430 грн., та у відповідності з відповіддю відповідача на звернення позивача з питання перерахунку одноразової грошової допомоги, йому було відмовлено у перерахунку одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірах відповідно до розміру мінімальної пенсії за віком, та було роз'яснено, що УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради проводило виплату одноразової грошової допомоги у розмірах, передбачених відповідними статтями Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки (а.с. 8).
Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції,
3
так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
У Конституції України (254к/96-ВР) Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно зі ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Згідно положень ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Статтею 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» у 2004 році виплата щорічної разової допомоги інвалідам 2 групи відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» була встановлена у розмірі 160 грн.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 20-рп/2004 у справі № 1-27/2004 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення ст. 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 р.», якими встановлено, що у 2004 р. виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», серед інших, здійснюється у розмірі 160 грн.
Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 році виплата щорічної разової допомоги інвалідам 2 групи відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» була встановлена у розмірі 300 грн.
4
Однак, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) положення цієї статті втратили чинність, як такі, що визнані неконституційними.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення п. 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» стосовно виплати щорічної разової допомоги, зокрема, інвалідам війни 2 групи, яка була встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 р. № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», та «Про жертви нацистських переслідувань» в розмірі 400 грн.».
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виплата позивачеві разової грошової допомоги була здійснена відповідачем у квітні 2004, 2007, 2008 р.р., тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішень від 01 грудня 2004 р. № 20-рп/2004, 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року. На момент здійснення відповідачем виплат були чинні положення ст. 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими були визначені розміри грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» в розмірі 160 грн., 360 грн., 400 грн. відповідно.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та «Про Державний бюджет України на 2006 рік» встановлено, що у 2005-2006 роках виплата щорічної одноразової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни 2 групи, до яких відносить позивач, здійснюється у розмірі 330 грн. та 330 грн. відповідно.
Зазначені закони України не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасниками війни.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритетом тієї норми, яка прийнята пізніше.
5
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними положеннями Законів України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Також, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Наявність даних положень, які Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, доводить правомірність застосування зазначених норм відповідачем при виплаті спірної суми за вказаний рік.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем правомірно було виплачено позивачеві за 2004 рік щорічну грошову допомогу в сумі 160 грн., за 2005 рік - в сумі 330 грн., за 2006 рік - в сумі 330 грн., за 2007 рік - в сумі 360 грн., за 2008 рік - в сумі 400 грн., за 2009 рік - в сумі 430 грн.
Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що п. 2 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення в суд за захистом прав, свобод та інтересів особі встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач звернувся до суду 22 січня 2010 року, тобто з порушенням процесуального строку для звернення до суду. Вимог щодо поновлення пропущеного строку для звернення до суду, позивачем заявлено не було. Отже, позивачем порушено процесуальні строки для звернення до суду.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2004 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2005 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 р.», рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2004 від 01 грудня 2004 р., рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., ст.ст. 159-163 КАС України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2009 р.р. - відмовити.
6
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя О.В. Чинчин