вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
м. Київ
"19" серпня 2019 р. Справа № 911/1301/19
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.,
дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Лісового Володимира Олександровича
до Фізичної особи-підприємця Данильчук Тетяни Миколаївни
постягнення 22 966,72 грн.
Без виклику учасників судового процесу;
Фізична особа-підприємець Лісовий Володимир Олександрович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Данильчук Тетяни Миколаївни про стягнення 22 966,72 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо оплати поставленого товару. У зв'язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 17 999,00 грн. основного боргу, 85,90 грн. 3 % річних, 508,14 грн. нарахованої пені, 2 338,24 грн. штрафу та 2 035,44 грн. збитків.
Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/1301/19 від 28.05.2019 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Лісового Володимира Олександровича залишено без руху.
12.06.2019 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 28.05.2019.
Ухвалою суду від 18.06.2019 було відкрито провадження у справі № 911/1301/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.05.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Глиняна, буд. 15.
Зазначене поштове відправлення було вручено адресату 18.07.2019, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні про вручення відмітки про вручення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
27.03.2019 між Фізичною особою-підприємцем Лісовим Володимиром Олександровичем (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Данильчук Тетяною Миколаївною (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 3 (далі - договір). Пунктами 1.1 та 1.2 зазначеного правочину сторони узгодили, що постачальник зобов'язується в порядку, на умовах і в терміни, передбачені даним договором, поставити покупцю продукти харчування (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити їх. Найменування товару, його кількість, строки та адреса поставки визначаються у замовленні покупця.
Відповідно до п. п. 2.1 та 2.3 договору, поставка товару здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору, відповідно до попереднього замовлення покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до наданої постачальником специфікації), загальна ціна партії товару, адреса та строки поставки, а також інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв'язок, по електронній пошті е-mail або надаватися усно через представника постачальника.
Моментом здійснення поставки товару постачальнику є його отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна). Разом з товаром покупцю повинні передаватись належні товару документи, що підтверджують його якість і безпеку, включаючи сертифіката, якісні посвідчення, ветеринарні довідки свідоцтва (оригінали або коті).
Згідно з п. 2.4 договору, право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної, що є підтвердженням належного виконання постачальником умов даного договору по поставці товару та засвідчує узгодження з покупцем асортименту, кількості, якості та вартості (ціни) товару, зазначеного в накладній.
Як встановлено судом, позивачем, на виконання умов договору, 27.03.2019 поставлено відповідачу товар (яловичина охолоджена та свинина охолоджена) на загальну суму 23 382,35 грн., що підтверджується накладною № 1 від 27.03.2019, копія якої долучена позивачем до матеріалів справи.
Згідно з пунктом 3.2 договору, покупець зобов'язується сплатити 100 % вартості поставленого товару, визначеного у відповідній видатковій накладній, підписаній сторонами, протягом п'яти банківських днів з моменту поставки товару. Моментом поставки товару вважається дата, зазначена у відповідній видатковій накладній.
Згідно з п. 7.1 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 27.03.2020.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 3 від 27.03.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що позивачем 27.03.2019 поставлено відповідачу товар (яловичина охолоджена та свинина охолоджена) на загальну суму 23 382,35 грн., що підтверджується накладною № 1 від 27.03.2019.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено строк оплати за поставлений товар умовами п. 3.2 договору, а саме: покупець зобов'язується сплатити 100 % вартості поставленого товару, визначеного у відповідній видатковій накладній, підписаній сторонами, протягом п'яти банківських днів з моменту поставки товару. Моментом поставки товару вважається дата, зазначена у відповідній видатковій накладній.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, настав - 03.04.2019.
В свою чергу, відповідачем 08.05.2019, із простроченням строку, здійснено часткову оплату у сумі 5 383,35 грн.
Враховуючи вищенаведене, відповідачем свої обов'язки в частині оплати за поставлений товар по договору поставки № 3 від 27.03.20197 у обсязі та строки, які визначено умовами зазначеного правочину, належним чином виконано не було. Доказів протилежного до суду не представлено.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 17 999,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 5.4 договору, за невиконання вимог п. 3.2 цього договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період несплати, від загальної ціни поставленого товару за кожний день невиконання та/або неналежного виконання покупцем своїх обов'язків, визначених у відповідному пункті цього договору і додатково штраф у розмірі 10% вартості поставленого товару, визначеного у відповідній видатковій накладній.
Позивач за прострочення строків сплати коштів за договором поставки № 3 від 27.03.2019, керуючись п. 5.4 договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 508,14 грн. та штраф у розмірі 2 338,24 грн.
Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Щодо зазначеної вимоги в частині нарахування пені, господарський суд зазначає наступне.
При дослідженні розрахунку позивача суд встановив, що останнім визначено період нарахування пені на суму 23 382,35 грн. з 04.03.2019 по 10.05.2019. При цьому, відповідачем здійснено часткову оплату 08.05.2019 на суму 5 383,35 грн.(копія меморіального ордеру у матеріалах справи).
Судом враховано п. 3.3 договору, умовами якого визначено, що у випадку безготівкового розрахунку здійснення оплати за поставлений товар днем здійснення платежу вважається день надходження коштів на рахунок постачальника.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, які би підтвердили, що грошові кошти у сумі 5 383,35 грн. надійшли на рахунок позивача в іншу дату (09.05.2019 або 10.05.2019), а не 08.05.2019 в день здійснення відповідачем часткової сплати.
Враховуючи те, що день фактичного виконання грошового зобов'язання (08.05.2019) не включається у період, за який може бути здійснено нарахування пені, тому позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування.
Разом із тим, здійснивши власний перерахунок пені з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, господарський суд дійшов до висновку, що сума, яка заявлена позивачем до стягнення, арифметично вірна, а позовні вимоги щодо нарахованої пені нормативно обґрунтовані, тому в зазначеній частині підлягають задоволенню повністю у сумі 508,14 грн.
Також, здійснивши перерахунок штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованого штрафу підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 85,90 грн.
Господарський суд, з урахуванням вище встановлених обставин щодо не вірно визначеного позивачем періоду нарахування, здійснивши власний перерахунок 3 % річних в межах періоду розрахунку позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 80,13 грн.
З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Одночасно, відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Наразі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 2 000,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:
- договір про надання правничої допомоги № 3-1/19 від 15.04.2019 та додаток № 1 до нього від 15.04.2019(копії);
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 6757/10;
- копію ордеру серія КС № 456660;
- копію акту виконаних робіт № 1 від 13.05.2019 на суму 2 000,00 грн;
- дублікат квитанції від 15.05.2019 на суму 2 010,05 грн.;
Враховуючи надані документи, позивачем доведено суду належними та допустимими доказами обставини понесення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн., проте, з огляду на висновки суду стосовно часткового задоволення позовних вимог, означені витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог.
Одночасно, за висновками суду, вимога позивача про стягнення з відповідача в якості збитків витрат на поштові відправлення у сумі 35,44 грн. є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а отже, підлягають залишенню без задоволення.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 920,47 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Данильчук Тетяни Миколаївни (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства Фізичної особи-підприємця Лісового Володимира Олександровича (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ІПН НОМЕР_2 ) 17 999,00 грн. основного боргу, 508,14 грн. пені, 80,13 грн. 3 % річних, 2338,24 грн. штрафу, 1 920,47 грн. судового збору та 1 999,45 грн. витрат на послуги адвоката.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.В. Сокуренко