Провадження №11кп/818/2041/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Справа № 639/1332/19 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ст.81 КК України
08 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 квітня 2019 року, -
Вказаною ухвалою клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 81 КК України задоволено, ОСОБА_7 звільнено умовно-достроково від подальшого відбування покарання за вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 19.09.2017 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Донецької області від 07.12.2017 року на невідбуту частину строку покарання - 3 місяці 21 день позбавлення волі.
В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_7 відбуває покарання за вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 19.09.2017 року за ч. 2, ч.3 ст. 185, ст.70 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахується з 04.04.2017 року, кінець строку відбування покарання - 01.08.2019 року.
На момент розгляду клопотання 11.04.2019 року засуджений відбув 2 роки 8 місяців 9 днів призначеного строку покарання, невідбута частина строку покарання складає 3 місяці 21 день.
Дослідивши дані, що характеризують особу засудженого, матеріали особової справи ОСОБА_7 , районний суд дійшов висновку, що останній сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, а тому клопотання підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу районного суду, матеріали справи направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. Мотивуючи скаргу вказав, що ухвала є незаконною та необґрунтованою. Зазначив, що під час відбування покарання ОСОБА_7 мав 4 стягнення та лише 1 заохочення. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що засуджений довів своє виправлення. Також зазначив, що засуджена особа не є суб'єктом звернення до суду із клопотанням про умовно-дострокове звільнення, таке право має виключно адміністрація установи виконання покарань.
Заслухавши доповідь головуючого судді, з'ясувавши думку прокурора, який не підтримав апеляційну скаргу та вважав ухвалу районного суду законною та обґрунтованою; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
ОСОБА_7 засуджений вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 19.09.2017 року за ч. 2, ч.3 ст. 185, ст.70 КК України до 3 років 10 місяців позбавлення волі, ухвалою апеляційного суду Донецької області від 07.12.2017 року вказаний вище вирок змінено та остаточно призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Початок строку відбування покарання - 04.04.2017 року, кінець строку відбування покарання - 01.08.2019 року.
З 05.04.2017 року по 08.02.2018 року засуджений утримувався в Бахмутській установі виконання покарань (№6) Донецької області, мав чотири стягнення, які на даний момент погашені.
З 08.02.2018 року відбуває покарання в ДУ «ХВК (№18)», де характеризується задовільно.
Відповідно до характеристики, затвердженої начальником Холодногірської виправної колонії (№18) 25.03.2019 року, за час відбування в зазначеній установі ОСОБА_7 був заохочений адміністрацією установи подякою (04.10.2018 року - за виконання покладених обов'язків та додержання правил поведінки, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці). По відношенню до представників адміністрації установи ввічливий, виконує їх законні вимоги. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний. Працевлаштований на виробництві установи в цеху №3 - дільниця по виготовленню поліетиленових пакетів - різноробом. Приймає участь у програмі диференційованого виховного впливу «Духовне відродження». Приділяє увагу необхідності дбайливого ставлення до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснює за ними належний нагляд, використовує їх тільки за призначенням. Утримує у чистоті та порядку спальне місце та приліжкову тумбочку. Самостійно виконує роботи із самообслуговування. Підтримує родинні стосунки з матір'ю, шляхом листування та телефонних розмов, отримує від неї посилки та передачі. За вироком позову не має.
21.02.2018 року комісією установи з розгляду заохочувальних норм до засуджених, розглядалось питання про застосування ст.100, 101 КВК України, згідно висновку комісії засудженому ОСОБА_7 відмовлено як такому, що не стає на шлях виправлення.
25.07.2018 року комісією установи з розгляду заохочувальних норм до засуджених, розглядалось питання про застосування ст.82 КК України, згідно висновку комісії засудженому ОСОБА_7 відмовлено як такому, що не став на шлях виправлення.
16.01.2019 року комісією установи з розгляду заохочувальних норм до засуджених, розглядалось питання про застосування ст.81 КК України, згідно висновків комісії засудженому ОСОБА_7 відмовлено як такому, що не довів свого виправлення.
Вищевказані рішення комісії щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 заохочувальних заходів судом оцінені критично, оскільки викладені в них висновки суперечать відображеній у характеристиці інформації щодо засудженого та даним, наявним в матеріалах його особової справи.
Згідно ч.1 ст.81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
Частиною 2 ст.81 КК України передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Сумлінна поведінка це не тільки пасивна форма поведінки засудженого, яка полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, порушення правил внутрішнього розпорядку, неухильне додержання загальноприйнятих норм і правил поведінки, а й активна форма його поведінки, тобто активна участь у суспільному житті і сумлінне виконання громадських доручень у процесі відбування покарання, гарна поведінка в побуті, прагнення своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин та інше.
Під сумлінним ставленням до праці слід розуміти постійну свідому участь у суспільно корисній праці, систематичне виконання і перевиконання виробничих завдань, сумлінне виконання трудових обов'язків і дорученої роботи, якість її виконання тощо.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про умовно- дострокове звільнення від відбування покарання і заміни не відбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26 квітня 2002 року, умовно-дострокове звільнення від покарання можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого і переконання в тому, що він сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довів своє виправлення. При цьому, прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення, не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.
Відповідно до ч.3 ст.6 КВК України, основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Згідно вимог п.2 ч.3 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_7 відбув понад 2/3 частини строку покарання.
За результатами розгляду клопотання суд першої інстанції переконався в тому, що засуджений ОСОБА_7 під час відбування покарання довів своє виправлення, цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, у зв'язку із чим до нього застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Матеріали провадження містять дані, що підтверджують сумлінну поведінку та належне ставлення до праці ОСОБА_7 .
При розгляді питання щодо умовно-дострокового звільнення судом була вивчена поведінка засудженого протягом усього строку відбування покарання, його ставлення до вчиненого та до режиму відбування покарання, активну участь у суспільному житті установи виконання покарань.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, що були зроблені після дослідження даних про особу засудженого, а також характеризуючих його під час відбування покарання даних, є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам ст. 81 КК України та рекомендаціям, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким».
Колегія суддів погоджується з рішенням районного суду про наявність підстав для задоволення клопотання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання.
Стосовно апеляційного доводу прокурора про те, що засуджена особа не має права на самостійне звернення до суду із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, колегія суддів вказує на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Згідно з ч. 1 ст. 539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Вказані норми Закону свідчать про необґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора в даній частині та підтверджують наявність права засудженої особи на самостійне звернення до суду з клопотанням про вирішення питання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Таким чином, доводи апеляції прокурора не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим скарга залишається без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін, як така, що є обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційна скарга прокурора не містить посилань на передбачені ст. 415 КПК України порушення, перелік яких є вичерпним, які б давали суду апеляційної інстанції законні підстави для скасування рішення суду та призначення у кримінальному провадженні нового судового розгляду.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 квітня 2019 року про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя -
Судді: