Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"13" серпня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/363/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО"
до відповідача: Фермерського господарства "Вікторія-Копитків"
про визнання недійсним договору в частині
секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.
Представники:
Від позивача: Лавренюк В.М.;
Від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ют-Агро Зерно" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фермерського господарства "Вікторія-Копитків" про визнання недійсним договору в частині.
Позивач просить визнати недійсним пункт 4.1. договору суборенди земельної ділянки від 05 квітня 2018 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ют-Агро Зерно" та Фермерським господарством "Вікторія-Копитків" в частині суми орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 5 750,00 грн., встановивши орендну плату за користування земельною ділянкою в межах, що відповідає умовам договору оренди земельної ділянки від 25 липня 2017 року укладеного між Фермерським господарством "Вікторія-Копитків" та ОСОБА_1 в розмірі 5 250,00 грн. за п'ять місяців користування земельною ділянкою.
Стислий виклад позицій та заперечень сторін
Позовні вимоги аргументовані наступним. Позивач зазначає, що відповідач, як орендар, отримав від орендодавця - ОСОБА_1 згоду на передачу земельної ділянки в суборенду для ТОВ "Ют-Агро Зерно" виключно за тих обставин, якщо умови такого договору суборенди будуть обмежуватися умовами договору оренди і не суперечитимуть йому. Проте після укладення договору суборенди позивач отримав змогу ознайомитися з умовами договору оренди та дізнався, що умови договору суборенди не обмежуються відповідним договором оренди, а навпаки суперечать йому. Зокрема позивач зазначає, що умови договору суборенди містять надмірно встановлений розмір орендної плати, що суперечить розміру орендної плати встановленому договором оренди. Так позивач наводить порівняльний розрахунок орендної плати за договором суборенди у співставленні з орендною платою за договором оренди земельної ділянки. На підставі такого порівняння позивач висловлює твердження: виходячи із суми 12 600,00 грн. (річна орендна плата за користування землею за договором оренди) орендна плата по договору суборенди за 5 місяців не повинна була перевищувати суму в розмірі 5 250,00 грн. У цьому позивач убачає суперечність між умовами договору суборенди та договором оренди. Позивач вважає, що власник земельної ділянки не надавав згоду на передачу землі в суборенду на умовах, що не відповідають умовам договору оренди.
Відтак, як зазначає позивач, умови договору суборенди в частині надмірно встановленої суми орендної плати в розмірі 5 750,00 грн. є недійсними, оскільки суперечать умовам договору оренди в частині орендної плати за 5 місяців користування, що порушує вимоги частини 2 статті 8 Закону України "Про оренду землі" та вчинені без згоди власника земельної ділянки.
Також позивач посилається на пункт 288.6 статті 286 Податкового кодексу України, зазначаючи, що плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендну плату. Вважає, що договір суборенди суперечить названим нормам Податкового кодексу України, що на його думку є підставою для недійсності правочину в частині розміру орендної плати.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позовних вимог. Відхиляючи вимоги позивача відповідач навів зокрема такі аргументи. На думку відповідача, обставини щодо законності оспорюваного позивачем договору суборенди земельної ділянки вже були предметом дослідження в іншій судовій справі № 918/788/18. Рішенням суду в зазначеній справі від 03 квітня 2019 року позов ФГ "Вікторія-Копитків" до ТОВ "Ют-Агро Зерно" про стягнення орендної плати за договорами суборенди, в тому числі за спірним правочином, було задоволено. Суд, серед іншого, прийшов до висновку про законність цього договору.
Відповідач зазначає, що ТОВ "Ют-Агро Зерно" було ініціатором укладення договору суборенди. При цьому позивач самовільно та без будь-яких правових підстав засіяв земельну ділянку відповідача ще до укладення спірного договору. Проявляючи добру волю ФГ "Вікторія-Копитків" за погодженням із орендодавцем-власником земельної ділянки уклало договір суборенди із позивачем, щоб він міг зібрати врожай і отримати прибуток. Позивач використав земельну ділянку, що була предметом договору суборенди, яку він раніше самовільно засіяв, зібрав врожай, а тепер ухиляється від оплати за користування земельною ділянкою.
Відповідач стверджує, що договір суборенди укладений між сторонами містить усі необхідні та істотні умови для такого роду договорів. Договір суборенди був зареєстрований у визначеному законом порядку. Земельна ділянка була передана позивачу та використана ним. Договір суборенди не суперечить законодавству.
Також, на думку відповідача, доводи позивача про невідповідність договору суборенди умовам договору оренди не заслуговують на увагу та є надуманими. Відповідач стверджує, що розмір орендної плати по договору суборенди є меншим за розмір орендної плати, а твердження позивача не відповідають дійсності.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30 травня 2019 року відкрито провадження у справі №918/363/19, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, справу призначено до слухання в підготовчому засіданні на 18 червня 2019 року.
10 червня 2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позов не визнає.
18 червня 2019 року позивачем подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 18 червня 2019 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено, відкладено підготовче засідання на 09 липня 2019 року
03 липня 2019 року відповідачем надано суду доказ що витребовувався ухвалою суду.
Ухвалою суду від 09 липня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 13 серпня 2019 року.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Як встановив суд з матеріалів справи, 25 липня 2017 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та Фермерським господарством "Вікторія-Копитків" (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до предмету якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка знаходиться в адміністративних межах Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. Кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_1 . Площа земельної ділянки складає 5,72 га, у тому числі ріллі 5,72 (гектарів).
Договір укладено на 7 років з урахуванням ротації культур (пункт 3.1. договору).
Відповідно до пункту 4.1. зазначеного договору оренди орендна плата за повний рік користування ділянкою становить 12600 грн.
Сторони також погодили, що орендна плата вноситься орендарем один раз на рік до 31 грудня поточного року, а за перший та останній роки оренди орендна плата сплачується пропорційно фактичній кількості днів оренди (пункт 4.3. договору).
Відповідно до умов пункту 9.2.1. договору оренди орендар земельної ділянки має право передавати земельну ділянку в суборенду на умовах цього договору виключно зі згоди орендодавця.
Суд встановив, що 04 квітня 2018 року власник та орендодавець названої вище земельної ділянки надав згоду на укладення договору суборенди землі, а саме на передачу земельної ділянки орендарем в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Ют-Агро Зерно". При цьому згода орендодавця містить застереження: умови договору суборенди повинні обмежуватися умовами договору оренди землі від 25 липня 2017 року і не суперечити йому.
05 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ют-Агро Зерно" (позивач, суборендар) та Фермерським господарством "Вікторія-Копитків" (відповідач, орендар) було укладено договір суборенди землі (надалі - договір), відповідно до предмету якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка знаходиться в адміністративних межах Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області (надалі - "земельна ділянка", "об'єкт суборенди"). Кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 2.1 договору, в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 5,72 га, в тому числі: ріллі 5,72 (гектарів). Орендар підтверджує, що має право передачі об'єкта суборенди в користування суборендарю.
Згідно з умовами пункту 3.1. договору, договір укладено до 01 вересня 2018 року з урахуванням ротації культур.
Сторони договору суборенди визначили, що орендна плата за користування земельною ділянкою становить 11000 грн. При цьому, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації, а суборендар зобов'язаний вносити орендну плату до 01 вересня 2018 року (пункти 4.1, 4.2. 4.3 договору суборенди).
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються оренди (суборенди) землі. В основу позовних вимог покладено твердження про недійсність правочину. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає вчинений сторонами правочин (договір суборенди) недійсним, а відповідач заперечує проти цього.
Суд також встановив, що у 2018 році Фермерське господарство "Вікторія-Копитків" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ют-Агро Зерно" 88 000 грн. заборгованості та 6 581, 92 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладених між сторонами договорів суборенди від 05.04.2018 р. в частині оплати орендної плати. Серед ряду договорів суборенди землі, щодо невиконання яких пред'явлено зазначений позов, фермерське господарство вказувало також і договір, який є предметом судового розгляду у даній справі.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 квітня 2019 року у справі №918/788/18 позов Фермерського господарства "Вікторія-Копитків" задоволено.
Цим рішенням суд встановив факт наявності прострочення ТОВ "Ют-Агро Зерно" виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги в частині стягнення з товариства заборгованості з орендної плати за договорами суборенди (в тому числі за спірним договором суборенди) визнано законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають до задоволення.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 квітня 2019 року у справі №918/788/18 також встановлено, що "укладені між сторонами договори суборенди землі від 5 квітня 2018 року (у тому числі спірний договір суборенди) у повній мірі відповідають вищенаведеним положенням (законодавства), містять усі передбачені законом істотні умови, зокрема, щодо об'єкта оренди (кадастрового номеру, місця розташування та розміру земельної ділянки) та орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, містять однакові положення щодо цільового призначення (використання) орендованих земельних ділянок, а строк вказаних договорів суборенди не перевищує строку оренди, зазначеного у відповідних договорах оренди, укладених між власниками земельних ділянок та господарством, що свідчить про необґрунтованість заперечень товариства.".
Наведеним рішенням суд також встановив, що належне ТОВ "Ют-Агро Зерно" право суборенди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 :0048 у встановленому законом порядку пройшло державну реєстрацію, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
ТОВ "Ют-Агро Зерно" не погодилося з рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 квітня 2019 року у справі №918/788/18 та оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05 червня 2019 року у справі №918/788/18 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Своєю постановою від 05 червня 2019 апеляційний суд підтвердив факти встановлені судом першої інстанції. Зокрема апеляційний суд зазначив: "Дослідивши зміст укладених між сторонами договорів суборенди (в тому числі договір, що є предметом дослідження у цьому спорі), колегія суддів зазначає, що вони містять усі передбачені законом істотні умови, зокрема, щодо об'єкта оренди (кадастрового номеру, місця розташування та розміру земельної ділянки), орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, містять однакові положення щодо цільового призначення (використання) орендованих земельних ділянок, а строк вказаних договорів суборенди не перевищує строку оренди, зазначеного у відповідних договорах оренди, укладених між власниками земельних ділянок та позивачем.".
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Отже судом встановлено, що за своєю правовою природою спірні правовідносини сторін відносяться до орендних договірних відносин щодо землі, а позовні вимоги стосуються визнання правочину недійсним в частині розміру плати за суборенду земельної ділянки.
З огляду на таке суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 179 Господарського кодексу України (надалі ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 180 ГК України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до положень статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України в редакції від 03.01.2018 чинній на час реєстрації спірного договору, (далі - ЗК України) та статті 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 23.03.2017), право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Приписами статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Як визначено положеннями частини 6 статті 93 ЗК України, орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Частини 1-5 статті 8 Закону України "Про оренду землі" передбачають, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (ч.1). Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому (ч.2). Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі (ч.3). У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (ч.4). Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (ч.5).
Як було зазначено вище, суд встановив наявність згоди на укладення договору суборенди землі яку орендодавець надав орендарю та згоди на передачу земельної ділянки в суборенду позивачу - ТзОВ "ЮТ-Агро Зерно".
А отже встановленими обставинами спростовується твердження позивача про вчинення договору суборенди без згоди власника земельної ділянки.
У позові позивач також наголошує на недійсності спірного договору суборенди з підстав його суперечності положенням статті 8 Закону України "Про оренду землі" та пункту 288.6 статті 288 Податкового кодексу України в частині умов договору про розмір орендної плати.
Так, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зокрема зазначає, що враховуючи положення статті 8 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за суборенду земельної ділянки, на думку позивача, не може перевищувати 5 250,00 грн., тоді як за домовленістю сторін становить 11 000,00 грн. Такий аргумент позивач вважажє підставою для визнання спірного договору недійсним.
Щодо вказаних тверджень суд, дослідивши положення договорів оренди та суборенди, приходить до висновку, що положення пункту 4.1. договору суборенди не суперечать положенням статті 8 Закону України "Про оренду землі".
У даному випадку суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу підстави визнання правочинів (договорів) недійсними.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином законодавцем визначені загальні норми про підстави недійсності правочинів.
Разом з тим законодавець унормував спеціальні (профільні) положення про підстави недійсності правочинів пов'язаних із орендою землі. Такі норми містяться у Законі України "Про оренду землі".
В силу норм статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору суборенди) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Отже суд зазначає, що договір суборенди землі повинен містити усі передбачені законом істотні умови, необхідні для його укладення, обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки, та не суперечити йому. Також зміст договору не може суперечити актам цивільного законодавства та загальним вимогам щодо дійсності правочинів.
Суд вважає, що укладений між сторонами договір суборенди землі від 05 квітня 2018 року у повній мірі відповідає положенням ЦК України та Закону України "Про оренду землі" щодо дійсності договору, містить усі передбачені законом істотні умови.
Суд не встановив обставин невідповідності умов договору як загальним так і спеціальним нормам законодавства, що визначають підстави недійсності правочинів.
Водночас суд відзначає відсутність необхідності викладення усіх умов договору суборенди у буквальній, дослівній відповідності до умов договору оренди. Адже твердження про обов'язковість повної ідентичності умов таких договорів суперечать принципам свободи договору, закріпленим у статтях 6, 627 ЦК України. На думку суду, встановлені законодавчі обмеження щодо змісту догвору суборенди визначають вимогу про загальні межі можливостей, у рамках яких сторони можуть визначати умови договору суборенди.
При цьому судом не встановлено обставин щодо суперечності умов договору суборенди положенням договору оренди.
Суд зауважує, що порівняльний аналіз змісту договору суборенди та договору оренди дозволяє стверджувати, що сума орендної плати яка підлягає сплаті за договором суборенди (11000 грн.) не перевищує річного розміру орендної плати за первинним договором оренди (12 600 грн.). Довільний обрахунок розміру орендної плати наведений у позові (позивач порівнює орендну плату за первинним договором оренди та строк договору суборенди за незрозумілими критеріями) є лише необґрунтованим припущенням позивача.
Встановлення річної орендної плати у розмірі 12600 грн. не означає, що у випадку укладення договору суборенди на коротші терміни, орендна плата має бути пропорційно розподілена за кількістю місяців суборенди. Адже господарська діяльність щодо вирощування сільськогосподарської продукції та обробки земель пов'язана із сезонними коливаннями активності такого роду діяльності.
У пункті 1.1. договору суборенди землі визначили, що земельна ділянка передається суборендарю у строкове платне користування з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства". У пункті 5.1. цього договору сторони домовилися, що земельна ділянка передається в суборенду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби тощо).
Визначення поняття "сільськогосподарського виробництва" міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років". Так, сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
У доктринальних джерелах "товарне сільськогосподарське виробництво" визначається як врегульований нормами аграрного та інших галузей права вид господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з обов'язковим використанням земель сільськогосподарського та іншого призначення, природних ресурсів, живих організмів з метою виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішньому аграрних ринках.
При цьому такий вид господарської діяльності має визначальні специфічні ознаки, пов'язані з особливістю виробництва в сільськогосподарській сфері, зокрема використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва, особливий предмет діяльності сільськогосподарських товаровиробників - виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, особливості самого процесу виробництва, що пов'язані із сезонністю праці, кліматичними умовами тощо.
Суд наголошує, що в даному випадку необхідно пам'ятати про сезонність ведення сільськогосподарських робіт пов'язаних із обробкою землі, а отже і про можливу асиметричність в понесенні витрат та в отриманні прибутків в одні місяці у порівнянні з іншими місяцями.
Для прикладу, часовий період на який було укладено спірний договір суборенди (квітень-серпень) в плані економічної та підприємницької доцільності, можливості отримання прибутку не може бути порівняний з аналогічним за тривалістю періодом у зимову пору року.
Така ж асиметричність і непропорційність можлива і в розмірах орендної плати, наприклад в порівнянні за різні періоди - за 12 місяців та за 5 місяців. Отже немає підстав порівнювати співвідношення розміру орендної плати зі строком оренди у договорах оренди земельної ділянки та її суборенди, якщо в цілому умови договору суборенди обмежуються умовами первинного договору оренди.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне. У згаданій вище постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 05 червня 2019 року у справі №918/788/18 апеляційний суд навів свою правову оцінку тезам наведеним ТОВ "Ют-Агро Зерно" стосовно передачі земельної ділянки в суборенду на умовах які виходять за межі договору оренди. А саме, апеляційний суд оцінив твердження товариства про перевищення розміру плати за суборенду земельної ділянки величини орендної плати визначеної у первинному договорі оренди. Аналогічні тези позивач поклав в основу вимог також і цього спору: "Суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання скаржника про необхідність викладення усіх умов договорів суборенди у чіткій відповідності та ідентичності до умов договорів оренди, оскільки такі твердження суперечать принципам свободи договору, закріпленим у статтях 6, 627 ЦК України. При цьому, визначення у договорах суборенди однакової за розміром орендної та суборендної плати суперечить загальним положенням про підприємництво, яким згідно з ч. 2 ст. 3 ГК України є господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та саме з метою одержання прибутку, оскільки у такому випадку нівелюється сама можливість отримання такого прибутку та економічна доцільність укладення відповідних договорів суборенди.".
У наданих суду додаткових поясненнях позивач висловив твердження про те, що посилання відповідача на преюдиційність рішення Господарського суду Рівненської області від 03 квітня 2019 року у справі № 918/788/18 є хибними.
А проте, згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у судовому рішенні (яке набрало законної сили) і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.
За змістом статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Одним із обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.
Відповідно до пункту 72 рішення від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 § 1, повинно тлумачитися в контексті преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка проголошує верховенство права елементом спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало в законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Застереження про те, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, наведено і в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.
Таким чином, у розумінні положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України однією із цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, недопущення можливості різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин і правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
А тому суд ураховує обставини встановлені названими вище постановою та рішенням, а також приймає до уваги наведену правову оцінку апеляційного суду. У даному випадку оцінка апеляційним судом обставин встановлених рішенням суду у справі №918/788/18 має істотне значення для правильного вирішення цього спору.
Щодо тверджень позивача про невідповідність спірного договору положенням пункту 288.6 статті 288 Податкового кодексу України суд зауважує наступне. Відповідно до положень названого пункту плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.
Суд не може зрозуміти підстави, на яких позивач посилається на норми статті 288 Податкового кодексу України. Адже норми цієї статті як і решта положень цього кодексу не регулюють правовідносин подібних до тих, що склалися між позивачем та відповідачем та є предметом дослідження у даній справі. З аналізу положень названої статті видно, що ці норми регулюють правовідносини стосовно оренди земельних ділянок, орендодавцями у яких виступають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а орендовані земельні ділянки відносяться до земель державної і комунальної власності. Відповідно до приписів статті 1 Податкового кодексу України (Сфера дії Податкового кодексу України), цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. А тому посилання позивача на невідповідність договору суборенди положенням податкового кодексу є безпідставними.
На переконання суду, положення статті 288.6 Податкового кодексу регулюють порядок сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, та не поширює свою дію на закон який регулює порядок встановлення розміру орендної плати щодо оренди землі що не відносяться до державної чи комунальної власності (стаття 21 ЗУ "Про оренду землі").
Вказаний висновок знаходить своє відображення в статті 21 Закону України "Про оренду землі", в якій зазначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до цивільно-правових норм, що визначають підстави недійсності правочину (статті 203, 215 ЦК України) зміст правочину не може суперечити саме актам цивільного законодавства. Визначення та перелік актів цивільного законодавства наведено у статті 4 ЦК України. Разом з тим, у частині 2 статті 1 ЦК України зазначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. А отже відсутні підстави стверджувати про можливе визнання договору недійсним на підставі його невідповідності положенням Податкового кодексу України.
Таким чином суд не встановив обставин щодо невідповідності пункту 4.1. договору суборенди положенням статті 8 Закону України "Про оренду землі" або іншим актам цивільного законодавства. На переконання суду умови договору суборенди земельної ділянки обмежені умовами договору оренди та не суперечать їм.
Оцінивши аргументи позову про недійсність догвору суборенди, порівнявши такі твердження з установленими фактами та обставинами та співставивши їх з відповідними нормами законодавства, суд робить висновок про необґрунтованість тверджень позивача. У даному спорі суд не встановив наявність юридичних фактів із якими норми закону пов'язують недійсність правочину. На момент розгляду справи позивач не довів належними та допустимими доказами наявності тих обставин, які можуть бути визнані підставами недійсності договору суборенди земельної ділянки.
Разом з тим, з аналізу прохальної частини позовної заяви видно, що позивач, висловлюючи вимогу про визнання недійсним договору суборенди в частині умов про визначення розміру орендної плати, фактично просить суд внести зміни до пункту 4.1. договору суборенди змінивши розмір орендної плати.
Згідно з положеннями статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
При цьому, згідно пунктів 3, 4 статті 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Як видно з матеріалів справи (пункт 3.1. договору) договір суборенди було укладено до 01 вересня 2018 року з урахуванням ротації культур, при цьому матеріали справи не містять доказів пролонгації дії договору суборенди. Розглядаючи цей спір суд встановив, що спірний договір фактично було укладено та виконано (крім обов'язку суборендаря своєчасно внести орендну плату), а строк дії договору сплив.
Таким чином, враховуючи положення статей 653 ЦК України та 188 ГК України що стосуються моменту внесення змін до договору за рішенням суду, приймаючи до уваги строк дії договору встановлений пунктом 3.2. договору суборенди, правові підстави для внесення змін до договору суборенди в даному випадку відсутні.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були дослідженні судом, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Зокрема судом встановлено відсутність підстав для визнання правочину (в частині пункту 4.1.) недійсним, та відсутність підстав внесення змін до договору в частині орендної плати. При цьому суд керувався засадами цивільного законодавства які забезпечують свободу договору, нормами цивільного законодавства що регулюють порядок визнання недійсними правочинів та внесення змін до договорів. Зокрема судом не встановлено наявності обставин щодо суперечності змісту правочину положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд пришов до висновку про відмову в задоволенні позову, судовий збір в сумі 1 921,00 грн. покладається на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" (35720, Рівненська область, Здолбунівський район, с.Копиткове, вул. Шкільна 10А, код ЄДРПОУ 38809507).
Відповідач: Фермерського господарства "Вікторія-Копитків" (35720, Рівненська область, Здолбунівський район, с. Копиткове, вул. Шкільна 9, код ЄДРПОУ 36605816).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 16 серпня 2019 року.
Суддя Качур А.М.