13 серпня 2019 року м. Київ
Справа № 22-9499 Головуючий у1-й інстанції - Усатова І.А.
Унікальний № 760/11548/17 Доповідач - Пікуль А.А.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Гаращенка Д. Р.
Невідомої Т. О.
за участю секретаря Пузикової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кравченко Вікторії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров Олексій Костянтинович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Юлія Василівна, Державний нотаріус дев'ятої Київської Державної нотаріальної контори Бочкова Ніна Григорівна, про визнання недійсним та скасування свідоцтв, визнання недійним договору дарування, визнання права власності,-
У квітні 2017 року ОСОБА_2 пред'явив в суд позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просив: визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 460 від 22 серпня 2014 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К.; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, видане 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріальної контори Пивоваровим О. К. зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріальної контори Пивоваровим О. К. зареєстроване в реєстрі за № 83; визнати недійсним та скасувати договір дарування від 31 серпня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В., зареєстрований в реєстрі за № 1195; визнати право власності на спадщину за заповітом за ОСОБА_2 після померлої матері ОСОБА_4 на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований тим, що 30 серпня 1994 року Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації було видано свідоцтво про право власності на квартиру, загальною площею 62,95 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках. Зазначено, що 17 липня 1997 року, державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н. Г. було видано свідоцтво про право власності за законом та зареєстровано в реєстрі за № 3-3419, дублікат якого видано 12 червня 2014 року та зареєстровано за № 3-342. Вказував, що 24 березня 2008 року державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бодак О. М. було посвідчено заповіт ОСОБА_4 , в якому зазначено, що остання заповіла все своє майно позивачу, ОСОБА_2 . Зазначав, що 22 серпня 2014 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 460, згідно якого, позивачу видано дане свідоцтво на 3/4 частки 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Позивач вказував, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим К. О. при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 , було вилучено Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Бочковою Н . Г. Державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 17 липня 1997 року за реєстровим № 3-3419, дублікат якого виданий Бочковою Н. Г. , державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 12 червня 2014 року за реєстровим № 3-342, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 на 1/3 частину всієї вищезазначеної квартири, для зберігання в нотаріальному провадженні Пивоварова О. К. , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу. Наведене вище свідоцтво зареєстроване в реєстрі за № 3460 від 22 серпня 2014 року, було видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. з грубим порушенням цивільного законодавства України, що позбавило позивача права власності на частку, як спадкоємця після померлої ОСОБА_4 . З розміром спадщини 1/2 частини квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що зазначено в наведеному вище свідоцтві, позивач не погоджувався, так як згідно свідоцтва про права власності від 30 серпня 1994 року, що під час приватизації спадкодавець ОСОБА_4 отримала у власність 1/3 частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що 10 березня 2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. було видано свідоцтво про право власності та зареєстровано в реєстрі за № 83 блан серія НАМ № 058610. Вказував, що 22 серпня 2014 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О.К. було сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, в якому зазначено, що власник ОСОБА_2 володіє 3/8 частини квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилався на те, що 31 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В. було посвідчено договір дарування та зареєстровано в реєстрі за № 1195, в якому зазначено, що ОСОБА_3 , подарував та передав безоплатно у власність ОСОБА_1 7/24 (часток квартири АДРЕСА_1 ).
Позивач звертав увагу на те, що незрозуміло на яких правових підставах ОСОБА_3 , набув право власності на 7/24 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснив дарування цієї частки ОСОБА_1 , так як, згідно заповіту від 24 березня 2008 року, все майно спадкодавця ОСОБА_4 перейшло до спадкоємця ОСОБА_2 .
Також зазначав, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. при видачі позивачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом зареєстрованого за № 460 від 22 серпня 2014 року; ОСОБА_3 свідоцтва про право власності зареєстрованого за НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року, свідоцтва про право на спадщину за законом зареєстрованого за № 83 від 10 березня 2015 року невірно застосовано діючі норми цивільного кодексу України, та неправильно визначено розмір спадщини, що підлягає прийняттю позивачем ОСОБА_2 , а отже свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 460 від 22 серпня 2014 року, свідоцтва про право власності зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року, свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 83 від 10 березня 2015 року, видано з грубим порушенням норм цивільного законодавства України та так, що підлягає скасуванню. Під час ведення спадкової справи після померлої ОСОБА_4 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О.К. було грубо порушено та невірно застосовано норми цивільного законодавства України, у зв'язку з чим позбавлено спадкоємця ОСОБА_2 частини спадщини, а саме: 2/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за заповітом від 24 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-623.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров О. К., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В., державний нотаріус дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бочкова Н. Г. про скасування свідоцтва № 460 від 22 серпня 2014 року, свідоцтва № 83 від 10 березня 2015 року, свідоцтва НОМЕР_1 від 10 березня 2015 року, договору дарування № 1195 від 31 серпня 2016 року та визнання права власності задоволено частково.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2014 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К., та зареєстроване в реєстрі за № 460.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності, видане 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріальної контори Пивоваровим О. К., зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_1.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріальної контори Пивоваровим О. К., зареєстроване в реєстрі за № 83.
Визнано недійсним та скасовано договір дарування від 31 серпня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В., реєстровий № 1195.
В іншій частині відмовлено. Судом проведено розподіл судових витрат між сторонами.
Не погодившись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, адвокат Кравченко В. В. в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (т.2, а.с.187-190).
Відповідачем ОСОБА_3 рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року не оскаржується.
У частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадщину за заповітом за ОСОБА_2 після померлої матері ОСОБА_4 на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , рішення сторонами не оскаржується, а тому в апеляційному порядку у цій частині не перевіряється.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Татунець В. В. вказав, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж були зазначені в позовній заяві, не є виходом за межі позовних вимог. Зазначав, що посилання скаржника в апеляційній скарзі на той факт, що при розподілі часток нотаріус діяв в рамках закону та відсутності будь-якого спору не відповідає дійсності, оскільки 24 березня 2008 року ОСОБА_4 було вчинено заповіт, відповідно до якого вона все майно заповідала синові, ОСОБА_2 , а значення спадкування полягає у тому, що кожному гарантовано, що після його смерті все його майно перейде згідно його волі. Вказує, що на час ведення спадкової справи після померлої ОСОБА_4 приватним нотаріусом Пивоваровим О . К. було грубо порушено та невірно застосовано норми цивільного законодавства України, тому просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
В суд апеляційної інстанції ОСОБА_3 , Державний нотаріус Бочкова Н. Г., приватний нотаріус Грицаєнко Ю. В., не з'явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Нотаріуси надіслали до суду заяви із проханням розглядати справу у їх відсутність.
Суд ухвалив розглядати справу у їх відсутність, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників справи: ОСОБА_1 та її представника, адвоката Кравченко В. В., які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити; представника позивача, адвоката Татунця В. В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; приватного нотаріуса Пивоварова О.К., який просив апеляційну скаргу задовольнити, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
В рамках даної справи сторонами не оспорюються наступні обставини, що мають значення для справи, встановлені районним судом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина, що складалася з 2/3 частин квартири у АДРЕСА_1 .
На момент смерті ОСОБА_4 останній належало майно, а саме: 1/3 частина квартири у АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 30.08.1994 Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації, та 1/3 частина указаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.07.1997, виданого Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою, № 3-3419 після смерті ОСОБА_5
Померла ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 18 липня 1984 року по день смерті.
30 серпня 1994 року Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації було видано дублікат свідоцтва про право власності на квартиру у АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 та членам її сім'ї, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , в рівних частках на підставі розпорядження відділу приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 02 квітня 2014 року № 14.
ОСОБА_4 24 березня 2008 року було вчинено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бодак О. М., реєстровий № 1-623, згідно якого ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що за законом матиме право, ОСОБА_2 . Одночасно спадкодавець поклала на нього обов'язок надати право довічного проживання у квартирі АДРЕСА_2 її чоловіку, ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулися: 08.11.2013 - її син, ОСОБА_2 ; та 17.12.2013 - її чоловік, ОСОБА_3
22 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О.К. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , реєстровий № 460.
10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , реєстровий НОМЕР_1.
10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , реєстровий № 83.
31 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування 7/24 часток квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Юлією Василівною за реєстровим номером 1195.
За встановлених обставин, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , районний суд виходив з того, що нотаріусом були неправильно обраховані частки спадкоємців, оскільки 1/3 частина квартири, що була набута ОСОБА_4 у порядку приватизації державного житлового фонду, є її особистою власністю.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 . апеляційний суд виходить з наступного.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.
Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання виданих нотаріусом Пивоваровим О. К. свідоцтв про право власності відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого ОСОБА_2 позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т.2, а.с.164 звор.-166).
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги про те, що 1/3 частина спірної квартири АДРЕСА_2 належала ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільного майна подружжя, колегія суддів відхиляє як неприйнятні з огляду на таке.
У даній справі з матеріалів справи убачається, що спірна квартира АДРЕСА_2 була приватизована 30 серпня 1994 року та Відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації було видане свідоцтво про право власності на цю квартиру загальною площею 62,95 кв. метрів ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках (т. 1, а.с.7).
На час приватизації указаної квартири був чинним Кодекс про шлюб та сім'ю України та Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (який був чинним на момент набуття квартири у власність) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно статті 24 «Кодексу про шлюб та сім'ю України» (який був чинним на момент набуття квартири у власність) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Відповідно до абзацу другого преамбули Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Згідно зі статтею першою цього Закону приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що приватизація здійснюється шляхом, зокрема, безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Згідно зі статтею четвертою цього Закону житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Номінальна вартість житлового чеку визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна - 10, прийнятого для розрахунків в Державній програмі приватизації державного майна (606 млрд. крб. за станом на 1 липня 1992 року), з розрахунку на кожного громадянина України - 12 тис. карбованців. Ця сума підлягає періодичній індексації відповідно до рішень Кабінету Міністрів України. Громадяни, які мають житло на праві власності, можуть використовувати одержані житлові чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду. Таким же чином можуть використовувати житлові чеки громадяни, які отримали їх в порядку компенсації за приватизовану квартиру (будинок).
Відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.
Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.
Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
В частині першій статті 7 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" вказано, що за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.
Аналіз вищенаведених законодавчих норм у їх сукупності та взаємному зв'язку дає підстави вважати, що набуття у власність житла у порядку приватизації - це реалізація громадянином України передбаченого Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" особистого майнового права на отримання у власність житлового приміщення, яким особа користується на умовах житлового найму.
Тому майно, отримане одним із подружжя за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" є особистою приватною власністю особи, яка безоплатно приватизувала це житло.
Указане положення було згодом було закріплене у п. 4 ч.1 ст. 57 СК України.
Ураховуючи наведене, 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 , яка була набута ОСОБА_4 30 серпня 1994 року внаслідок безоплатної приватизації, була її приватною власністю, а не спільним майном подружжя.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
У частині 1 статті 1223 ЦК України вказано, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
У даній справі на час смерті ОСОБА_4 на праві приватної власності належало 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , які вона, відповідно до заповіту від 24 березня 2008 року, заповіла своєму синові, ОСОБА_2 .
Згідно з положеннями частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Посилання сторони у апеляційній скарзі на той факт, що ОСОБА_3 на час смерті ОСОБА_4 був непрацездатним та мав право на обов'язкову часку у спадщині відповідно до вимог статті 1241 ЦК України, правильності висновків районного суду у цій частині не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Предметом розгляду вказаної справи є свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 460, свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом, № 83, видані приватним нотаріусом Пивоваровим О. К. з урахуванням його помилкових висновків щодо належності спірної квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільного сумісного майна подружжя.
Пояснення приватного нотаріуса Пивоварова О. К. хоча і містять посилання на право обов'язкової частки ОСОБА_3 у складі спадщини, відповідно до положень статті 1241 ЦК України, однак ним в першу чергу було взято до уваги невірний висновок щодо належності 1/3 частки спірної квартири до спільного сумісного майна подружжя. Це свідчить про те, що приватним нотаріусом Пивоваровим О.К. було невірно визначено обсяг спадкового майна і, як наслідок, частку у спадщині кожного зі спадкоємців, оскільки частка, яка б належала ОСОБА_3 у випадку спільної власності з померлою ОСОБА_10 та обов'язкова частка, яка йому належить відповідно до вимог статті 1241 ЦК України, є різними.
Крім того, доводи адвоката Кравченко В. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про те, що судом першої інстанції були змінені підстави позову та перевищені межі розгляду, також є неприйнятними з огляду на таке.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
Адже суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу адвоката Кравченко Вікторії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 16 серпня 2019 року.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома