ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 серпня 2019 року м. Київ № 640/15311/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шейко Т.І.,
розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали
за позовомОСОБА_1
доОболонської районної в місті Києві державної адміністрації
прозобов'язання щодо зняття з реєстрації місця проживання
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва в порядку адміністративного судочинства з позовом до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив суд:
- зобов'язати Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Позовну заяву позивач обґрунтовував тим, що не проживає за місцем реєстрації, а саме в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в якій позивач володіє ? частиною, відповідно до свідоцтва про право власності від 16 липня 2000 року. Позивач на даний час проживає в Сполучених Штатах Америки, а тому звернувся до суду з вимогою про зобов'язання відповідача зняти місце реєстрації проживання ОСОБА_1 .
Таким чином позивач вважає, що оскільки він фактично не проживає за місцем реєстрації, то відповідно до чинного законодавства, має право на зняття такої реєстрації місця проживання.
Позивачем до позовної заяви не долучено доказів звернення до відповідача з заявою про зняття з реєстрації місця проживання, проте в матеріалах справи наявні відповіді Управління (центр) надання адміністративних послуг Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на звернення позивача від 09 липня 2019 року №104/Ф-1074.
У листі-відповіді від 12 липня 2019 року №104-104/Ф-1074-2890 Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією запропоновано позивачу звернутися з відповідним пакетом документів, встановленим законодавством, для зняття реєстрації місця проживання.
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся з даним позовом до суду.
Однак, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Частиною першою статті 11 Закону встановлено, що орган реєстрації здійснює, зокрема, реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Статтею 9 Закону встановлено, що орган реєстрації відмовляє у реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається у день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Відповідно до пункт 3 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 (далі - Правила) реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Згідно з пунктом 11 вказаних Правил орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Відповідно до абзаців 9 та 10 пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Зняття з реєстрації місця проживання на підставах, визначених в абзацах восьмому та дев'ятому цього пункту, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або за заявою власника/наймача житла або їх представників.
Підставами для відмови у листі-відповіді від 12 липня 2019 року вказано, що позивачу необхідно звернутися з вказаним пакетом документів. При цьому, як стверджує позивач, жодні посилання на те, яких саме документів не було подано при первинному зверненні лист-відповідь від 12 липня 2019 року щодо відмови в знятті з реєстрації місця проживання, не містить.
Проте, суд вважає за доцільне наголосити на наступному.
У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Абзацом 2 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у цьому Кодексі термін публічно - правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено справи у публічно - правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Між тим, суд звертає увагу, що законодавцем також врегульоване й питання, коли у спорах між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень не поширюється юрисдикція адміністративного суду.
Зокрема, частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 оскаржує дії відповідача щодо відмови у знятті з реєстрації місця проживання, посилаючись при цьому на те, що відповідно до чинного законодавства України, він мав право на зняття місця реєстрації проживання.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами є приватно - правовими, а позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання вчинити дії, є похідними від вимог у приватно - правовому спорі.
Таким чином, спір у справі виник між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень поза межами публічно-правових правовідносин, а отже віднесений до юрисдикції місцевого загального суду.
Аналогічна правова позиція викладена й у постановах Великої палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 826/7335/17.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників - вирішення даного спору відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
В той же час, позивачем при звернення з даною позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1432761280.1 від 12 серпня 2019 року.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Враховуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку про необхідність повернення ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40, сплаченого квитанцією №0.0.1432761280.1 від 12 серпня 2019 року.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання щодо зняття реєстрації місця проживання.
Повернути ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн., сплачений квитанцією №0.0.1432761280.1 від 12 серпня 2019 року.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може буде оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко