01 серпня 2019 року м. Рівне №460/964/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Юрчук А.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: ОСОБА_1 , відповідача: представник не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (далі - ОК "Захід" СВ ЗСУ), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу роз'яснень порядку проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу за результатами своїх дій;
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні роз'яснень, невиплати позивачу винагороди з 31.07.2017 по 28.09.2017;
зобов'язати відповідача провести розгляд поданої позивачем заяви від 08.04.2019 та повідомити позивача письмово у встановлений законом термін про результати такого розгляду.
Позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх зменшення, обгрунтовані тим, що 08.04.2019 позивач в порядку ст.l Закону України «Про звернення громадян» звернувся до командира військової частина НОМЕР_1 з проханням, щодо приведення дій/бездіяльності ОК «Захід» відносно нього у відповідність до вимог законодавства України, та надання змістовних роз'яснень порядку проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу, для чіткого розуміння дій, які вчинив відповідач відносно нього. Зазначає, що 22.04.2019 ним отримано повідомлення від відповідача від (17.04.2019 №501/1437), в якому для покривання своїх протиправних дій, відповідач будь-якою ціною намагається не надати йому роз'яснень порядку проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу. Стверджує, що відповідач відмовляється надати йому роз'яснення у вчиненні дій ним відносно позивача. Вважає необгрунтованим посилання відповідача на те, що роз'яснення своїх дій відносно позивача не входить до його компетенції, та не зазначає до чиєї компетенції це входить. Стверджує, що відповідач ухиляється від надання позивачу роз'яснень на заяву, подану в порядку Закону України «Про звернення громадян», а відтак такі дії є протиправними. Просив позов задовольнити повністю.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що у заяві позивач, звертаючись до командира військової частини НОМЕР_1 , зазначає про незаконне судове рішення та вказує, що йому зобов'язані виплатити грошове забезпечення з 31.07.2017 до часу звільнення з військової служби. Далі позивач зазначає про вчинення відносно нього незаконних дій, пов'язаних із позбавленням його та членів його сім'ї половини грошового забезпечення з 31.07.2017 та вимагає повернути йому та його сім'ї грошові кошти, які були зняті командиром військової частини НОМЕР_1 з позивача у непередбачений законом спосіб. В процесі опрацювання заяви встановлено, що дії ОК «Захід» щодо виплати позивачу грошового забезпечення за серпень, вересень 2017 року були предметом судового розгляду у справі №817/1578/17 за позовом ОСОБА_1 до ОК «Захід». Рішенням у вказаній справі судом відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача повністю. Таким чином, питання виплати позивачу грошового забезпечення за серпень, вересень 2017 року було врегульовано в судовому порядку, рішення суду набрало законної сили. У відповіді на заяву позивачу роз'яснено, що до компетенції командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (командира військової частини НОМЕР_1 ) не входить роз'яснення норм чинного законодавства України та перегляду судових рішень. Вважає, що відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, визначених чинним законодавством України, а тому позов є безпідставним та необгрунтованим.
У відповіді на відзив позивач повністю підтримав позицію, викладену в адміністративному позові, та вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві на позов є необгрунтованими.
Ухвалою суду від 02.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 02.07.2019 закрито підготовче провадження та перейдено до судового розгляду по суті у даному судовому засіданні. Разом з тим, оголошено перерву у судовому засіданні.
Протокольною ухвалою суду від 18.07.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 01.08.2019.
У судовому засіданні 01.08.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
У судовому засіданні позивач підтримав позицію викладену у адміністративному позові та просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судове засідання не прибув. Про причини неприбуття суд не повідомив. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
З огляду на викладене, суд, на виконання ч.3 ст.205 КАС України, розглянув дану адміністративну справу без участі представника відповідача.
Заслухавши пояснення позивача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 на військовій службі перебував з 01.08.1993 по 13.09.2017. З 28.09.2017 його виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , яка входить до підпорядкування ОК "Захід" СВ ЗСУ (а.с.7-9).
08.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частина НОМЕР_1 із заявою щодо приведення дій/бездіяльності ОК "Захід" СВ ЗСУ відносно нього у відповідність до вимог чинного законодавства України, та надання змістовних роз'яснень порядку проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу, для чіткого розуміння дій, які вчинив відповідач відносно позивача (а.с.17-19).
У вказаній заяві позивач зазначає, що незважаючи на прийняття незаконного судового рішення, яке є необгрунтованим, щодо перебування його нібито в розпорядженні, та відповідно нібито правильного позбавлення його коштів з 31.07.2017 по 28.09.2017, яке не відповідає жодній логіці, та здійснено всупереч чинному законодавству України, командир військової частина НОМЕР_1 зобов'язаний виплатити йому грошове забезпечення в повному обсязі з 31.07.2017 до часу звільнення з військової служби. В зв'язку з чим, з метою відновлення порушених прав заявника та законних інтересів, вимагав негайно повернути йому та його сім'ї грошові кошти, які були зняті з нього у непередбачений законом спосіб протиправно. Крім того, надати йому (копії документів) та чіткі, змістовні, зрозумілі по суті кожного запитання наступні роз'яснення порядку проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу:
1. На якій підставі його було позбавлено військової посади з 31.07.2017?
2. На якій підставі до нього не довели про необхідність надання рапорту на іншу посаду і зв'язку з проведенням організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017?
3. На якій підставі довели вибірково про необхідність подання рапортів на іншу посаду усім офіцерам управління територіальної оборони кого стосувалось проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017, окрім нього?
4. Що саме планували зробити з ним під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017, призначити на іншу посаду чи звільнити з військової служби?
5. На якій підставі було знехтувано його першочергове право призначення на іншу посаду під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017?
6. В чому полягає його особиста вина, через що позбавлено його половини грошового забезпечення з 31.07.2017 по 28.09.2017?
8. На якій підставі, лише до нього не застосовані спільні Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України від 26.04.2017 №322/1/5дек, та від 25.05.2017 №322/1/6дек, до 30.07.2017, щодо проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017?
9. На якій підставі, у наказі (по стройовій частині) від 31.07.2017 №172, щодо завершення проведення організаційних заходів відсутній лише він один, та на якій підставі даний наказ по відношенню до нього є дискримінаційний?
10. Чи наявний у наказ командувача Сухопутних військ ЗС України по особовому складу про зарахування його у розпорядження (в разі наявності просив надати його копію)?
11. Яким нормативно-правовим актом передбачено виведення офіцерів поза штат?
12. На якій підставі відпрацьовані всі подання на офіцерів управління територіальної оборони та надано до Командування Сухопутних військ ЗС України під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017 завчасно, окрім нього?
13. Скільки багатодітних сімей, окрім нього було в управлінні територіальної оборони на час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017 (зокрема ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 )?
14. На якій підставі його було звільнено з посади 19.09.2017, шляхом виведення поза штат, та яким нормативно-правовим актом це передбачено?
15. Яким нормативно-правовим актом передбачено позбавлення посад осіб офіцерського складу, якщо він вирішив звільнитись з військової служби встановленим порядком?
16. Яким нормативно-правовим актом було передбачено недоцільність призначення військовослужбовця на посаду під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017 у разі якщо військовослужбовця визнано непридатним в мирний час, обмежено придатним у військовий час, під час дії особливого періоду?
17. З якою метою видаються накази (директиви) (з питань здійснення організаційних (організаційно-штатних) заходів)?
18. Під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017 чи було здійснено затвердження плану проведення організаційних заходів?
19. Чи можливе залишення офіцера на тій самій посаді за результатами проведених організаційно-штатних заходів, за умови що сама посада перестала існувати в штаті, та яким нормативно-правовим актом це передбачено?
20. Коли були подані рапорти військовослужбовців для переміщення на іншу посаду під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017, зокрема, полковником ОСОБА_2 , полковником ОСОБА_3 , підполковником ОСОБА_7 , підполковником ОСОБА_5 , майором ОСОБА_6 (також прошу надати їх копії)?
21. За яких умов передбачено позбавлення осіб офіцерського складу військових посад, зокрема, чи можливо за наслідками проведених організаційно-штатних заходів, та загалом чи передбачено законодавством України позбавлення офіцерів військових посад, та чим передбачено таку можливість?
22. Які саме документи (детально) відпрацьовуються для призначення офіцерів на іншу посаду в результаті проведення організаційно-штатних заходів, та у які терміни подаються дані документи, до кадрового органу Командування Сухопутних військ ЗС України, для видання наказу (по особовому складу) командувача Сухопутних військ ЗС України?
23. За яких умов та підстав, можливе приховування та не доведення вищевказаних спільних Директив Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС Уктїни (документів, планів, тощо), щодо проведення організаційно-штатних заходів в підрозділі від одного із офіцерів, посада якого переставала існувати в штаті?
24. За яких умов та підстав, можливе приховування та не доведення ні письмово, ні усно проведених організаційно-штатних заходів, і після їх завершення?
25. Яким чином та у які терміни повинно здійснюватися доведення до офіцерів інформації про проведення організаційно-штатних заходів в підрозділі, та необхідності у зв'язку із цим написання рапортів офіцерами з проханням про їх переміщення на іншу посаду?
26. За яких підстав можливе ігнорування та не подання документів на офіцера щодо його призначення на іншу посаду під час проведення організаційно-штатних заходів, у разі якщо офіцер користувався правом першочергового призначення?
27. На якій підставі та чи можуть спільні директиви Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України, які вже були введені в дію (термін дії її введення закінчився), бути знову підставою для виведення офіцера поза штат через півтора місяця з дня їх введення в дію для одного з офіцерів індивідуально, та яким нормативно-правовим актом це передбачено?
28. Чи можуть спільні директиви Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України, вводитись в дію багаторазово, та за яких умов (підстав)?
29. Чи може посадова особа, яка не має повноважень згідно штатно - посадової категорії військовослужбовця вивести офіцера поза штат наказом по стройовій частині, не на підставі наказу (по особовому складу), та за яких підстав це можливо, яким нормативно- правовим актом це передбачено?
30. Чи можуть спільні директиви Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України, та переліки змін до штату, які не стосуються підрозділу в якому офіцер проходив військову службу, бути підставою у виведенні його поза штат, та за яких підстав?
31. Чи можливе виведення офіцера поза штат, наказом нижчого начальника, при наявності у військовій частині наказу вищого начальника (по особовому складу) про звільнення його з військової служби?
32. Чи можливе скасування офіцеру доступу до відомостей, що становлять державну таємницю іншими формами наказів (окрім як по стройовій частині), якщо так, то за яких умов та підстав, та згідно яких нормативних документів це передбачено?
33. Чи можливе скасування офіцеру доступу до відомостей, що становлять державну таємницю через 5 діб після завершення організаційно-штатних заходів наказом в якому визначено скасувати право особи в минулому, на доступ до державної таємниці, та згідно яких нормативних документів це передбачено?
34. За яких умов, та на якій підставі можливо не застосовувати та не виконати спільні Директиви Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України від 26.04.2017 №322/1/5дск, та від 25.05.2017 №322/1/6дск, до одного із офіцерів, посада якого стосувалась проведення організаційно-штатних заходів?
35. Заходи з призначення офіцера на іншу посаду під час проведення організаційних заходів та звільнення офіцера з військової служби встановленим порядком є аналогічною чи іншою дією?
36. На якій підставі жодного рішення відносно нього під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017 не було прийнято?
37. На якій підставі не подані документи на його призначення на іншу посаду під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017 разом зі всіма офіцерами, до Командування Сухопутних військ ЗС України для видання наказу по особовому складу?
38. За якою з перелічених обставин визначених в п.4.16 Інструкції Ви рахуєте мене зарахованим у розпорядження?
39. Чи подавались до кадрового органу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання (за наявності прошу надати копію списків)?
40. За яких умов та підстав можливе завершення організаційних заходів не у передбачений законом спосіб із жодного з перелічених пунктів, та яким нормативним документом передбачено таку можливість?
41. За яких умов при скороченні рівнозначних посад у межах їх загальної чисельності, з однаковою військово-обліковою спеціальністю, згоду можливо не отримувати від офіцерів під час проведення організаційних заходів, та залишати військовослужбовців навмання?
42. Яким чином здійснюється доведення до військовослужбовців наявність кількох підстав для звільнення під час проведення організаційних заходів, для обрання за бажанням одну з них?
43. За яких умов під час проведення організаційних заходів не проводиться розрахунок вислуги років військової служби?
44. За яких умов можливо здійснювати істотність порушення процедури проведення організаційних заходів, яке потягне неправильність звільнення з військової служби, та яким нормативно-правовим актом це передбачено?
45. Подання для призначення на іншу посаду під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017 на виконання спільних Директив відпрацьовувалось на всіх офіцерів окрім мене, в зв'язку з чим на якій підставі не відпрацьовувалось подання на мене для призначення на іншу посаду?
46. Яка підстава у позбавленні його винагороди з 31.07.2017 по 28.09.2017?
47. За яких умов можливо не пропонувати військовослужбовцю іншу посаду, якщо при цьому посада військовослужбовця перестала існувати в штаті, та яким нормативно- правовим документом це передбачено?
48. На якій підставі йому не було запропоновано жодної іншої посади, під час проведення організаційних заходів?
49. Надання мною 25.07.2017, ВЛК з визначенням його непридатного в мирний час та обмежено придатного у військовий час, при цьому це здійснено було в особливий період, отже - це дата завершення військової служби, чи військова служба продовжується надалі на термін визначений ним, оскільки надавало йому право на вибір чи звільнятись з військової служби встановленим порядком чи продовжувати військову службу надалі?
50. Яким нормативно-правовим актом передбачена можливість не проведення організаційних заходів відносно військовослужбовця, який вирішив звільнитись з військової служби встановленим порядком?
51. З наданням ним рапорту від 24.07.2017, який поданий 25.07.2017 зареєстрований 26.07.2017 уже видавались накази (по особовому складу) на які надається комплект документів не пізніше як за 2 місяці, а саме наказ від 26.07.2017 №142, та наказ Командувача Сухопутних військ ЗС України від 28.07.2017 №246, отже який нормативно-правовий акт передбачав можливість не надавати документи відносно нього для призначення на іншу посаду під час проведення організаційних заходів з 26.04.2017 по 30.07.2017?
52. Між ним та Міністерством оборони України було укладено контракт в якому Міністерство оборони України взяло на себе зобов'язання призначати його на військову посаду, та здійснювати усі належні грошові виплати, в зв'язку з чим просить роз'яснити, яким нормативно-правовим актом було надано Вам право не виконувати зобов'язання встановлені Міністерством оборони України?
53. Чи проходив він кадрову військову службу за призовом під час мобілізації будь-коли, та чи загалом проходив він кадрову військову службу будь-коли?
54. На виконання спільних Директив Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України від 26.04.2017 №322/1/5дек, та від 25.05.2017 №322/1/6дск проводилось скорочення штатів, чи проведення організаційних заходів зі збільшенням кількості посад в управлінні територіальної оборони?
55. На виконання спільних Директив Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України від 26.04.2017 №322/1/5дск, та від 25.05.2017 №322/1/6дск, у нього була можливість звільнитися з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, та за яких саме умов?
56. Яким нормативно-правовим актом передбачена можливість зарахування військовослужбовця в розпорядження наказом по особовому складу у зв'язку з виявленням військовослужбовцем бажання звільнитись з військової служби встановленим порядком в порядку п.233 Положення?
57. Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами (по особовому складу) відповідно до п. 116 Положення №1153/2008, при цьому (час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників)), отже, чи можуть відбуватися автоматичні зарахування офіцерів у періоди, які не зараховуються в період перебування у розпорядженні, без видання наказу (по особовому складу), та без звільнення з посади?
58. Даний час, який виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників) стосується виключно військовослужбовців, які вже зараховані у розпорядження наказом (по особовому складу), та звільнені з посади, чи можливо навмання рахувати будь-якого військовослужбовця у розпорядженні, який перебуває у черговій відпустці чи на лікуванні без видання наказу (по особовому складу), та без звільнення з посади?
У відповіді на вказану заяву від 17.04.2019 №501/1437 (а.с.20) відповідачем зазначено, що питання щодо здійснення позивачу грошових виплат при звільненні, щодо проходження військової служби, звільнення з військової служби, були врегульовані судами різних інстанцій за результатами розгляду неодноразових позовів, що подавалися ОСОБА_1 . Крім того, у зверненні позивач просить надати роз'яснення порядку проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу. У зв'язку з чим повідомлено, що до компетенції командувача військ ОК "Захід" СВ ЗСУ не входить перегляд рішень судів, які набрали законної сили, та роз'яснення норм чинного законодавства України.
Вважаючи дії відповідача щодо не надання роз'яснень на поставлені запитання протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Як вбачається із заяви позивача від 08.04.2019, така подана ним в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).
Відповідно до статті 1 Закону №393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі ст.3 Закону №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч.1).
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (ч.3).
Із заяви ОСОБА_1 від 08.04.2019 вбачається, що позивач, звертаючись до командира військової частини НОМЕР_1 , зазначає про незаконне судове рішення та вказує, що йому зобов'язані виплатити грошове забезпечення з 31.07.2017 до часу звільнення з військової служби. Також зазначає про вчинення відносно нього незаконних дій, пов'язаних із позбавленням його та членів його сім'ї половини грошового забезпечення з 31.07.2017 та вимагає повернути йому та його сім'ї грошові кошти, які були зняті командиром військової частини НОМЕР_1 з позивача у непередбачений законом спосіб.
Судом встановлено, що у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала справа №817/1578/17 за позовом ОСОБА_1 до ОК "Захід" про визнання протиправним дій щодо виведення поза штат ОСОБА_1 в результаті проведення організаційного заходу до 30.07.2017 в управлінні територіальної оборони управління ОК "Захід", про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошового забезпечення за серпень-вересень 2017 року в повному обсязі, та про стягнення грошового забезпечення та грошової надбавки за таємність за серпень-вересень 2017 року в повному обсязі з урахуванням винагороди, відповідно до займаної посади старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК «Захід» по день виключення зі списків особового складу частини.
23.02.2018 судом у справі №817/1578/17 прийнято рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Дане рішення набрало законної сили 08.11.2018, а тому в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені таким судовим рішенням не підлягають доказуванню.
Так, вказаним судовим рішення встановлено, що з урахуванням того, що увесь період часу з 07.07.2017 по 12.09.2017 ОСОБА_1 перебував на лікуванні, цей час не був включений до загального періоду перебування у розпорядженні відповідного командира, що також в повній мірі відповідає вимогам пункту 116 Положення №1153/2008. 13.09.2017 підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК "Захід" звільнено з військової служби пунктом 17 § 3 наказу командувача СВ ЗСУ (по особовому складу) №318 від 13.09.2017. А наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по стройовій частині) №213 від 19.09.2017 у зв'язку із звільненням, ОСОБА_1 надано три дні для здавання справ, після чого наказом № 215 від 21.09.2017 виключено зі списків особового складу частини з 28.09.2017. При цьому, саме наказом командувача військ ОК "Захід" (по стройовій частині) №213 від 19.09.2017 підполковника ОСОБА_1 виведено поза штат управління ОК "Захід". Таким чином ОСОБА_1 перебував у розпорядженні лише з 19.09.2017 по 21.09.2017. З огляду на наведене, дії ОК "Захід" щодо виведення ОСОБА_1 в розпорядженні (поза штат) в даний проміжок часу відповідають визначеним у ч.2 ст.2 КАС України критеріям правомірності, обґрунтованість, добросовісності та розумності, а тому жодних підстав для задоволення відповідних позовних вимог ОСОБА_1 немає. Окремо слід зауважити, що позивач, оспорюючи вказані дії відповідача, просив не про захист своїх прав на продовження військової служби, а лише про виплату йому повної суми грошового забезпечення за серпень, вересень 2017 року з урахуванням винагороди, відповідно до займаної посади старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК "Захід" по день виключення зі списків особового складу частини. Відповідно до цього, доводи щодо його переважного права на залишення на службі чи першочергового права призначення на вакантні посади не можуть бути прийняті судом, позаяк взагалі не входять до предмету доказування в даній справі. Відсутні правові підстави і для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОК "Захід" грошового забезпечення за серпень, вересень 2017 року в повному обсязі з урахуванням винагороди, відповідно до займаної посади старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК "Захід" по день виключення зі списків особового складу частини.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення у справі №817/1578/17 за нововиявленими обставинами - відмовлено.
Крім того, у заяві від 08.04.2019 позивач просить надати роз'яснення порядку проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу, визначеного Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», та не погоджується з неможливістю його переведення на іншу посаду, за наслідком проведення організаційних заходів.
Судом встановлено, що у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала справа №817/1643/18 за позовом ОСОБА_1 до ОК "Захід" СВ ЗСУ про визнання протиправними дії/бездіяльність ОК "Захід" СВ ЗСУ щодо не призначення підполковника ОСОБА_1 на іншу рівнозначну посаду в ході проведених організаційних заходів, які завершилися із прийняттям наказу від 31.07.2017 №172 щодо виконання спільних Директив Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26.04.2017 №Д-322/1/5дск, від 25.05.2017 №Д-322/1/6дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2017 році»; визнання протиправними дії/бездіяльність ОК "Захід" СВ ЗСУ щодо залишення підполковника ОСОБА_1 на посаді старшого офіцера відділу напрямків Управління територіальної оборони Управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », (яка не передбачена штатом №01/132 Управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), в період з 31.07.2017 по 18.09.2017; зобов'язання ОК "Захід" СВ ЗСУ вчинити дії щодо призначення підполковника ОСОБА_1 , за наслідком проведених організаційних заходів, які завершилися із прийняттям наказу від 31.07.2017 №172 щодо виконання вищевказаних спільних Директив, на іншу рівнозначну посаду з 31.07.2017 до часу його звільнення з лав Збройних Сил України.
23.11.2018 судом у справі №817/1643/18 прийнято рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Дане рішення набрало законної сили 27.03.2019, а тому в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені таким судовим рішенням не підлягають доказуванню.
Так, вказаним судовим рішення встановлено, що оскільки ОСОБА_1 із 07.07.2017 по 10.08.2017 перебував на лікуванні в терапевтичному відділенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), з 10.08.2017 до 22.08.2017 в неврологічному відділенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), а з 23.08.2017 по 12.09.2017 на реабілітаційному лікуванні в Центральному військовому клінічному санаторію "Хмільник", то в ході проведених організаційних заходів, які завершилися із прийняттям наказу від 31.07.2017 №172, він автоматично повинен був перебувати у розпорядженні відповідного командира (начальника). Однак, в ході проведення лікування позивачем було пройдено військово-лікарську комісію, за наслідками якої 20.07.2017 військово-лікарською комісією Західного регіону прийнято постанову, якою затверджено свідоцтво про хворобу №76, згідно з яким ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час. У зв'язку із затвердженням свідоцтва про хворобу (20.07.2017), яким військовослужбовця визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, перебування позивача у розпорядженні відповідного командира (начальника) здійснювалося на підставі пп.10 абз.1 п.116 Положення №1153/2008 до звільнення з військової служби. Пунктом 240 Положення №1153/2008 чітко регламентовано, що військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно. На момент прийняття рішення військово-лікарської комісії Західного регіону проведення організаційних заходів щодо виконання спільних Директив Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26.04.2017 №Д-322/1/5дск, від 25.05.2017 №Д-322/1/6дск, не завершилися. Відтак, підставою звільнення ОСОБА_1 з військової служби є саме визнання його у встановленому законом порядку непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у військовий час, а не, як вважає позивач, за наслідком проведення організаційних заходів, що, власне, зазначено у самому наказі від 13.09.2017 №318: «…ЗВІЛЬНИТИ з військової служби: У ЗАПАС ЗА ПУНКТОМ «б» (за станом здоров'я)…». Під час проведення процедури звільнення ОСОБА_1 з військової служби на території України, зокрема і у Рівненської області, не було введено воєнного стану, а тому особа непридатна до військової служби апріорі («a priori») не може бути призначена чи переведена на посаду в Збройних Силах України в мирний час. Запровадження в країні особливого періоду не є тотожним введенню воєнного стану.
Оцінивши доводи позивача, що наведені ним у заявах по суті та висловлені в вході судового розгляду, суд дійшов висновку, що заява позивача від 08.04.2019 є необґрунтованою, оскільки її зміст зводиться до незгоди ОСОБА_1 із судовими рішеннями, які прийняті не на його користь та набрали законної сили, що не відповідає вимогам до звернення у формі заяви, встановленим Законом №393/96-ВР, а тому не є зверненням в розумінні такого Закону.
У зв'язку з чим, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Так, пунктом 5 частини 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, є остаточним та обов'язковим до виконання не лише учасниками судового розгляду, а і особами, яких воно безпосередньо стосується.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (ст.125 Конституції України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 КАС України).
При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Викладене також кореспондується з положеннями п.9 ч.5 ст.160 КАС України, згідно з яким, в позовній заяві зазначаються, у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивач.
Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тож, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Тобто, право на судовий захист пов'язане виключно з порушенням суб'єктивного права позивача. Суд може захистити лише порушене право позивача, при цьому таке порушення повинно бути зумовлене рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
У рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття “охоронюваний законом інтерес” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини).
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із оспорюваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому, порушення вимог закону рішенням, дією чи бездяльністю суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням, дією чи бездіяльністю з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що даний позов спрямований не на відновлення порушеного права чи інтересу позивача, а на повторний перегляд матеріалів, переоцінкою доказів та вже встановлених судами обставин у інших адміністративних справах, рішення у яких прийняті не на його користь та набрали законної сили.
Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" заява №52854/99).
Тобто розгляд позовних заяв, як замаскований перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення, не лише не входить до компетенції місцевих адміністративних судів, а і взагалі суперечить завданню адміністративного судочинства.
Крім того, у справі "Нелюбін проти Росії" (заява № 14502/04) Європейський суд з прав людини, серед іншого зазначив і про те, що проста можливість існування двох точок зору на одне питання не є підставою для перегляду.
Оскільки, під час судового розгляду, факт наявності у позивача порушеного права з боку суб'єкта владних повноважень не знайшов свого підтвердження, то між позивачами та відповідачем не виникало жодних публічних правовідносин.
Враховуючи те, що передумовою для можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
З огляду на викладене, даний позов задоволенню не підлягає.
Підстав для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України (вул. Дубенська, 2, м. Рівне, 33001; код ЄДРПОУ 07852893) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 16 серпня 2019 року.
Суддя Щербаков В.В.