КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
16 серпня 2019 року м. Київ № 320/5228/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.06.2015 під час первинного огляду йому встановлено 25 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що сталося 22.09.2014, а з 01.07.2017 під огляду органами МСЕК встановлено ІIІ групу інвалідності, захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності як військовослужбовцю, захворювання якого пов'язане з проходженням військової служби, позивач звернувся до Міністерства оборони України з відповідною заявою, однак останній відмовив йому у цьому, чим позбавив передбачених законодавством гарантій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою суду витребувано від позивача копію заяви з якою позивач звернувся до Київського обласного комісаріата; від відповідача письмові пояснення про те, чи визнає відповідач право позивача на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із наведеними у позові підставами; належним чином засвідчені копії особової справи позивача.
Крім того, відповідачу запропоновано подати до суду відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач позов не визнав, подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву від 20.12.2018 вх.№28527/18 відповідно до змісту якого відповідач позовних вимог не визнав та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, з тих підстав, що оскільки позивачу під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку з чим Міністерством оборони України позивачу було виплачено 21315,00 грн., а в подальшому під час повторного огляду органами МСЕК позивачу встановлено 3 групу інвалідності, тобто третя група інвалідності у позивача змінилась понад 2 річний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, тому вважає, що керуючись п. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку № 975 комісія Міністерства оборони України правомірно відмовила у виплаті одноразової грошової допомоги.
Крім того, на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 відповідач через канцелярію суду 28.05.2019 надав завірену копію особової справи солдата ОСОБА_1 .
При цьому, відповідач просить суд врахувати правові позиції Верховного суду у справах № 750/5074/17 від 26.06.2018, № 820/1835/18 від 20.11.2018, № 678/370/17 від 31.01.2019, № 816/1458/18 від 12.02.2019.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач 14.05.2014 призваний у Збройні Сили України при мобілізації на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 454 від 06.05.2014 про що зазначено в послужному списку особової справи позивача.
Як вбачається з довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) позивач в період з 06.07.2014 по 22.09.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
22.09.2014 позивач одержав вогнепальні оскольчаті поранення правого стегна, поранення пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в зоні АТО, про що зазначено в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №785 від 26.09.2014, виданою польовою поштою військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України.
Відповідно до витягу з Наказу Міністерства оборони України від 03.06.2015 №157 позивача звільнено у запас за п. 4 Указу Президента України від 06.05.2015 №254/2015 «Про часткову мобілізацію».
22.06.2015 під час первинного огляду позивачу встановлено 25 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що сталося 22.09.2014, а з 01.07.2017 під час огляду органами МСЕК встановлено ІIІ групу інвалідності, захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка АВ №0777302 від 25.09.2017). При цьому, відповідач дані обставини не заперечує.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Відповідно до витягу з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 №37, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Крім того, у даному протоколі зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням 25 % втрати працездатності виплачена в сумі 21315,00 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975(далі - Порядок № 975).
Приписами статті 1 Закону України № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статей 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частинами 2, 4 ст.16-3 наведеного Закону (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Такі положення норми ст. 16-3 застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
В силу ч.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, яка прийнята відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а 01.07.2017 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено IIІ групу інвалідності, захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК АВ № 0777302 від 25.09.2017).
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 27.07.2017 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справа № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).
Стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного втсановлення відсотку втрати працездатності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).
Щодо посилання відповідача на рішення Верховного суду у справах №750/5074/17 від 26.06.2018, №820/1835/18 від 20.11.2018, №678/370/17 від 31.01.2019, № 816/1458/18 від 12.02.2019 суд зазначає, що вказані постанови стосуються інших обставин, про що прямо зазначено у цих постановах, а саме встановлення інвалідності вперше, більше ніж через двадцять років після звільнення зі строкової військової служби. Проте, у даній справі зовсім інші фактичні обставини, які відрізняються від тих, що були наведені у постановах Верховного Суду у справах №750/5074/17 від 26.06.2018, №820/1835/18 від 20.11.2018, №678/370/17 від 31.01.2019, № 816/1458/18 від 12.02.2019.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:« 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність (або менший відсоток втрати працездатності), та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи (або більший відсоток втрати працездатності) внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 01.07.2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
При цьому, суд звертає увагу, що самі по собі дії Міністерства оборони України не створють для позивача правових наслідків. Такі наслдіки для позивача створило саме рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, яке оформлене Протоколом від 06.04.2018 № 37.
Тому, судом не встановлено підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дій і в цій частині суд відмовляє позивачу у зоволенні позовних вимог.
Водночас, як зазначено вище порушення прав позивача знайшло своє відображення саме у рішенні Міністерства оборони України оформленого Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37 (де вказано, що комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), і саме таке рішення тягне за собою негативні наслідки для позивача. Отже, суд вважає за необхідне на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог, з метою повного та ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача, та визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України від 06.04.2018 № 37 про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 01 липня 2017 року внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не доводів правомірності прийнятого рішення.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено судом, позивач відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оброни України (код ЄДРПОУ 00034022, 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект 6), яке оформлено Протоколом від 06.04.2018 № 37 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 01 липня 2017 року внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект 6) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року з урахуванням виплачених сум.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.