14 серпня 2019 року Справа № 280/3220/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Правобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України м.Запоріжжя (далі - відповідач, Правобережне ОУПФУ м.Запоріжжя), в якій позивач просить суд: визнати дії позивача з невиплати позивачу пенсії за лютий-вересень 2018 року протиправними, та зобов'язати відповідача виплатити належні до виплати за лютий - вересень 2018 року суми пенсії.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою внаслідок конфлікту на сході України. Позивач звернувся до Правобережного ОУПФУ м.Запоріжжя щодо запиту пенсійної справи з м.Слов'янськ, Донецької області. 15.05.2018 Слов'янським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Донецької області відповідачу надіслано макет пенсійної справи, в якій зазначено, що пенсію йому виплачено по 31.01.2018. ОСОБА_2 вказує, що з лютого 2018 року виплата пенсії безпідставно призупинена без будь-яких пояснень та повідомлень. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо поновлення виплати пенсії. 06.07.2018 позивачу відновлено виплату пенсії з моменту припинення, однак виплачена сума пенсії лише за жовтень 2018 року. Щодо виплати пенсій за період з лютого по вересень 2018 року відповідач зазначив, що суми пенсії за зазначений період будуть виплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. З посиланням на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) ОСОБА_1 вважає, що дії відповідача щодо невиплати пенсії за період з лютого по вересень 2018 року є протиправними. Просить позов задовольнити та зобов'язати відповідача виплати суми пенсії за оскаржуваний період.
Ухвалою суду від 09.07.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано строк для усунення позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.07.2019 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою суду від 22.07.2019 витребувано від Правобережного ОУПФУ м.Запоріжжя матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Від представника відповідача 08.08.2019 надійшов відзив на позовну заяву (вх.32885), в якому відповідач зазначає, що 04.05.2018 комісією з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особам по Дніпровському районі прийнято рішення поновити виплату позивачу пенсії з моменту припинення, враховуючи акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Згідно проведеної верифікації у червні 2018 року виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена. 13.06.2018 позивач звернувся до відповідача з особистою заявою, щодо поновлення виплати пенсії. 06.07.2018 комісією з питань призначення (відновлення припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам по Дніпровському районі прийнято рішення поновити позивачу виплату пенсії з моменту припинення, враховуючи акт обстеження матеріально-побутових питань. На підставі проведеної верифікації у серпні 2018 року виплата пенсії ОСОБА_1 була знову призупинена. 23.08.2018 комісією з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам по Дніпровському району прийнято рішення поновити позивачу виплату пенсії з моменту припинення, враховуючи дані проходження ідентифікації від ПАТ «Державний ощадний банк України». Оскільки формування виплатних документів на вересень 2018 року завершено 23.08.2018, у жовтні 2018 року позивачу перерахована пенсія за поточний місяць. З посиланням на норми Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335) відповідач вказує, що суми пенсії, які не виплачені за минулий період, мають виплачуватись на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачений законодавством України. Крім того, вказує, що позовна заява ОСОБА_1 не підписана представником позивача та не зазначено дату її підписання, що є підставою для повернення позовної заяви позивачеві відповідно до вимог КАС України. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 14.08.2019 замінено відповідача у справі - Правобережне ОУПФУ в м.Запоріжжя на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 є громадянином України, має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Позивач є пенсіонером за віком та з 01.02.2018 перебуває на обліку у відповідача (а.с.11, 12, 17).
15.03.2018 позивача взято на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №0000493522 від 15.03.2018 (а.с.14).
04.05.2018 комісією з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особам по Дніпровському районі прийнято рішення поновити виплату позивачу пенсії з моменту припинення, враховуючи акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
15.05.2018 Слов'янським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області поштою надіслано макет пенсійної справи позивача, в якій зазначено, що пенсію ОСОБА_1 виплачено по 31.01.2018. З лютого 2018 року припинено виплату пенсії у зв'язку із скасуванням довідки згідно п.12 пп.4 Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016.
На підставі отриманих документів відповідачем взято пенсійну справу позивача на облік з 01.02.2018.
Згідно проведеної верифікації у червні 2018 року виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена.
13.06.2018 позивач звернувся до відповідача з особистою заявою щодо поновлення виплати пенсії.
06.07.2018 року комісією з питань призначення (відновлення припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам по Дніпровському районі прийнято рішення поновити позивачу виплату пенсії з моменту припинення, враховуючи акт обстеження матеріально-побутових питань.
На підставі проведеної верифікації у серпні 2018 року виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена.
23.08.2018 року комісією з питань призначення (відновлення припинення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам по Дніпровському районі прийнято рішення поновити позивачу виплату пенсії з моменту припинення, враховуючи дані проходження ідентифікації від ПАТ «Державний ощадний банк України»
У жовтні 2018 року позивачу перераховано пенсію за поточний місяць.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій зокрема просив провести йому виплату пенсії у період з лютого 2018 року по вересень 2018 року.
Листом від 06.05.2019 №152/Д-9 відповідач надав позивачу відповідь, у якій зокрема зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачається, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. До питання виплати пенсії за лютий-вересень 2018 року можливо буде повернутися після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії за період з лютого по вересень 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача на підставі поданих сторонами письмових доказів, наявних в матеріалах справи, суд виходить з такого.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: - якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; - якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; - якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; - внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; - в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування не визначають вичерпного переліку випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII)
Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами ст.49 Закону №1058. Згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу органами Пенсійного фонду не приймалось.
З аналізу норм ст.49 Закону №1058 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що за змістом наведеної норми законодавства «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Доводи відповідача щодо застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення, відновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону №1058.
Щодо заборгованості по пенсії за період з лютого по вересень 2018 року, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідач не виплатив позивачу пенсію за цей період з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене позивачу не сплачено суми пенсії за минулий період.
Суд відхиляє таку позицію, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 та №2-рп-99 від 02.03.1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Суми пенсійних виплат, виплата яких гарантована державною та на отримання яких правомірно розраховує особа, охоплюються поняттям «майно» в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Отже, суд дійшов висновку, що поновивши позивачу виплату пенсії, відповідач безпідставно не виплатив позивачу суми пенсії, що утворилася за період з лютого по вересень 2018 року.
З огляду на викладене, судом встановлено, що позивач, починаючи з лютого по вересень 2018 року не отримав пенсію не з власної вини.
Таким чином, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Тому вимога позивача про зобов'язання виплатити належні до виплати суми пенсії за вказаний період підлягає задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п.3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 2 ст.9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з лютого 2018 року по вересень 2018 року,
Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з лютого 2018 року по вересень 2018 року, а також зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу пенсії за період з лютого 2018 року по вересень 2018 року.
Стосовно посилання відповідача на те, що позовна заява ОСОБА_1 не підписана позивачем або його представником у зв'язку з чим мала бути повернута позивачеві, суд зазначає, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 22.07.2019 судом встановлено, що підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі відсутні. Позовна заява ОСОБА_1 підписана 24.06.2019 його представником адвокатом Усенко А.В. та скріплена печаткою адвоката.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із викладеним, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 263 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Правобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з лютого 2018 року по вересень 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з лютого 2018 року по вересень 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 14.08.2019.
Суддя М.О. Семененко