13 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6486/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року у справі № 813/2558/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Коморний О.І.,
час ухвалення рішення - 13.05.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 23.05.2019 року,
03 квітня 2013 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, в якій просив:
- визнати протиправним порушення ГУ МВСУ у Львівській області вимог ст.ст.8, 19, 68, 124 Конституції України, ст.14 КАС України та невиконання постанови Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2012 року у справі №К-44801/12;
- зобов'язати ГУ МВСУ у Львівській області: провести донарахування та виплату щомісячної доплати від суми пенсії, належної позивачу для виплати в листопаді та грудні 2006 року; у зв'язку із зміною суми доплати від належної суми пенсії провести донарахування та виплату вихідної допомоги; у зв'язку із зміною суми грошового забезпечення, скласти відповідні документи (грошовий атестат, розрахунки, довідки і т.п.) для перерахунку ОСОБА_1 пенсії та направити дані документи в Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області або позивачу;
- у зв'язку з порушенням ГУ МВСУ у Львівській області ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України зобов'язати ГУ МВСУ у Львівській області виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки виплати всіх належних сум з 25.12.2006 року по день фактичного розрахунку.
- на підставі вимог ч.3 ст.2 КАС України в рішенні вказати чи ГУ МВСУ у Львівській області при розгляді звернення позивача від 08.01.2013 року та при виконанні постанови Вищого адміністративного суду України від 29.10.2012 року по справі №К-44801/12 діяв: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.".
Згідно ухвали суду від 01.01.2013 року, провадження у частині позовних вимог про проведення донарахування щомісячної доплати від належної суми пенсії, належні ОСОБА_1 для виплати в листопаді, грудні 2006 року та складення відповідних документів (грошовий атестат, розрахунки, довідки, тощо) для перерахунку позивачу пенсії і направлення даних документів в Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області - закрито.
У судовому засіданні 04.07.2013 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог (т.1 а.с.119), відповідно до якої позовні вимоги викладено так:
- "у зв'язку із зміною суми доплати від належної суми пенсії, нарахованої йому в листопаді 2006 року зобов'язати ГУ МВСУ у Львівській області провести донарахування вихідної допомоги та виплатити належні йому суми;
-"у зв'язку з порушенням ГУ МВСУ у Львівській області ст.ст.47, 116 Кодексу законів про працю України, керуючись ст.117 Кодексу законів про працю України, зобов'язати ГУ МВСУ у Львівській області виплатити позивачу середнє грошове забезпечення (винагороду за працю, ст.43 Конституції України) за весь період затримки виплати всіх сум з 25.12.2006 року по день фактичного розрахунку".
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, позовну заяву задоволено частково.
Постановою Верховного суду від 15.11.2018 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, суддя в рішенні неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено статті 8, 22, 40, 129-1 Конституції України, статті 2, 7, 77, 78, 246, 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що для встановлення відповідальності роботодавця за статтями 116-117 КЗпП України необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум.
29.10.2012 року Вищим адміністративним судом України скасовано постанову Сокальського районного суду Львівської області від 16 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 року і ухвалено нове судове рішення, згідно якого позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про проведення перерахунку призначеної пенсії задоволено частково, а саме: визнано незаконними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії у заниженому розмірі без врахування отримуваних ним додаткових видів грошового забезпечення; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", в редакції Закону від 04.04.2006 року, з розміру грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням з урахуванням усіх надбавок з часу призначення йому пенсії за вислугу років. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Отже, Вищим адміністративним судом України встановлено порушення нарахування ОСОБА_1 пенсії у заниженому розмірі без врахування отримуваних ним додаткових видів грошового забезпечення, а не порушення при виплаті належних позивачеві до виплати сум при звільненні.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи суд при розгляді справи дійшов висновку, що відсутні передумови для настання відповідальності Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, так як Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області не могло знати про те, що було визначено судом через значний час після звільнення позивача зі служби.
Оскільки відсутня вина роботодавця в контексті статей 116-117 КЗпП України, а спір виник через декілька років після звільнення позивача, застосовувати вказані правові норми в даному випадку немає підстав.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25.12.2006 року ОСОБА_1 (капітана міліції, старшого оперуповноваженого відділення Державної служби боротьби з економічною злочинністю Сокальського районному відділі ГУ МВС України у Львівській області) у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та згідно наказу управління МВС України у Львівській області №442 о/с від 22.12.2006 року, було звільнено з органів внутрішніх справ за станом здоров'я. 26 грудня 2006 року йому була призначена пенсія за вислугу років у розмірі 592,40 грн. відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" і законодавства, що діяло на той період.
У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Сокальського районного суду Львівської області із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, у якому з урахуванням зміни позовних вимог просив зобов'язати ГУ МВСУ у Львівській області здійснити перерахунок і виплату щомісячної доплати за листопад та грудень 2006 року від належної суми пенсії, скласти відповідні документи (грошовий атестат, розрахунки, довідки і т.п.) для перерахунку ОСОБА_1 пенсії та направити дані документи в Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області, зобов'язати ГУПФУ у Львівській області в десятиденний термін провести перерахунок раніш призначеної пенсії відповідно до ч.3 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-XII (у редакції, чинній у 2005 році), стягнути з ГУПФУ у Львівській області 5 880,00 грн. на відшкодування майнової шкоди та 50 000,00 грн. - моральної шкоди.
Сокальський районний суд Львівської області постановою від 16.06.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2009 року, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18.02.2011 року рішення судів першої та апеляційної інстанції залишив без змін.
Постановою Верховного суду України від 12.06.2012 року ухвалу Вищого адміністративного суду від 18.02.2011 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
29.10.2012 року Вищим адміністративним судом України скасовано постанову Сокальського районного суду Львівської області від 16 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 року і ухвалено нове судове рішення, згідно якого позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про проведення перерахунку призначеної пенсії задоволено частково, а саме: визнано незаконними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії у заниженому розмірі без врахування отримуваних ним додаткових видів грошового забезпечення; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", в редакції Закону від 04.04.2006 року, з розміру грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням з урахуванням усіх надбавок з часу призначення йому пенсії за вислугу років. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, позовну заяву задоволено частково та зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, у зв'язку із зміною суми доплати від належної суми пенсії, що була нарахована у листопаді 2006 року, провести донарахування вихідної допомоги ОСОБА_1 та виплатити належні йому суми.
10 лютого 2016 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 813/2558/13-а від 28 серпня 2015 року.
З матеріалів справи суд встановив, що 21.12.2016 року проведено розрахунок доплати належної суми пенсії згідно виконавчого листа № 813/2558/13-а ОСОБА_1 (т.2 а.с.69).
10 березня 2017 року позивача повідомлено листом заступника голови ліквідаційної комісії Сокальського РВ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, що на виконання виконавчого листа № 813/2558/13-а виданого Львівським окружним адміністративним судом та згідно розрахунку суми коштів доплати вихідної допомоги, платіжним дорученням №41 від 10.03.2017 року ОСОБА_1 перераховано кошти на картрахунок в сумі 1938, 29 грн. (т.2 а.с.63-68).
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, для встановлення відповідальності роботодавця за статтями 116-117 КЗпП України необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно статті 117 КЗпП України повинен бути відсутній спір про їх розмір.
29.10.2012 року Вищим адміністративним судом України скасовано постанову Сокальського районного суду Львівської області від 16 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2009 року і ухвалено нове судове рішення, згідно якого позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про проведення перерахунку призначеної пенсії задоволено частково, а саме: визнано незаконними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії у заниженому розмірі без врахування отримуваних ним додаткових видів грошового забезпечення; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", в редакції Закону від 04.04.2006 року, з розміру грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням з урахуванням усіх надбавок з часу призначення йому пенсії за вислугу років. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що спір щодо розміру виплачених при звільненні сум виник через декілька років після звільнення позивача, а тому вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутня вина роботодавця в контексті статей 116-117 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року у справі № 813/2558/13-а - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 15.08.2019 року