13 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/8274/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу представника громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду від 03 квітня 2019 року у справі № 308/3540/19 за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про примусове видворення іноземця з України,-
суддя в 1-й інстанції - Фазикош О.В.,
час ухвалення рішення - 03.04.2019 року, 11:37 год,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 03.04.2019 року,
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до відповідача - громадянина Ісламської Республіки Афганістан, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про примусове видворення іноземця з України та звернення рішення до негайного виконання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач о 01 год. 00 хв. 27 березня 2019 року був виявлений та затриманий в складі групи осіб прикордонним нарядом від ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » спільно з відділом «К» УСБУ в Закарпатській обл. на напрямку 299 прикордонного знаку в 5000 м. від лінії державного кордону при спробі незаконного перетину державного кордону із України в Словацьку Республіку.
Документи що посвідчують особу ЗП Ісламської Республіки Афганістан серії Р01523933, разом з тим встановлено, що на територію України потрапив законним шляхом через ПП р. «Одеса - авіа» проте законність перебування на території України втратив, оскільки закінчився термін дії візи, своєчасно територію України не залишив.
В подальшому, відповідно до ст. 263 КУпАП, його було затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин правопорушення. Своїми діями відповідач вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
29 березня 2019 року начальником Чопського прикордонного загону підполковником Михайлюком Ю. затверджене Рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства щодо громадянина Афганістану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким ОСОБА_1 був ознайомлений на зрозумілій мові 29.03.2019 року.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду від 03 квітня 2019 року у справі № 308/3540/19 позовні вимоги задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з грубим порушення норм матеріального та процесуального права, а також не в повній мірі з'ясовано всі обставини справи.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачем не надавався та судом не досліджувався та не встановлювався факт існування рішення про примусове повернення громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 . Зазначає, що у відповідача наявні кошти та документи, необхідні для того, щоб покинути Україну.
Просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду від 03 квітня 2019 року у справі № 308/3540/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач коштів для виїзду з території України не має, працевлаштуватись на території України не має змоги, у нього відсутні документи на право перебування на території України та відсутнє постійне місце проживання, відповідач порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідач о 01 год. 00 хв. 27 березня 2019 року був виявлений та затриманий в складі групи осіб прикордонним нарядом від ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » спільно з відділом «К» УСБУ в Закарпатській обл. на напрямку 299 прикордонного знаку в 5000 м. від лінії державного кордону при спробі незаконного перетину державного кордону із України в Словацьку Республіку.
Документи що посвідчують особу ЗП Ісламської Республіки Афганістан серії Р01523933, разом з тим встановлено, що на територію України потрапив законним шляхом через ППр. «Одеса - авіа» проте законність перебування на території України втратив, оскільки термін дії візи закінчився 06.03.2019 року, своєчасно територію України не залишив.
Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін та наявними у справі письмовими доказами: рішенням про примусове видворення від 29.03.2019 року, копією ЗП Ісламської Республіки Афганістан серії Р01523933, протоколом про адміністративне затримання від 27.03.2019 року, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 27.03.2019 року.
29 березня 2019 року начальником Чопського прикордонного загону підполковником Михайлюком Ю. затверджене Рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства щодо громадянина Афганістану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким ОСОБА_1 був ознайомлений на зрозумілій мові 29.03.2019 року.
Із вказаним рішенням відповідач ознайомлений під підпис 29.03.2019 року, що підтверджується аркушем справи 4(зворот). У вищевказаному рішення вказано, що родичів, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження в Україні немає, виїхати самостійно ОСОБА_1 не в змозі та немає бажання. Це твердження відповідача засвідчене його підписом а також підписом перекладача.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (зі змінами та доповненнями; надалі - Закон №3773-VI).
Статтею 26 вказаного Закону регламентовано порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства.
Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Тобто примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
При цьому, обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом 21.11.2018 року у справі №491/807/17.
Як вбачається із матеріалів справи, вимоги вищенаведеного закону в даному випадку дотримані. А саме в матеріалах справи міститься Рішення про примусове повернення іноземця (аркуш справи 4), з ким він ознайомлений під підпис зрозумілою для нього мовою.
З огляду на вищевикладене доводи апелянта на відсутність такого рішення є спростованими.
Статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено випадки, коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.
Згідно з частинами 1-5 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:
невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;
наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави;
якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію;
якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду,- до набрання рішенням суду законної сили.
Особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Тобто законодавець встановив дві альтернативні причини для видворення іноземця. Одною з них є наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не в змозі самостійно виїхати за межі території України а також не має такого бажання, також в нього відсутні родичі на території України, які б могли надати допомогу у повернені до країни походження.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що немає жодного рішення про притягнення до відповідальності гр. Афганістану ОСОБА_1 , проте це твердження колегія суддів не бере до уваги, оскільки 29 березня 2019 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області винесена постанова про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП громадянина Афганістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 коп, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру судових рішень
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гельо С.Б. - залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду від 03 квітня 2019 року у справі № 308/3540/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 15.08.2019 року