Справа № 580/444/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
14 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Федотова І.В.,
за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якому, просила суд:
- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером № НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером № НОМЕР_1 , з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
На обгрунтування вказаних позовних вимог, позивач зазначив, що проект землеустрою по наведеній земельній ділянці направлений до відповідача на затвердження, однак листом від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17 останній відмовив у його затвердженні.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач оскаржив його до суду, за результатами розгляду спору рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 у справі №823/1657/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018, бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту визнана протиправною та зобов'язано останнього повторно розглянути питання стосовно затвердження проекту.
У той же час, за результатом повторного розгляду заяви про затвердження проекту, відповідач листом від 15.01.2019 № 55/0-316/0/17-19 повідомив, що ним повторно прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером № НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером № НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
Відтак, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому рішення суду підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що позивач не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, що перешкоджає в реалізації закріпленого права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.
Жодних правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України та норми статті 118 Земельного кодексу України матеріали не містять.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, у відповідності до положень частини першої ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини першої ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.12.2016 №10-26926/15-16-сг надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення (приватизації) земельної ділянки площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.
09.10.2017 ОСОБА_1 звернулась із клопотанням про затвердження проекту землеустрою, проте листом від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17 відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою вказавши, що цільове призначення спірної земельної ділянки відповідно до проекту встановлення меж населених пунктів Малобукринської сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області 1992 року - колективні сади, не відповідає заявленому цільовому призначенню - для ведення особистого селянського господарства.
Також відповідачем в листі зазначено, що за наявною у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області інформацією на земельній ділянці, яка передбачена для передачі ОСОБА_1 знаходиться «Поклонний Хрест» на знак пам'яті боїв на Букринському плацдармі 1943 року. Вказане місце має важливе значення, регулярно відвідується делегаціями ветеранів ВВВ.
У подальшому, позивач звернувся з відповідним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 у справі №823/1657/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018, визнано неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером № НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером № НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.
За результатами повторного розгляду заяви про затвердження проекту, відповідач листом від 15.01.2019 № 55/0-316/0/17-19 повідомив, що ним повторно прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
Зі змісту наведеного листа вбачається, що розроблений ФОП ОСОБА_2 та поданий на затвердження до Головного управління Держгеокадастру у Київській області проект землеустрою містить зауваження, зокрема:
- кадастровий план не відповідає вимогам ст. 34 Закону України «Про державний земельний кадастр»;
- провести уточнення відомостей у довідці з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, за рахунок яких земель відбувається відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ;
- документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст (ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр»);
- доповнити матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування результатами топографо-геодезичної діяльності (у разі використання теодоліта: схема планової основи, яка виконується на топографічній основі з позначенням пунктів прив'язки до ДГМ; журнал польових геодезичних вимірювань (завірений печаткою виконавця); польовий абрис земельної ділянки з описом її меж (завірений печаткою виконавця); відомість обробки та характеристика теодолітного ходу; у разі використання електронного тахеометра: схема планової основи, яка виконується на топографічній основі з позначенням пунктів прив'язки до ДГМ; роздрукований електронний польовий журнал (завірений печаткою виконавця); у разі використання GNSS - приймачів (з безпосередньою прив'язкою до пунктів ДГМ): схема планової основи, яка виконується на топографічній основі з позначенням пунктів прив'язки до ДГМ; схема GNSS - спостереження) ст. 50 Закону України «Про землеустрій» Закон України від 23.12.1998 № 353-ХІV «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність»);
- порушено порядок прийомки-передачі межових знаків на зберігання відповідно до вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджений наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376.
Цим листом також повідомлено, що питання стосовно затвердження проекту землеустрою буде повторно розглянуто після усунення вищезазначених зауважень.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що викладені в листі відповідача від 15.01.2019 недоліки проекту землеустрою є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
Відтак, оскільки відповідач не довів правомірності відмови у затвердженні проекту землеустрою, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткову обгрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з п. 6 частини першої ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.
Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (п.1).
Держгеокадастр, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (п. п. 31 п. 4).
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Згідно з п. п. 13 п. 4 Положення, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Таким чином, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Київської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому приписами ст. 118 ЗК України.
У свою чергу, частиною четвертою ст. 122 ЗК України, передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Так, відповідно до положень частин шостої та сьомої ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства), забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно частини четвертої ст. 123 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
У силу вимог частини восьмої ст. 186-1 Земельного кодексу України, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Частиною дев'ятою ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що нормами чинного законодавства не визначено підстав для відмови у прийнятті відповідним органом рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Так, підставою відмови у затвердженні ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало те, що кадастровий план не відповідає вимогам ст. 34 Закону України «Про державний земельний кадастр»; слід провести уточнення відомостей у довідці з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, за рахунок яких земель відбувається відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ; слід доповнити матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування результатами топографо-геодезичної діяльності; порушено порядок прийомки-передачі межових знаків на зберігання відповідно та подані документи не мають містити підчищення або дописки, виправлення, орфографічні та арифметичні помилки.
У той же час, викладені в листі відповідача недоліки проекту землеустрою носять лише абстрактний характер, оскільки містять лише посилання на норми законів та підзаконних актів, без конкретних вказівок, які саме показники проекту землеустрою позивача мають недоліки.
Також, як вірно відзначено судом першої інстанції, згідно висновку експерта від 19.09.2017 №7746/82-17 вказаний проект не підлягає обов'язковій держаній експертизі землевпорядної документації, щодо нього відсутні зауваження та пропозиції, тому він погоджується.
Таким чином, викладені в листі відповідача від 15.01.2019 № 55/0-316/0/17-19 недоліки проекту землеустрою є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
Як зазначив Верховний Суд у рішенні від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, у частині дев'ятій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання. У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Як вже було зазначено вище, правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.
У силу вимог п. 8 вказаного Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 згаданого Положення начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Наведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17.
Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем жодного рішення з цього приводу прийнято не було, а лише надано відповідь позивачу листом, який за змістом та формою не може вважатись належним рішенням у розумінні частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідно, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого позивачем клопотання.
За правилами п. 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Так, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, в тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Враховуючи, що відповідач не довів правомірності відмови у затвердженні проекту землеустрою, тому слід зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером № НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.
При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Варто зазначити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить саме від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.
Проте, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Київській області обмежилось лише посиланням на певні обставини, проте не зазначило та, відповідно, не обгрунтувало у чому саме полягає неправильне застосування (порушення) судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
І.В. Федотов