Справа № 756/3710/14-а Суддя (судді) першої інстанції: Васалатій К.А.
13 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заінтересованої особи ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року
у справі №756/3710/14-а (розглянутої у відкритому судовому засіданні)
за позовом ОСОБА_2
та ОСОБА_3
та ОСОБА_4
до відповідача Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві
про зобов'язання вчинити певні дії
У березні 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з адміністративним позовом до Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві, в якому з просили:
- визнати протиправною відмову Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві в реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в кімнату площею 18,0 кв.м двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Оболонський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві зареєструвати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в кімнати площею 18,0 кв. м двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при зверненні ОСОБА_2 до Оболонського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про реєстрацію в належній йому кімнаті, площею 18 кв.м., його дружини - ОСОБА_3 , та дочки ОСОБА_4 було отримано відмову в реєстрації, з посиланням на те, що для реєстрації в кімнаті площею 18 кв.м. потрібна не тільки згода наймача цієї кімнати - позивача ОСОБА_2 , але і згода сусідки по квартирі ОСОБА_5 - доньки позивача № 1 , яка є наймачем кімнати площею 11,9 кв.м. Вважаючи таку відмову неправомірною позивачі звернулися з позовом до суду.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Оболонського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві в реєстрації ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в кімнату площею 18,0 кв.м. 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язано Оболонський районний відділ ГУ ДМС України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в кімнату площею 18,0 кв.м. 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції заінтересованою особою ОСОБА_1 , яка не була стороною по справі та не приймала участь під час розгляду справи судом першої інстанції, було подано апеляційну скаргу, в якій вона просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилався на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Позивачами було подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення.
Заінтересована особа ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримали та просили скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права
Позивач ОСОБА_2 та представник позивачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково
Відповідно до ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30.10.2013 у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за позивачами було визнано право користування кімнатою площею 18,0 кв.м. 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 .
В подальшому, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05.02.2014, рішення Оболонського районного суду м. Києва було скасовано та у позові ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено (а.с. 12-15).
При цьому у описовій частині рішення апеляційного суду від 05.02.2014 судом було
зазначено, що відповідач ОСОБА_5 не є належним відповідачем, оскільки вона є
наймачем кімнати площею 11,9 кв.м., яка не є предметом спору. Отже наймачем кімнати площею 18,0 кв.м. є відповідач ОСОБА_2 , тому саме його згода необхідна для вселення позивачів в зазначену кімнату площею 18,0 кв.м., а, як вбачається з матеріалів справи, він з письмовим проханням про реєстрацію позивачів до Оболонського РВ Г'У ДМС не звертався.
При цьому, з рішення апеляційного суду від 05.02.2014 вбачається, що позивачі вже неодноразово звертались до третьої особи - Оболонського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві із заявами про реєстрацію місця проживання, які були залишені без задоволення, чим було порушено право позивачів на реєстрацію у спірній квартирі при наявності згоди наймача ОСОБА_2 .
Крім того, судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09.02.2010 та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09.12.2010 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою задоволено. Також було встановлено конкретний порядок користування квартирою і змінено договір найму квартири, а саме вирішено «Зміні нити договір найму квартири АДРЕСА_1 . Виділено в користування ОСОБА_6 житлову кімнату площею 11,9 кв.м, а ОСОБА_2 житлову кімнату 18,0 кв. м.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Як слідує зі змісту положень ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
А згідно із ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Так, як вбачається зі змісту вимог абз.4 ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "місце проживання" - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
А як передбачають приписи ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно ж до змісту вимог абз.5, 11 ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "реєстрація" - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. "Місце проживання" - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Так, поняття "житла" визначено в ст. 379 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями якої, "житлом фізичної особи" - є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Житловим будинком, в свою чергу, є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими НПА і призначена для постійного у ній проживання (ст.380 ЦК України).
Так, відповідно до вимог ч.28 "Правил реєстрації місця проживання" (затв. Постановою КМУ від 02.03.2016 №207), реєстрація місця проживання/перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовуються у разі їх проведення з порушенням вимог законодавства. У разі виявлення такого порушення керівник органу реєстрації проводить перевірку підстав реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи, за її результатами складає висновок та приймає рішення про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи. Про прийняте рішення особі надсилається письмове повідомлення за формою згідно з додатком 17, в якому зазначаються підстави його прийняття. Особу запрошують на прийом до органу реєстрації для внесення відповідних відомостей до документа, до якого вносяться відомості про місце проживання/перебування. Далі працівник органу реєстрації: формує і вносить дані про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи до реєстру територіальної громади; формує інформацію про скасування реєстрації/ зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи для її передачі до Реєстру.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п.1 ч.2 цієї статті).
Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, при цьому, слід звернути увагу на те, що не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини фактично стосуються реалізації прав користування ОСОБА_2 квартирою, а також реалізації права про реєстрацію місця проживання членів сім'ї користувача.
Колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається, що позивачі вже зверталися з до суду з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства, проте у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв'язку з неналежним відповідачем.
Таким чином, на думку судової колегії, даний спір, пов'язаний з реалізацією житлових прав фізичних осіб, зокрема реалізацією права особи на користування будинком, тобто з цивільним правом.
Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
Натомість колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що позивачі звертаючись з вказаними позовними вимогами не врахували, що оскаржуване рішення так чи інакше впливатиме на права третіх осіб, а саме на право користування та розпорядження таким майном.
Той факт, що відповідачем є Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існують інші спори, зокрема справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , треті особи ОСОБА_2 , Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення права користування житловим приміщенням (справа № 756/5262/19) та справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , про виселення ( справа № 756/3094/19), які розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Отже, колегія суддів наголошує, що суттю даного спору являється вирішення питання правомірності користування та розпорядження майном, зокрема квартирою, яка належить на праві користування як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 , яка також зареєстрована та проживає в спірній квартирі, тобто існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок щодо визначення юрисдикції адміністративних судів міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №826/8687/16 від 12 грудня 2018 року. Так, у постанові зазначено, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи викладені положення Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з закриттям провадження по справі.
Керуючись ст.ст. 238, 242, 246, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заінтересованої особи ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року - скасувати.
Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови виготовлено 14 серпня 2019 року.