печерський районний суд міста києва
Справа № 757/29275/19-ц
13 серпня 2019 року суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання права власності на рухоме майно, зобов'язання вчинити дії,
05 червня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 10 червня 2019 року позовна заява залишена без руху та надано заявнику строк, встановлений законом, відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України, у десять днів, для усунення зазначених недоліків.
Засвідчену належним чином копію ухвали про залишення позовної заяви без руху отримано заявником 02 серпня 2019 року.
07 серпня 2019 року заявник на виконання вказаного судового рішення подав до суду квитанцію № 19917519 від 05 серпня 2019 року про сплату судового збору на суму 770, 00 грн. Тобто у повному обсязі виявлені недоліки не було усунено заявником протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали від 10 червня 2019 року.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини слід брати до уваги те, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року, (Judgementof ECHR of 16 December 1992 DeGeouffredelaPradelle v. France // SeriesA N 253- В).
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним, з точки зору його практичного забезпечення: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства («Golder проти Сполученого Королівства», «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року). Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа «Скопелліті проти Італії» від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25 березня 1999 року).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Листом Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45 визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої ст. 12, частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
За частиною першої ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини третьої ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені ст. ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, а саме не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
З огляду на те, що судове рішення про залишення позовної заяви без руху, залишено не виконаним стороною заявника, жодних причин неможливості усунення недоліків не наведено, за таких обставин суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 14, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-14, 19, 23, 43, 185, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання права власності на рухоме майно, зобов'язання вчинити дії вважати неподаною і повернути позивачу.
Зобов'язати УК у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1 538, 40 грн (квитанція № 0.0.1372282155.1 від 05 червня 2019 року на суму 768, 40 грн; квитанція 19917519 від 05 серпня 2019 року на суму 770, 00 грн), що було перераховано: одержувач УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, МФО 899998, рахунок 31210206026007, призначення платежу: суд. збір за позовом до Печерського районного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова