06 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6168/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2019 року у справі № 300/426/19 (головуючий суддя Матуляк Я.П., м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,-
26 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 07 грудня 2018 року за №UA206060/2018/000073/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 07 грудня 2018 року за № UA206060/2018/00105.
Рішенням від 30 квітня 2019 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого викладені у рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
В апеляційній скарзі позивач також зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо наявності у митного органу обгрунтованих сумнівів щодо сплати позивачем коштів у сумі 3300 євро.
В оскарженому рішенні суду не зазначено, яким законодавчим актом керується суд, коли стверджує про обмеження готівкового розрахунку на території Республіка Франція.
Висновок суду про те, що він не заперечує тієї обставини, що в нього не було інших документів, а тому відповідач мав підстави на коригування митної вартості, не відповідає фактичним обставинам справи.
На момент прийняття рішення митним органом про коригування митної вартості у відповідача не було жодної інформації про наявність чи відсутність в декларанта додаткових документів. Також відсутність додаткових документів на момент надання вимоги не означає те, що такі документи не будуть надані декларантом протягом визначеного законом строку (10 календарних днів). Протягом цього строку митний орган без його (позивача) погодження не вправі був здійснювати подальші митні процедури, спрямовані на коригування митної вартості.
Позовні вимоги вмотивовані рядом вчинених відповідачем порушень під час здійснення митних процедур, кожне з яких є самостійною підставою для задоволення позовних вимог, це зокрема: відсутність підстав для прийняття рішення про коригування митної вартості товару; ненадання декларанту або уповноваженій ним особі письмової вимоги митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи; невідповідність рішення про коригування митної вартості та картки відмови вимогам Закону щодо змісту інформації, яку повинні містити такі документи; неправильне визначення митної вартості товару за результатами коригування.
Мотиви, з яких суд першої інстанції відхилив його доводи по кожному з вищезазначених пунктів, є необгрунтованими.
Відповідач, всупереч ч. 1 ст. 254 МК України, прийняв документи від декларанта на іноземній мові без офіційного перекладу на українську мову. Враховуючи те, що зміст документів для відповідача не міг бути зрозумілим без офіційного перекладу, а дані, які містили такі документи, були необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації, відповідач за приписом вищенаведеної норми закону повинен був вимагати офіційного перекладу документів на українську мову. За відсутності офіційного перекладу документів жодні подальші митні процедури митним органом не можуть бути розпочаті.
Крім того, суд відхилив висновок експерта про вартість транспортного засобу тільки з тих підстав, що при митному оформленні такий висновок експерта не досліджувався митницею.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 327 МК України у разі потреби для участі у здійсненні митного контролю можуть залучатися спеціалісти та експерти. Залучення спеціалістів та експертів здійснюється керівником органу доходів і зборів або його заступником за погодження керівником підприємства, установи, організації, де працює спеціаліст чи експерт.
Тобто, на думку позивача, митний орган не вправі самостійно визначати вартість пошкодженого транспортного засобу без залучення відповідного експерта.
В оскарженому рішенні про коригування заявленої митної вартості товарів відповідач не зазначив пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, та не зазначено інформації, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості автомобіля із застосуванням резервного методу. Отже, відповідачем не доведено та не підтверджено митну вартість, яка зазначена ним у оскаржених рішеннях.
Також відповідач не довів суду неможливість застосування ним попередніх п'яти методів визначення митної вартості товару. Загальні посилання на норми Митного кодексу України, зроблені в оскаржених рішеннях, не конкретизують підстави щодо незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що, в свою чергу, не може вважатися достатніми доводами обгрунтованості прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Матеріали справи не містять жодного документа, який би містив інформацію про обґрунтування суми скорегованої митної вартості, і суд зобов'язаний був надати цьому належну правову оцінку.
З огляду на викладене, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Позивач в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 придбав у нерезидента ОСОБА_3 транспортний засіб - легковий автомобіль, вживаний, марки КІА, модель Sportage, ідентифікаційний номер кузова - НОМЕР_1 , об'єм двигуна - 1685 см. куб. (дизель), 2014 року виготовлення, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу від 05.11.2018 року (а.с.12).
Декларант ПП ,,Присілок" подав до Івано-Франківської митниці електронну митну декларацію № UA206020/2018/403255 від 07.12.2018 року, якою задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, а саме легковий автомобіль, вживаний, марки марки КІА, модель Sportage, ідентифікаційний номер кузова - НОМЕР_1 , об'єм двигуна - 1685 см. куб. (дизель), 2014 року виготовлення (а.с. 10).
У вказаній митній декларації декларант самостійно визначив митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) - 3300 євро (а.с. 10).
Одночасно із митною декларацією декларант надав відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення, зокрема: договір купівлі-продажу від 05.11.2018 року (а.с. 12), рахунок-фактуру (інвойс) від 05.11.2018 року, декларацію про походження товару №0380 від 05.10.2018 року, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA20903/2018/65320 від 12.11.2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 19.11.2015 року (а.с. 14, 15), паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні (а.с. 9).
Івано-Франківською митниця ДФС розпочала процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення від 04.12.2018 про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару згідно частини 2 статті 264 Митного кодексу України, зокрема оригінали товаросупровідних та реєстраційних документів, зазначених в графі 44 митної декларації (а.с. 72).
У зв'язку з ненаданням декларантом додаткових документів з підстав їх відсутності, Івано-Франківська митниця ДФС прийняла оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206000/2018/000073/2 від 07.12.2018 року, згідно якого митна вартість товару визначена за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України).
Перший метод не застосований у зв'язку з ненаданням документів, передбачених частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, а саме: якщо рахунок сплачено, - банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Другий - п'ятий методи визначення митної вартості (статті 59-63 Митного кодексу України) не застосовані у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (статті 59,60 Митного кодексу України), та даних на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно методів 4 і 5 (статті 62, 63 Митного кодексу України). Джерело інформації: каталог basis SuperSchwaсke 12/2018, Ризик 105-2. Митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів. Обов'язкове направлення запиту до спеціалізованого підрозділу, а також звернення до підрозділу ДФС для визначення МВ за VIN-кодами: НОМЕР_1 , валюта - EUR, вартість - 11500, 00 (а.с.10).
Також, у відповідності до частини 6 статті 54, частини 12 статті 264 Митного кодексу України, Івано-Франківська митниця ДФС винесла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206000/2018/00105 від 07.12.2018 року, відповідно до якої декларанту відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з підстав коригування митної вартості товару (а.с.11).
У зв'язку з наведеним, відповідач здійснив коригування митної вартості транспортного засобу та виніс оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206000/2018/000073/2 від 07.12.2018 року, яким визначив митну вартість імпортованого автомобіля за методом визначення митної вартості щодо подібних товарів у розмірі 11500 Євро.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем до митної декларації документи не містили достатньої інформації щодо заявленої вартості товару, а враховуючи ненадання декларантом додаткових документів на пропозицію митного органу, дії відповідача щодо коригування є цілком правомірними.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.
Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 49 Митного кодексу (МК) України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (частина 1 статті 49 Митного кодексу України).
Стаття 51 МК України передбачає, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу (частина 1 ).
Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частина 2)
Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний .
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина 2 статті 57 МК України).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина 3 статті 57 МК України ).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 МК України ).
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу(частина 5 статті 57 МК України ).
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 МК України ).
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (частина 8 статті 57 МК України ).
Згідно з ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів (частина 1 статті 58 Кодексу).
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (частина 2 статті 58 МК України ).
За змістом ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частина 2 статті 52 МК України).
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України).
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2 статті 53 МК України ).
Відповідно до приписів ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина 1 ).
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина 2).
Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 ).
У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 ).
Частина 1 статті 55 МК України передбачає, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів .
За змістом частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (частина 3 статті 58 МК України).
При цьому стаття 57 МК України передбачає, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частини 3).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 ).
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (частина 8 ).
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що декларант позивача не надав відповідачу повний пакет документів, необхідних для визначення митної вартості за ціною рахунку щодо транспортного засобу, який імпортується, тобто, за першим методом визначення митної вартості, а саме передбачених частиною 2 статті 53 МК України документів: банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що сплатив вартість автомобіля власнику готівкою, а тому у нього відсутні будь-які підтверджуючі документи такої сплати.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у відповідача обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості за ціною рахунку, а тому прийняття картки відмови є правомірним.
Відповідно до приписів ст. 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина 7).
Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються (частина 8).
У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом (частина 9).
Якщо орган доходів і зборів протягом строку, зазначеного у частині дев'ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку орган доходів і зборів скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом (частина 10).
Позивач не скористався наданою зазначеними нормами Митного кодексу можливістю отримати у вільний обіг транспортний засіб та надати додаткові документи, зокрема, висновок автотоварознавчого дослідження.
При цьому позивач погодився з рішенням про коригування митної вартості митної вартості товарів за № UA206000/2018/000073/2 від 07.12.2018 року, а декларант позивача оформив митну декларацію № UA206000/2018/403645, в якій вказав вартість автомобіля 11500,00 євро.
За таких обставин колегія суддів визнає вірними доводи суду першої інстанції щодо відхилення висновків товарознавчого дослідження за № 188/189/19-28 від 04.02.2019, згідно якого вартість придбаного позивачем автомобіля складає 175083,86 грн., що еквівалентно 5495,41 євро, виходячи з наявного станом на 01.02.2019 курсу - 1 євро = 31,86 грн.
Визначена товарознавчим дослідженням вартість придбаного позивачем автомобіля суттєво більша за вказану декларантом ціну придбання, що також свідчить про наявність у відповідача обгрунтованих сумнівів у задекларованій митній вартості цього автомобіля.
Оскільки під час здійснення процедури консультацій з декларантом позивач не надав будь-яких витребовуваних митницею документів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності визначення відповідачем митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу визначення митної вартості.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 328329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2019 року у справі № 300/426/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 14.08.2019.