Справа № 9901/992/18 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
13 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернулась до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду із позовною заявою в якій просила:
- скасувати ухвалу від 04.07.2018 року за підписом (члена) Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 ;
-зобов'язати (члена) Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 від 31.05.2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність (члена) першої Дисциплінарної Палати ВРП ОСОБА_1
- встановити (члену) Першої Дисциплінарної палати ВРП Маловацькому Олексію Володимировичу термін у 10 днів з дня набрання рішення законної сили для подання звіту про виконання рішення.
Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.01.2019 року позов ОСОБА_2 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, яка постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року була частково задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року скасовано, а провадження у справі закрито.
04 липня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1, в якій він просить скасувати Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року та закрити провадження у справі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що Окружним адміністративним судом м. Києва неповно досліджено докази і обставини у справі, неправильно застосовано норми права та в результаті прийнято необґрунтоване рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом з матеріалів справи встановлено, що предметом позову у даній справі є ухвала члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1. від 04 липня 2018 року № 6576/0/18-18 про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги ОСОБА_3 щодо дисциплінарного проступку суддів Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ухвала про залишення без розгляду дисциплінарної скарги та повернення її скаржникові не може бути самостійним предметом оскарження. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у даному випадку відсутнє порушене право чи інтерес позивача.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Статтею 34 цього Закону визначено, що рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом. Рішення органу Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні органу Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом.
Згідно з частиною 1 ст. 35 Закону рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Главою 4 Закону визначений порядок дисциплінарного провадження.
Зокрема, статтею 42 Закону визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарне провадження включає:
1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;
2) відкриття дисциплінарної справи;
3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
За змістом статті 43 Закону «Про Вишу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач):
1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи;
2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику;
3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої чи частиною другою статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи.
Відповідно до п.2,3 частини 1 статті 44 Закону дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо:
2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді;
3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді.
Згідно з частиною 4 статі 44 Закону рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.
Тобто, ухвала члена ВРП ОСОБА_1. від 04 липня 2018 року №6576/0/18-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що ухвала від 04 липня 2018 року №6576/0/18-18 не може бути предметом судового розгляду, однак судом першої інстанції безпідставно не застосовано норми пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Необхідно зазначити, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у світлі частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому в даному випадку відсутні підстави для зазначення суду, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 800/227/17.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності порушеного права позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).
Ураховуючи вказані законодавчі норми, суд звертає увагу, що спірна ухвала ВРП не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження та правовий статус ВРП у цих правовідносинах, рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Оскільки оцінювати дії судді при виконанні посадових обов'язків має право виключно ВРП й рішення останньої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника.
Таким чином, оскаржувана ухвала не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків, незважаючи на те, що її прийнято за наслідками розгляду скарги останньої.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Крім того, судом встановлено та сторонами не оспорюється, що до Вищої ради правосуддя із дисциплінарною скаргою на дії суддів Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_9, ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_3 .
Позов про скасування ухвали члена ВРП ОСОБА_1. від 04 липня 2018 року №6576/0/18-18, постановленої за результатом попередньої перевірки дисциплінарної скарги ОСОБА_3 подано ОСОБА_2 . При цьому, матеріали судової справи не містять довіреностей чи інших документальних підтверджень того, що ОСОБА_3 є представником ОСОБА_2 чи навпаки.
Вказані обставини додатково свідчать про відсутність порушених прав чи інтересів позивача.
За таких підстав, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням судового рішення про закриття провадження у справі.
Доводи апелянта про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи з огляду на те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року ухвалено стосовно «члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_6 » який не є членом Вищої ради правосуддя, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначення судом першої інстанції імені відповідача ОСОБА_7 , а не ОСОБА_8 не може слугувати окремою підставою для скасування оскаржуваного рішення. Вказана обставина, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про допущення описки, яка може бути виправлена судом в порядку визначеному статтею 253 КАС України.
Відповідно до ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року та закрити провадження у справі.
Керуючись ст. ст.241, 242, 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року скасувати.
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: