Справа № 826/4743/18 Суддя першої інстанції: Келеберда В.І.
13 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бєлова Л.В. та Костюк Л.О.,
при секретарі - Кузик О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2018 року № 00002571402, № 00002561402, № 00002581402, № 0010951406, № 0010941406,
У березні 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2018 року № 00002571402, № 00002561402, № 00002581402, № 0010951406, № 0010941406, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 06.03.2018 року № 00002571402;
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 06.03.2018 року № 00002561402;
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 06.03.2018 року № 00002581402;
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0010951406 від 06.03.2018 року за платежем: порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на суму 85 524,22 грн.;
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0010941406 від 06.03.2018 року ГУ ДФС у м. Києві за платежем: порушення резидентами порядку декларування валютних цінностей на суму 170 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
01 серпня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 28520, Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві подано відзив на апеляційну скаргу, зі змісту якого вбачається, що відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, наголошує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» не було спростовано висновків Акту перевірки, не надано додаткових документів, можливість чого передбачена п. 44.6 ст. 44 ПК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення - рішення Головного Управління Державної фіскальної служби у м. Києві №00002571402, №00002561402 №00002581402, №0010951406, №0010941406 від 06 березня 2018 року винесені контролюючим правомірно, на підставі та в межах норм чинного законодавства, надані позивачем документи та пояснення не спростовують висновків відповідача, викладених в Акті перевірки від 21 лютого 2018 року № 75/26-15-14-02-01/37316320.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, на підставі направлень від 25 січня 2018 року, відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України та згідно з планом-графіком проведення документальних перевірок суб'єктів, на підставі наказу про проведення планової виїзної перевірки від 10 січня 2018 року № 265, уповноваженими представниками ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Компанія КИТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року.
Перевірка проводилася з 25 січня по 14 лютого 2018 року.
За результатами проведеної перевірки складено Акт від 21 лютого 2018 року №75/26-15-14-02-01/37316320 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ», за висновками якого встановлено порушення товариством вимог:
- пунктів 5,7,10,11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи»; підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, через що занижено податок на прибуток до сплати в періоді, що перевірявся, на загальну суму 168 847 грн.;
- пункту 185.1 статті 185; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 61 790 грн.;
- пункту 185.1 статті 185; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суду від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду всього на суму 94 550 грн.;
- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено наявність реєстрації податкових накладних з порушенням граничного строку реєстрації податкових накладних на суму 85 609,72 грн.;
- пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та пункту 1 розділу ІІІ наказу Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 «Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо несвоєчасного подання звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2015 року;
- статтю 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме: ненадходження валютної виручки у розмірі 12 114, 85 євро за контрактом від 11 січня 2014 року № 2016/01 з компанією «Kairos Group OU» (Естонія);
- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме: порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 липня 2017 року.
Висновки Акту перевірки від 21 лютого 2018 року обґрунтовані, зокрема відсутністю реального здійснення господарських операцій за участю ТОВ «Компанія КИТ» з його контрагентами - ТОВ «Алето Союз», ТОВ «Фарлей ЛТД», ТОВ «Омега ТОР», порушенням вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, внаслідок яких встановлено прострочену дебіторську заборгованість у розмірі 12 114,85 євро, а також не поданням позивачем Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами до територіального управління НБУ та не поданням до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві довідки про проведення декларування валютних цінностей, доходів, майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01 липня 2017 року.
На підставі зазначених висновків, контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 06 березня 2018 року №00002571402, №00002561402, №00002581402, №0010951406, №00109414.
Вважаючи вищевказані податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті.
За приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ» у періоді, що перевірявся, задекларовано відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алето Союз» на загальну суму 370 740,00 грн., з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарлей ЛТД» - на загальну суму 496 560,00 грн., з Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега ТОР» - на загальну суму 70 740,00 грн., стосовно яких уповноваженим особам перевіряючого органу надавалися видаткові накладні, регістри бухгалтерського обліку, оборотно-сальдові відомості.
Так, 20.09.2016 року між позивачем та ТОВ «Алето Союз» був укладений договір № КИТ-16/41 постачання будівельних матеріалів. На підтвердження реальності вчиненої господарської операції позивачем контролюючому органу було надано: видаткові накладні № РН-0000081 від 29.09.2016 року, № РН-0000082 від 30.09.2016 року, податкові накладні № 81 від 29.09.2016 року та № 82 від 30.09.2016 року.
Станом на 30 вересня 2017 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алето Союз» кредиторська заборгованість становила 370 740,08 грн. згідно наданих до перевірки оборотно-сальдових відомостей.
Інших первинних документів позивачем до перевірки не надано, як і не надано їх до суду першої чи апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідачем наголошено, що обсяг наданих первинних документів є недостатнім, крім того, наявний вирок Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2017 року у справі № 522/15012/17 у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 205 КК України, відповідно до якого директора та засновника ТОВ «Алето Союз» визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень за зазначеними статтями КК України та призначено йому покарання.
За результатами перевірки діяльності ТОВ «Алето Союз» за ланцюгом постачання товарів (робіт, послуг) відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено придбання категорії товарів (придбання смартфонів, масла та інш.) по ланцюгу поставки.
На запит перевіряючого органу позивачем надані пояснення стосовно відображення протягом періоду, що перевірявся, у податковому (бухгалтерському) обліку операцій із придбання товарів від ТОВ «Алето Союз», а саме: будівельних матеріалів (вікна металопластикові, плити ПВХ, плити керамічні для підлоги), які оприбутковані на рахунок 205 та знаходилися станом на 30 вересня 2017 року на складі. Згідно даних оборотно-сальдових відомостей по контрагенту ТОВ «Алето Союз» сплати не відбулося.
Також, 19.07.2017 року між постачальником - ТОВ «Фарлей ЛТД» та покупцем ТОВ «Компанія Кит» укладено договір № 19/07/К-пк купівлі-продажу товарів. Предметом договору є комплектуючі, перераховані в п.1.1 Договору (розгалужувач, плата відео захвату, пристрій незалежного контролю тощо) на загальну суму 496 560,00 грн., в т.ч. ПДВ 82 760 грн.
На підтвердження реальності вчиненої господарської операції позивачем контролюючому органу було надано: видаткова накладна № 1 від 03.08.2017 року, податкова накладна від 03.08.2017 року № 1, повідомлення про відступлення права вимоги (цесії) № 17 від 01.09.2017 року. Інших первинних документів позивачем надано не було.
Разом з тим, по контрагенту ТОВ Фарлей ЛТД» за результатами дослідження діяльності зазначеного товариства за ланцюгом постачання товарів (робіт, послуг) не встановлено придбання категорії товарів (придбання мобільних телефонів) по ланцюгу поставки, з приводу чого відповідачем направлено до ТОВ «Компанія Кит» запит та отримано відповідь від 02 лютого 2018 року, що отриманий товар оприбутковано на рахунку 281 та використано для виробництва комплексу - технічний засіб фіксування. При цьому до перевірки не надано документів, що підтверджують якість товару, технічну документацію, гарантійні талони, не надано відповідних товарно-транспортних накладних, маршрутних листів та інших документів, які підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей до пункту (пунктів) розвантаження.
06 липня 2017 року між постачальником ТОВ «Омега Тор» та покупцем ТОВ «Компанія Кит» укладено правочин № 10/16, про що зазначено самим позивачем в позові.
Разом з тим, договір до перевірки не надавався. В апеляційній скарзі зазначено, що даний правочин було вчинено на підставі видаткової накладної, що надавалась до перевірки, № 78 від 18.07.2017 року. Крім того, позивачем було надано податкову накладну № 44 від 18.07.2017 року.
Варто наголосити, що по ТОВ «Омега ТОР» під час перевірки встановлено, що за ланцюгом постачання не встановлено придбання категорії товарів по ланцюгу поставки (придбання цигарок, соків, нектарів, продуктів харчування, інше).
На запит перевіряючого органу від позивача отримані пояснення від 02 лютого 2018 року про отримання та оприбуткування товару на рахунку 281 та використання для комплектації апаратно-програмного комплексу для створення системи відеоконференцзв'язку. Водночас, по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Омега Тор» до ДПІ за основним місцем обліку не подано фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва за 2017 рік, розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум отриманих з них податку, договорів, документів, що підтверджують якість товару, технічну документацію, гарантійні талони, відповідних товарно-транспортних накладних, маршрутних листів та інших документів, які підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей до пункту (пунктів) розвантаження.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком контролюючого органу та суду першої інстанції, що позивачем не спростовано висновки, викладені Головним управлінням ДФС у м. Києві в Акті перевірки, адже Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» ані до позову, ані до апеляційної скарги не надано необхідної кількості первинних документів на підтвердження реальності вчинених господарських операцій.
І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит чи сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Також суд звертає увагу, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь яких дій на предмет перевірки податкової «доброчесності» контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової «надійності» такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 816/1422/17 від 26.06.2018 року.
Як рівно наголошено судом першої інстанції, стосовно посилань на відкриті кримінальні провадження відносно посадових осіб контрагентів позивача, щодо яких йдеться в адміністративному позові, то такі обставини не стали основними або переважними у висновках Акту від 21 лютого 2018 року та не вплинули на загальний результат проведеної перевірки.
Щодо порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та порушення резидентами порядку декларування валютних цінностей варто зазначити наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року позивачем здійснювалися експортні операції щодо продажу товару (лісоматеріалів) та імпортні операції щодо купівлі товару та отримання послуг (інсталяція ПЗ).
За умовами експортних контрактів щодо продажу лісоматеріалів ТОВ «Компанія КИТ» експортувало товару на суму 56 005,75 євро, валютна виручка надійшла на рахунок товариства у загальному розмірі 45 555,90 євро, у тому числі з порушенням терміну 23 231,51 євро.
Крім того, за контрактом від 11 січня 2016 року № 2016/01 з компанією «Kairos Group.OU» Естонія за яким відвантажено товару (лісоматеріали розпиляні або розколоті уздовж) на загальну суму 40 614,85 євро. При цьому валютна виручка надійшла на рахунок позивача у загальному розмірі 28 500, 00 євро, у тому числі з порушенням строків розрахунків, визначених статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у зв'язку з чим перевіряючим органом встановлено порушення вимог валютного законодавства в частині ненадходження на рахунок ТОВ «Компанія КИТ» валютної виручки у сумі 12 114, 85 євро, що складає прострочену дебіторську заборгованість у цьому розмірі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній станом на період проведення перевірки) виручка резидентів в іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, зазначені у контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а у разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акту або іншого документу, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо зазначена сума врегульована Експортно-кредитним агентством.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 1 зазначеного Закону Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першої цієї статті.
Згідно Постанов Правління НБУ від 04 грудня 2015 року № 863 та № 140 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачених у статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» , здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
Згідно пункту 1 Постанови Правління НБУ від 7 червня 2016 року № 342 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачених у статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів (зазначене положення діяло до 28 липня 2016 року включно), Постановою Правління НБУ від 28 липня 2016 року № 361 збільшено застосування строку розрахунків до 120 календарних днів.
Під час перевірки висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку щодо продовження термінів розрахунків за контрактом від 11 січня 2016 року №2016/01 з компанією «Kairos Group.OU» Естонія позивачем не надавалося, через що відповідачем було встановлено порушення вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині несвоєчасного надходження на рахунок ТОВ «Компанія КИТ» валютної виручки у розмірі 23 231, 51 євро та 12 114, 85 євро за вищезазначеним контрактом, та нарахована пеня та штраф за порушення за порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна відповідно до вимог підпункту 2.7 пункту 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ від 08 лютого 2000 року № 49 (із змінами та доповненнями).
Згідно пояснень позивача в цій частині порушення вимог валютного законодавства відбулося через недотримання компанією «Kairos Group.OU» Естонія умов контракту, проте не пояснено причин неподання декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами до територіального управління НБУ на виконання пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».
Крім того, в позовній заяві позивачем зазначено, що на даний час Окружним адміністративним судом м. Києва слухається справа № 826/13613/17 за позовом ТОВ «Компанія Кит» до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення № 0035211406 від 17.07.2017 року про застосування штрафних фінансових санкцій (штрафів) за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, які було нараховано згідно «Акту про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Компанія Кит» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортним Контрактом від 11.01.2016 року №2016/01 з компанією «Kairos Group.OU» (Естонія) згідно листа АТ «Богуслав» від 06.12.20106 року № 233/01».
З даного приводу варто наголосити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Вищевказаним судовим рішенням встановлено, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках» від 03.03.2016 року №140 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю. Відтак, встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строк зарахування валютної виручки не переривається зарахуванням. Тому визначення відповідачем його пропущення без урахування документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є правомірним.
З урахуванням того факту, що донарахування пені в розмірі 85 524,22 грн. було здійснено до суми пені, що була розрахована відповідно до Акту «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Компанія Кит» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортним Контрактом від 11.01.2016 року № 2016/01 з компанією «Kairos Group.OU» (Естонія) згідно листа АТ «Банк Богуслав» від 06.12.2016 року № 233/01 № 716/26-15-14-06-03/37316320 від 04.07.2017 року», правомірність нарахування якого встановлено рішенням суду у справі № 826/13613/17 та з урахуванням вищевказаних норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність вимог позивача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Л.В.Бєлова
Л.О.Костюк
Повний текст рішення виготовлений 13 серпня 2019 року.