Справа № 357/13704/18 Суддя першої інстанції: Горобцова Я.В.
13 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бєлова Л.В. та Костюк Л.О.,
при секретарі - Кузик О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги,
У листопаді 2018 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги, в якому просила:
- визнати протиправним та скасування рішення ДФС України № 17747 від 14.11.2018 року про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду;
- визнати протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС України про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9335-17 від 21.08.2018 року у розмірі 3169,51 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 21.11.2018 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
12 серпня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх. № 29734, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 поданий відзив на апеляційну скаргу , відповідно до змісту якого позивачем наголошено, що питання підстав отримання останньою пенсії за віком не є предметом даного спору, а тому не може бути підставою для його скасування, крім того наголошено, що позивач звільнена від сплати єдиного внеску на підставі норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком та звільнена від сплати єдиного внеску в силу вимог ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладала, у зв'язку з чим остання не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим вимога Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) в сумі 3169,51 грн. є протиправною.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 20.05.1997 року, що підтверджується безкоштовним запитом відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.5).
Згідно довідки від 09.10.2018 року №1449/03 виданої Білоцерківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області позивач перебуває на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком з 15.08.2018 р. (а.с.10).
24.08.2018 року ГУ ДФС у Київській області виставлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9335-17, якою нараховано ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 3169,51 грн.
10.10.2018 року позивач звернулася до Державної фіскальної служби України із скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9335-17 від 24.08.2018 р., в якій просила її скасувати.
Рішенням від 14.11.2018 року №17747 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки нею порушено строк подачі скарги передбачений Податковим кодексом України (а.с. 13).
Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про результати розгляду скарги, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI.)
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом №2464-VI визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 ст. 2 Закону №2464-VI).
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI та п.п.3 п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 (далі - Інструкція №449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 5 розділу IV Інструкції №449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз змісту вказаних норм права дає суду підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд звертає увагу на те, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у ч. 3 ст. 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції №449.
Таким чином, з урахуванням наведених норм законодавства, суд приходить до висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
Таким чином, в силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ОСОБА_1 звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та не має обов'язку щодо його сплати.
Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
Відтак, враховуючи те, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком та звільнена від сплати єдиного внеску в силу вимог ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладала, вона не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому, судом першої інстанції вірно не взято до уваги доводи Головного управління ДФС у Київській області про те, що позивач не є пенсіонером за віком в розумінні п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI, тому що отримує пенсію з 15.08.2012 року, тобто у віці 50 повних років, до досягнення 60-річного віку, оскільки ГУ ДФС у Київській області не наділене повноваженнями щодо вирішення питання про наявність обставин та правомірності призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , а тому не може перебирати на себе такі функції.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС України про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9335-17 від 21.08.2018 року у розмірі 3169,51 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДФС України № 17747 від 14.11.2018 року про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Л.В.Бєлова
Л.О.Костюк
Повний текст рішення виготовлений 13 серпня 2019 року.