Справа № 810/2272/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Донець В.А.
Іменем України
30 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Літвіної Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року, що прийняте о 11 год. 30 хв. у місті Києві (повний текст складений 26 квітня 2019 року), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про:
- визнання протиправним та скасування наказу директора Департаменту, агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації Шупика С.М від 02.04.2018 №54-к про звільнення ОСОБА_1 02.04.2018 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП);
- поновлення ОСОБА_1 з 03.04.2018 на посаді спеціаліста відділу юридичного забезпечення, врегулювання земельних та майнових відносин та спеціальної роботи і мобілізаційної підготовки Управління правового, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації;
- стягнення з Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2018 по дату винесення рішення суду по даній справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 02 квітня 2018 №54-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста відділу юридичного забезпечення, врегулювання земельних та майнових відносин та спеціальної роботи і мобілізаційної підготовки управління правового, кадрового та організаційного забезпечення 02 квітня 2018 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді спеціаліста відділу юридичного забезпечення, врегулювання земельних та майнових відносин та спеціальної роботи і мобілізаційної підготовки управління правового, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації з 03 квітня 2018 року;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 з Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 квітня 2018 року по 07 листопада 2018 року в розмірі 20773,50 грн. (двадцять тисяч сімсот сімдесят три грн. 50 коп.) з відрахуванням з цієї суми податків, обов'язкових платежів.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що звільнення позивача є правомірним.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 17.05.2016 № 54-к "Про переведення працівників департаменту" ОСОБА_1 з 17.05.2016 переведено на посаду спеціаліста відділу юридичного забезпечення, врегулювання земельних та майнових відносин та спеціальної роботи і мобілізаційної підготовки Управління правового, кадрового та організаційного забезпечення у зв'язку з організаційно-штатними змінами та введенням в дію структури Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації.
Згідно з записом у трудовій книжці від 17.05.2016 №5 ОСОБА_1 присвоєно 9 ранг, категорія "В" відповідно до Закону України "Про державну службу" (наказ від 17.05.23016 №52-К).
Наказом Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 01.02.2018 №10 "Про упорядкування структури департаменту" ліквідовано в Департаменті управління виробництва сільськогосподарської продукції, управління соціально-економічного розвитку та фінансового забезпечення, управління правового, кадрового та організаційного забезпечення, скорочено в цих підрозділах усі посади та утворено, в тому числі, відділ юридичного забезпечення управління правового та організаційного забезпечення.
Першим заступником голови Київської обласної державної адміністрації 01.02.2018 погоджено структуру Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації та затверджено штатний розпис на 2018 рік, який введено в дію з 01.02.2018.
В акті, який підписали директор Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації Шупик С.М . , заступники директора Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації Нестеренко Д.В. та Владика Р.Ф. , зазначено, що ОСОБА_1 02.02.2018 відмовився від отримання повідомлення про вивільнення без пояснення причин, з повідомленням ознайомився, підписати відмовився.
Наказом Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 02.04.2018 №54-К "Про звільнення ОСОБА_1 " на підставі акту про відмову від отримання попередження про вивільнення від 02.02.2018 звільнено ОСОБА_1 з посади спеціаліста відділу юридичного забезпечення, врегулювання земельних та майнових відносин та спеціальної роботи і мобілізаційної підготовки управління правового, кадрового та організаційного забезпечення з 02.04.2018 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 40 КЗпП.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про недотримання відповідачем обов'язку встановленого статтею 87 Закону України "Про державну службу", частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо вчинення всіх необхідних дій для залишення працівника на роботі, зокрема, обов'язку запропонувати всі вакантні посади, які міг би обійняти позивач відповідно до своєї кваліфікації.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом".
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87цього Закону).
Відповідно до статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Статтею 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації".
Згідно статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників".
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Варто зазначити, що власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належно виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 по справі №6-1723цс17 та підтримані Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2018 року по справі № 816/979/17.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач обіймав посаду спеціаліста відділу юридичного забезпечення, врегулювання земельних та майнових відносин та спеціальної роботи і мобілізаційної підготовки Управління правового, кадрового та організаційного забезпечення Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації.
В подальшому, наказом Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 01.02.2018 №10 "Про упорядкування структури департаменту" ліквідовано в Департаменті агропромислового розвитку Управління правового, кадрового та організаційного забезпечення, а також скорочено в цих підрозділах усі посади, у тому числі посаду позивача.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів пропонування позивачу ні рівнозначної, ні нижчої посади за відповідною професією та спеціальністю позивача. Відповідач також ні до суду першої, до суду апеляційної інстанції не надав доказів того, що після видання наказу від 01.02.2018 №10 "Про упорядкування структури департаменту", у Київській обласній державній адміністрації, у тому числі в Департаменті агропромислового розвитку, були відсутні рівнозначні чи нижчі вакантні посади, які відповідали професії та спеціальності позивача.
Відповідно до частин першої-другої Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги, що стосуються завчасного попередження позивача про наступне вивільнення, що підтверджується відповідним актом про відмову отримання відповідного повідомлення. Проте, наведене не спростовує висновку суду про невиконання відповідачем обов'язку пропонування позивачу іншої посади.
Згідно статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави бо незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядав трудовий спір.
Враховуючи, що звільнення позивача визнано судом протиправним, то суд першої інстанції прийняв правильне рішення про поновлення позивача на посаді і в установі, з якої його було звільнено.
Відповідно до статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу".
Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
Аналогічну позицію було висловлено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року по справі № 635/2084/16-ц.
Судом першої інстанції розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 03.04.2018 (наступний день за днем звільнення) по 07.11.2018 (день ухвалення судом рішення) (150 робочих днів) у розмірі 20773,50 грн, за виключенням податків та обов'язкових платежів, які підлягають стягненню роботодавцем з зазначеної суми.
Будь-яких зауважень щодо правильності вказаного розрахунку відповідачем в апеляційній скарзі не наведено, а тому в силу частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції вказані обставини не перевіряє.
Колегією суддів також відхиляються доводи апеляційної скарги в частині, що стосується записів, здійснених у трудовій книжці позивача, оскільки ці записи не є предметом спору у даній справі.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Літвіна
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 05.08.2019.