Справа № 826/9769/18
12 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Літвіної Н.М.,
Лічевецького І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною, нечинною та скасування постанови КМУ від 27.12.2017 № 1077,-
У червні 2018 року позивачі звернулися до суду з даним позовом, в якому просять визнати незаконною, нечинною і скасувати постанову КМ України від 27.12.2017 №1077 "Про спостережну раду закладу охорони здоров'я та внесення змін до Типової форми контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивачі, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 р. та призначено справу до апеляційного розгляду.
Разом з цим, судом встановлено, що разом з апеляційною скаргою апелянтом було подано до суду заяву про забезпечення позову щляхом зупинення дії постанови КМУ № 1077 від 27 грудня 2019 року "Про спостережну раду закладу охорони здоров'я та внесення змін до Типової форми контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я", а також заборони створення спостережної ради закладу охорони здоров'я до моменту розгляду апеляційної скарги по суті та прийняття рішення.
Вимоги вказаної заяви обґрунтовує тим, що на думку позивачів, механізм утворення спостережної ради закладу охорони здоров'я не відповідає Конституції України та може нести корупційні наслідки.
Розглянувши вказану заяву про забезпечння позову, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з вимогами частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
При цьому, частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" зазначено, що розгляд заяв про забезпечення позову здійснюється з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог та при цьому, суд повинен, зокрема, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до пункту 17 цієї Постанови в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Разом з цим, ч. 5 ст. 151 КАС України встановлено, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Отже, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
У свою чергу, апелянтом не доведено існування жодної з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення нормативно-правового акту та/або заборони іншим особам вчиняти дії.
Жодних доказів на підтвердження існування визначених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України заявником суду не надано, що свідчить про необґрунтованість вимог останнього про необхідність вжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи апеляційним судом.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення було прийнято близько двох років тому, проте позивачами не наведено суду жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів, які б свідчили, що чинність вказаного рішення призвела або існувала реальна можливість настання невідворотних наслідків для позивачів.
Отже, дослідивши клопотання про забезпечення адміністративного позову, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивачів, які б унеможливили захист їх прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів.
Разом з тим, наявність очевидних ознак протиправності рішення відповідача, на які посилається позивач у своїй заяві про забезпечення позову, може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви позивача та відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 152, 154, 321, 328 КАС України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає відповідно до частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді Н.М. Літвіна
І.О. Лічевецький