04 березня 2010 р. № 40/253-09
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:Першикова Є.В.,
суддів:Данилової Т.Б.,
Ходаківської І.П.,
розглянула
касаційну скаргуінспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області (далі -Інспекція)
на постановуХарківського апеляційного господарського суду
від30.11.09
у справі№ 40/253-09
господарського судуХарківської області
за позовомфізичної особи -підприємця ОСОБА_4 (далі -Підприємець)
доХарківської міської ради (далі -Міськрада)
провизнання права власності.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:ОСОБА_5 (за дов. № 107214 від 16.07.09);
- відповідача:не з'явились;
- скаржника:не з'явились.
Ухвалою від 28.01.10 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Інспекції була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 04.03.10.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 04.03.10 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 04.03.10 представники Міськради та Інспекції не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 04.03.10 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участі представника Підприємця.
Про вказані обставини представника Підприємця повідомлено на початку судового засідання 04.03.10.
Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.
За згодою представника сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.03.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 01.10.09 господарського суду Харківської області (суддя Хотенець П.В.) /з урахуванням ухвали від 14.12.09 про виправлення описок в рішенні/ у задоволенні заяви Інспекції про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовлено.
Позовні вимоги Підприємця задоволено.
За Підприємцем визнано право власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-1" (цех по виробництву жорсткотари з прибудовою виробничих, складських та офісних приміщень), загальною площею 875,2 м2 по вул.Механізаторів, 2 у м.Харкові.
Вказане рішення мотивовано тим, що згідно договору від 14.12.07 Міськрада надала Підприємцю в оренду земельну ділянку під спірним об'єктом "для реконструкції нежитлової будівлі складу під цех", а згідно технічного висновку, розробленого ТОВ "НПП "Академія", експлуатація спірної будівлі не суперечить будівельно-технічним, протипожежним та санітарно-гігієнічним вимогам.
Постановою від 30.11.09 Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Бондаренко В.П., суддів -Білоконь Н.Д., Камишева Л.М.) у задоволенні апеляційної скарги Інспекції відмовлено, рішення від 01.10.09 господарського суду Харківської області залишено без змін.
При винесенні постанови апеляційний суд дійшов до висновку про те, що оскаржене рішення не стосується прав та обов'язків Інспекції.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України, як особа, яка не була залучена до розгляду у справі, проте вважає, що оскарженим судовим рішенням порушуються її права та інтереси.
У своїй касаційній скарзі Інспекція, посилаючись на те, що попередніми судовими інстанціями було порушено приписи ст.ст. 331, 392, 376 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", ст.ст. 1, 101 Господарського процесуального кодексу України, просить рішення від 01.10.09 господарського суду Харківської області та постанову від 30.11.09 Харківського апеляційного господарського суду скасувати та прийняти по справ нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Підприємцю відмовити.
Міськрадою та Підприємцем надано письмові відзиви на касаційну скаргу, в яких вони щодо доводів та вимог Інспекції заперечують, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просять касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Підприємця, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, нежитлова будівля літ."Ж-1", загальною площею 410,1 м2 по вул.Механізаторів, 2 у м.Харкові належить Підприємцю на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі № 2043 від 29.11.05.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що згідно з договором оренди земельної ділянки від 14.12.07 Міськрада надала Підприємцю в оренду земельну ділянку загальною площею 0,1787 га по вул.Механізаторів, 2 у м.Харкові для реконструкції нежитлової будівлі складу під цех по виробництву жорсткої тари з прибудовою виробничих, складських та офісних приміщень.
При цьому, встановлено, що рішенням Міськради від 24.12.08 № 351/08 було продовжено строк реконструкції нежитлової будівлі по вул.Механізаторів, 2 у м.Харкові до 31.12.10.
На підставі наданих сторонами доказів у справі судами встановлено, що Підприємцем було реконструйовано нежитлову будівлю складу під цех по виробництву жорсткої тари з прибудовою виробничих, складських та офісних приміщень, та після реконструкції загальна площа будівлі змінилась і становить 872,5 м2.
При цьому, місцевий та апеляційний суди прийшли до висновку, що хоча матеріали справи свідчать про те, що будівництво проводилось без отримання усіх належних дозволів Міськради, Підприємством було дотримано пожежні та санітарні норми і правила.
Судами встановлено, що 17.07.09 комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" було виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю літ. "Ж-1" (цех по виробництву жорсткотари з прибудовою виробничих, складських та офісних приміщень), загальною площею 872,5 м2 .
Вирішуючи спір, попередні судові інстанції взяли до уваги, що з метою підтвердження можливості подальшої експлуатації спірної нежитлової будівлі Підприємцем за власні кошти у 2009 році виконано технічний висновок, розроблений товариством з обмеженою відповідальністю НПП "АКАДЕМІЯ" (ліцензія АВ №356555 від 16.07.07), згідно якого технічний стан існуючих будівельних конструкцій нежитлової будівлі літ. "Ж-1" по вул.Механізаторів, 2 у м.Харкові задовільний, забезпечує несучу здатність, достатню для подальшої експлуатації будівель.
Також, вказаним висновком визначено, що експлуатація будівлі не суперечить будівельно-технічним протипожежним та санітарно-гігієнічним вимогам; зовнішній огляд приміщень та фасадів будівель не виявив наявності ушкоджень та деформації несучих та огороджуючих конструкцій та відхилень від архітектурно-будівельних норм; застосовувані матеріали та розміри конструктивних елементів мають достатню міцність та відповідають вимогам будівельних норм по несучій здатності; ступінь зношування перетинів несучих та обгороджуючих конструкцій не перевищує гранично припустимих параметрів.
Отже, при вирішенні спору по суті суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що будівництво спірного об'єкта проводилось без отримання належного дозволу Міськради та даний об'єкт не був прийнятий в експлуатацію в установленому порядку, у зв'язку з чим такий об'єкт є самочинно збудованим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України.
Так, згідно положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом ст. 331 зазначеного Кодексу право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Проте, частиною 2 вказаної статті визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини 3 вказаного правового положення до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що ст. 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, право давати дозвіл на будівництво на своїй земельній ділянці таких споруд іншим особам має власник земельної ділянки, а згідно ст. 25 Закону України "Про оренду землі", орендар має право зводити на орендованій земельній ділянці будівлі і споруди лише за письмовою згодою орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку.
Будівництво вважається правомірним, якщо власник ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозволи на забудову об'єкта містобудування та виконання будівельних робіт відповідно до ст.ст. 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій".
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено порядок набуття права власності на самочинне будівництво, згідно якого право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй виділена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Таким чином, правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно, за таких умов: а) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване самочинно нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; б) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено в Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі -Тимчасове положення), затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за № 157/6445.
За змістом п. 1.3 Тимчасового положення, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до п. 1.6 цього Тимчасового положення реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди.
Згідно п.п. 2, 3, 4, 17 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.08 № 923, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (далі - Свідоцтво), що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю (далі -Інспекція), за встановленою формою. Для одержання Свідоцтва замовник або уповноважена ним особа подає Інспекції, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву за встановленою формою. Акт готовності об'єкта до експлуатації підлягає за письмовим зверненням замовника погодженню протягом 10 робочих днів виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради, або місцевою державною адміністрацією та органами, до повноважень яких згідно із законом належить участь у прийнятті закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата видачі зареєстрованого Інспекцією свідоцтва.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що п. 6.1 Тимчасового положення визначено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування: фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Вичерпний перелік підстав відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно встановлено у п. 3.3 Тимчасового положення.
З огляду на вказане, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що задовольняючи позовні вимоги у даній справі суди мали надати правову оцінку питанню дотримання Підприємцем законодавчо встановленої процедури оформлення права власності на збудоване нерухоме майно, зокрема, питанню здачі спірного об'єкта в експлуатацію.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову від 30.11.09 Харківського апеляційного господарського суду у даній справі в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України. За приписами вказаної норми касаційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, а й особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов'язків.
З юридичного аналізу наведеного правового положення вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Крім того, в силу приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями стосовно дослідження та оцінки правомірності доводів особи, яка не приймала участі в розгляді справи щодо наявності у неї матеріального права, яке підлягає захисту, оскільки така оцінка пов'язана з необхідністю встановлення та перевірки фактичних обставин, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, але якими скаржник обґрунтовує підставність власних вимог.
З урахуванням викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що як встановлено попередніми судовими інстанціями при винесенні оскаржених рішень, спірні правовідносини виникли у зв'язку з визнанням права власності на самочинно побудований об'єкт нерухомості.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що згідно наведених приписів Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів та Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.06 № 1434 Державна архітектурно-будівельна інспекція є урядовим органом державного управління, до компетенції якого віднесено встановлення факту готовності об'єкта до експлуатації та видачу свідоцтв про відповідність новозбудованого об'єкта нерухомості вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.
Отже, оскільки згідно приписів ст. 376 Цивільного кодексу України прийняття спірного об'єкта в експлуатацію є необхідною умовою визнання права власності на нього, то для вирішення відповідного спору є необхідним отримання пояснень та висновків Інспекції з питань, віднесених до її компетенції. Такі пояснення можуть бути отримані судом в порядку ст.ст. 30, 65 Господарського процесуального кодексу України або ст. 24 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, з огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відхиляючи клопотання Інспекції про залучення її до участі у справі, попередні судові інстанції не врахували компетенцію відповідного органу самостійно робити висновки щодо відповідності спірного об'єкта законодавчо встановленим нормам, що є суттєвим для вирішення даного спору по суті.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що місцевим та апеляційним судами при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі Інспекції стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 107, 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області № 7/20-6456 від 22.12.09 задовольнити частково.
Рішення від 01.10.09 господарського суду Харківської області та постанову від 30.11.09 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 40/253-09 господарського суду Харківської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Є.Першиков
судді:Т.Данилова
І.Ходаківська