Справа № 22ц-813/10 Головуючий 1-ої інстанції - Мазниця А.А.
Категорія - 5 Доповідач - Демченко Е.Л.
03 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Басуєвої Т.А.
суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л.
при секретарі - Качур Л.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - житлово-будівельний кооператив №404, про визначення розміру часток у спільній власності, виділ часток в натурі, припинення спільної власності, визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - житлово-будівельний кооператив №404(далі - ЖБК №404), колективне підприємство „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації”(далі - КП „Дніпропетровське МБТІ”), виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності, -
В березні 2003 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом до ОСОБА_1 про визначення розміру часток у спільній власності, виділ часток в натурі, припинення спільної власності, визнання права власності, мотивуючи тим, що з 30 листопада 1984 року по 16 березня 1994 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 Фактично шлюбні відносини припинили в серпні 1991 року. В 1987 році він вступив в ЖБК №404 і в 1989 році отримав на сім'ю трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Вступний внесок паю в розмірі 3.200 грн. не є спільним майном подружжя, оскільки отримані ним від реалізації спадкового майна у березні 1982 року, до вступу в шлюб з відповідачкою. За рахунок спільних грошей подружжя за період з 1989 року по серпень 1991 року була сплачена сума паю в розмірі 843 грн. З серпня 1991 року всі пайові внески ним проводились за особистий рахунок. Вважає, що з урахуванням грошових внесків його частка в спільному майні складає 95/100 квартири, а ОСОБА_1 5/100 часток.
Посилаючись на те, що частка ОСОБА_1 у спільному майні невелика, що остання не проживає в даній квартирі, стосунки між ними ворожі, просить визначити частки між ним та ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 і визнати, що йому в спірній квартирі належить на праві власності 95/100 часток, а ОСОБА_1 5/100 часток. Припинити право спільної часткової власності в даній квартирі між ним та ОСОБА_1, виділив йому в натурі повністю вищезазначену квартиру і визнав за ним право власності, стягнув з нього на користь відповідачки грошову компенсацію за 5/100 часток.
В серпні 2004 року ОСОБА_1 пред'явила зустрічний позов, у якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; встановити порядок користування спірною квартирою; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Дніпропетровської міської ради на ім'я ОСОБА_2, зобов'язати КП „Дніпропетровське МБТІ” анулювати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на кімнати №№6,7 у вищезазначеній квартирі та встановити за нею право власності на 1/2 частину дачної ділянки в садівничому товаристві „Муза”, розташованого в сел. Самарівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму вартості 1/2 частини автомобіля ЗАЗ 968 М 1985 року випуску. Посилаючись на те, що з 1984 року по 1994 рік вони з ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. У 1989 році на сім'ю з трьох людей вони отримали спірну трикімнатну квартиру в ЖБК №404, за яку внесли пайові внески під час спільного життя. У подальшому, уточнивши й доповнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане виконком Дніпропетровської міської ради на ім'я ОСОБА_2, зобов'язати КП „Дніпропетровське МБТІ” скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на кімнати №№6,7 в квартирі АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська останнім рішенням від 19 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив у повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд виходив з доведеності позивачем заявлених вимог.
Однак, з такими висновками суду не можна погодитися.
Відповідно до законодавства, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід враховувати, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном. Якщо паєнагромадження згодом збільшилися за рахунок коштів, одержаних одним з подружжя у дар або в порядку спадкування чи за рахунок дошлюбного майна, то ці кошти також є особистою власністю того з подружжя, який їх одержав. При поділі квартири на цю суму може бути збільшена його частка в паєнагромадженні.
В своєму рішенні Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська зазначив, що сторони припинили шлюбні стосунки в серпні 1991 року і на цей час не виплатили спільно пайовий внесок.
Проте, такий висновок суду не підтверджується матеріалами справи. Із свідоцтва про розірвання шлюбу вбачається, що шлюб між сторонами розірвано органом РАГС 16 березня 1994 року. Суд першої інстанції не перевірив момент припинення шлюбних стосунків між сторонами, прийняв до уваги тільки пояснення позивача ОСОБА_2 і не дав оцінки в цій частині поясненням відповідачки ОСОБА_1, а також письмовому доказу - свідоцтву про розірвання шлюбу, відповідно до вимог КпШС України, діючого на той період часу.
Зазначаючи в рішенні, що вступний пайовий внесок в розмірі 3.200 крб. у 1988 році був внесений ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу спадкового будинку в 1982 році, суд також прийняв до уваги лише пояснення позивача і не дав оцінки в цій частині поясненням відповідачки.
Крім того, в матеріалах справи є дві суперечливі довідки щодо сплати пайових внесків ОСОБА_2 та ОСОБА_1(том а.с.7,191). У зв'язку з чим при новому розгляді справи суду необхідно витребувати з ЖБК №404 оригінали документів, що стали підставою для надання таких довідок, та дати належну оцінку цим довідкам.
Розглянувши зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, суд першої інстанції не залучив до участі у справі в якості співвідповідача виконком Дніпропетровської міської ради, що згідно з п.4 ст.311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.
Також в матеріалах справи відсутнє рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради на підставі якого було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції не прийняв уваги, що відповідно до частин 1 і 2 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно з вимогами частин 4 і 5 ст.319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
В п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи” №9 від 19 вересня 1987 року, з наступними змінами, зазначено, що у тих випадках, коли за колишнім з подружжя судом було визнано право на частину паєнагромадження, він вправі вимагати поділу займаної квартири у будинку ЖБК на загальних підставах. При неможливості поділу квартири йому присуджується сума, що відповідає його частині паєнагромадження, коли він цього просить.
Також з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції не вирішено питання щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відносно визнання за нею права власності на 1/2 частину садиби в садівничому товаристві „Муза”, визначити порядок користування садибою та стягнення на її користь з ОСОБА_2 1/2 вартість автомобіля ЗАЗ 968 М(том 1 а.с.149-152,том 2 а.с.27-30).
При новому розгляді справи суду слід усунути зазначені вище порушення і вирішити спір у відповідності з вимогами закону.
Керуючись ст.ст.304,307,311 п.4,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2009 року скасувати і справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: