Справа № 22ц - 1187/2010 Головуючий в 1 інстанції - Зосименко С.Г.
Категорія - 39 Доповідач - Кузнєцов В.О.
15 березня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Приходченко А.П.
суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.
при секретарі - Журавель Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності, та ділової репутації, -
У липні 2009 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що ОСОБА_2. направив до УСБУ України в Дніпропетровській області заяву, яка містить недостовірну інформацію, а саме, що ОСОБА_1 директор юридичної фірми «Цесія» за роботу по договору отримав земельні ділянки та що він захопив дані ділянки за допомогою підставних осіб у садовому товаристві «Золотий Ранет» Індустріального району м. Дніпропетровська. З липня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розповсюджують недостовірну інформацію про нього як про людину з корисними цілями, захоплювача садового товариства, який має зв'язки та перешкоджає роботі товариства навмисно. Цю інформацію відповідачі розповсюджують в різний спосіб, на зборах, в часи прийому громадян та просто в приватних бесідах з членами садового товариства. Вважає, що неправомірними діями відповідачів були порушені його особисті немайнові права.
Просив зобов'язати відповідачів ОСОБА_3., ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спростувати поширену ними недостовірну інформацію перед членами садового товариства «Золотий Ранет» а також принести позивачу публічні вибачення і стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2009року в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі .
З даним рішенням не погодився позивач і звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій ставить питання про скасування рішення суду з прийняттям нового, яким задовольнити його позов, мотивуючи тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити , а рішення суду залишити без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.
Згідно ч.4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Згідно ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.
Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ст.299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
З роз'яснень , які містяться у п.14 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при вирішенні питання про відкриття провадження у справі судам слід звертати увагу на відповідність позовної заяви (заяви) вимогам ст.119 ЦПК. Така заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з тих обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право. Невиконання зазначених вимог зумовлює наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК України.
Але судом першої інстанції при прийняті позовної заяви не було звернуто на це уваги. Суд прийняв до провадження позов позивача, хоча у позовній заяві не було зазначено яка саме інформація поширена відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4, не вказано час, спосіб, особи, яким така інформація повідомлена. Не має у позові посилання на докази, що підтверджували б обставини. Оскільки вимоги позивача відносно відповідачів ОСОБА_3., ОСОБА_4 ґрунтуються лише на припущеннях, які будь яким чином не можна спростувати, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.
З роз'яснень, які містяться у п.16 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» слідує, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Колегія суддів вважає, що звернення відповідача ОСОБА_2 до УСБУ в Дніпропетровській області із письмовою заявою у якій поширюються відомості відносно позивача, не є підставою для задоволення позову, оскільки саме в цьому випадку має місце реалізація з боку позивача свого конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції України на звернення до органу державної влади. В судовому засіданні не було надано доказів проте, що метою цього звернення з боку відповідача було приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.
Не ґрунтується на вимогах закону вимога позивача про принесення публічного вибачення.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачитися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277ЦК України.
Колегія суддів вважає, що доводи, викладені позивачем у апеляційній скарзі висновків суду не спростовують. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність апеляційну скаргу відхилити , а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст..303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити .
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2009року залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з цього часу .
Судді :