Справа № 22 -0477/ 2010 рік Головуючий в 1-й інстанції Соловйов М.І.
Категорія 20 Доповідач - Осіян О.М.
”19” січня 2010 року. м. Дніпропетровськ.
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Михайловської С.Ю.,
суддів - Осіяна О.М., Каратаєвої Л.О.,
при секретарі - Кононенко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року за позовом позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа Личківська сільська рада до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, виселення із вказаного житлового будинку без падання іншого жилого приміщення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1, третя особа Личківська сільська рада, орган опіки та піклування при Личківській сільській раді, служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації про визнання договору купівлі - продажу дійсним, та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку , -
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки в АДРЕСА_1 та виселення із вказаного житлового будинку без надання іншого жилого приміщення - відмовлено.
Договір купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року житлового будинку із господарськими спорудами та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано дійсним.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок із господарськими спорудами та на земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та задоволення позову, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням норм матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду необхідно скасувати із наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що на підставі рішення суду від 22 червня 2004 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1. Із часу прийняття рішення суду подружжя не вирішувало питання про частку кожного у власності на житловий будинок.
ОСОБА_2. у зв'язку із розглядом його цивільної справи про визнання угоди дійсною та визнання права власності добре відомо про обов'язкову необхідність оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна в нотаріальній конторі.
Але ігноруючи вимоги закону, подружжя ОСОБА_2 вирішили продати житловий будинок АДРЕСА_1 по домашній угоді та дали оголошення, за яким ОСОБА_3 вирішила купити житло.
На підставі розписки від 15 грудня 2005 року ОСОБА_1 із дозволу чоловіка отримала від покупця гроші в розмірі 7300 гривень за продаж спірного будинку, а ОСОБА_3 у той же день у присутності свідків написала розписку про те, що решту 500 гривень віддасть при оформленні угоди.
Право власності на спірний будинок було зареєстровано тільки 25 грудня 2007 року, після того як ОСОБА_1 отримала гроші за продаж житлового будинку. Перед реєстрацією, подружжя навмисно 13 грудня 2007 року замовляють новий технічний паспорт в якому теж вказано в єдиного власника ОСОБА_2, та беруть витяг із реєстру прав власності на нерухоме майно 18 січня 2008 року.
З причини того, що суд розглядаючи по суті вирішив усі питання, але не вказав на визнання права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок, а тому 31 березня 2008 року було прийняте додаткове рішення щодо земельної ділянки, яке набрало законної сили 03 квітня 2008 року.
Із 15 грудня 2005 року подружжя ОСОБА_2 користуючись грошима в розмірі 7300 грн. які отримали за будинок і в якому стала проживати ОСОБА_3 з внучкою, ухилялися від нотаріального посвідчення угоди. Суд вказав, що подружжя ОСОБА_2 фактично проживали та працювали у м. Дніпропетровську, але адресу проживання та місце роботи нікому не повідомляли.
Суд встановив, що подружжя навмисно не звернулося до нотаріальної контори для належного оформленням угоди купівлі-продажу нерухомого майна та скрили цю угоду від органу опіки і піклування.
Після того, як ОСОБА_3 з внучкою із грудня 2005 року прожили у спірному будинку більш двох років, ОСОБА_2 вирішив звернутися до суду тільки 28 травня 2008р. Незважаючи на наявність судової справи, він отримує решту грошей 500 грн. від ОСОБА_3 . на що вказує розписка.
На підставі довідки сільської ради підтверджується, що ОСОБА_3 дійсно проживає без реєстрації АДРЕСА_1 з грудня 2005 року.
Оцінивши надані докази, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 власник житлового будинку, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_1, яка з дозволу чоловіка отримала гроші за продане майно, а решту грошей 500 грн. отримав особисто як власник.
Розписки свідчать про наявність угоди між сторонами.
Бажаючим купити будинок стала ОСОБА_3 . яка після передачі грошей, отримала ключі а по цей час користується придбаним майном, де фактично проживає, сплачує комунальні послуги .
Оскільки із вини подружжя ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належним чином не оформлений в нотаріальній конторі, а тому суд на підставі ст. 220 ЦК України визнав угоду дійсною та визнав за ОСОБА_3 право власності на будинок та земельну ділянку, відмовивши у позові подружжю ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною та виселення ОСОБА_3 із будинку.
Але із такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені без урахування вимог законодавства, яке регулює вказані правовідносини.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Виходячи з аналізу положень ч. 2 ст. 200, ст. ст. 657, 662 ЦК, ч. 1 ст. 55 Закону "Про нотаріат", норма ч. 1 ст. 656 ЦК містить виключення, а саме - не може бути укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке не є об'єктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки такий договір не міг бути посвідчений нотаріально в момент цього укладення через відсутність у продавця документа про належність йому будинку на праві власності, хоча цей договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Таким чином, суд на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК може визнати дійсним такий договір, який на момент його укладення міг бути укладений сторонами з дотриманням вимог закону, в тому числі й щодо цього нотаріального посвідчення (ст. 657 ЦК), однак одна зі сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Задовольняючи позов, суд виходив із факту належності ОСОБА_2 на праві власності спірного будинку.
Однак зазначений висновок не узгоджується із нормою ст. 182 ЦК України, відповідно до якої право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
Таким чином, районний суд безпідставно дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 мав на грудень 2005 року право на укладення договору купівлі-продажу будинку, хоча на той час не отримав документів про право власності і не зареєстрував своє право на нерухоме майно відповідно до вимог ст. 182 ЦК.
Виходячи з наведеного, судом допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки у 2007 році ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірний будинок, яке у нього існує на теперішній час, а тому є всі підстави для усунення йому перешкод у користуванні власністю та виселення ОСОБА_3 із спірного будинку, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України. В іншій частині його позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За таких обставин не підлягає задоволенню і зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання за нею права власності на спірний будинок.
Керуючись ст. ст. 307,309, 316 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В решті позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок та на земельну ділянку відмовити.
Рішення набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Судді: