Справа № 467/876/19
1-в/467/178/19
09.08.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області у складі :
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
засудженого ОСОБА_4
представника установи виконання покарань ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка клопотання засудженого ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,-
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням, яким просив звільнити його умовно - достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі.
Зокрема, своє звернення умотивував тим, що наразі відбув дві третини строку покарання у виді позбавлення волі, за час перебування в місцях позбавлення волі не мав стягнень і навчався.
За період навчання характеризувався позитивно і неодноразово заохочувався.
При цьому, за час відбування покарання в ДУ “Південна виправна колонія № 51” не був постійно працевлаштований з причини недостатності робочих місць, а тому працював тимчасово.
Крім того, стягнення, що були накладені на нього в період відбування покарання в Російській Федерації були наслідком ставлення адміністрації установи, як до особи, яка є ворогом для країни - агресора.
До того ж, засуджений вказував на наявність у нього неповнолітньої дитини, а тому просив суд надати йому можливість працею та сумлінною поведінкою довести своє виправлення на волі.
Позиція учасників справи
В судовому засіданні засуджений своє клопотання підтримав з підстав, що викладені у ньому, та додатково пояснив суду, що наразі він відбуває покарання в Арбузинській ВК № 83. Проте, у цій установі не працевлаштований, мав розмову з начальником виробництва, який обіцяв вивести його на роботу.
Просив своє звернення задовольнити.
Представник установи виконання покарань чіткої позиції стосовно звільнення засудженого не висловив, однак, пояснив суду, що наразі засуджений очікує засідання комісії установи щодо вирішення питання про його умовно - дострокове звільнення.
При цьому, таке право у нього виникло 06 липня 2019 року.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, посилався на те, що воно є передчасним, у той час, як засуджений ще не виправився, позаяк, мав велику кількість стягнень за весь період відбування покарання.
Просив відмовити у задоволенні звернення ОСОБА_4 .
Установлені фактичні обставини із даного питання та мотиви суду
У свою чергу суд, з'ясувавши позицію прокурора, заслухавши представника установи виконання покарань, самого засудженого, вивчивши зміст клопотання, перевіривши його доводи і обґрунтованість, а також матеріали особової справи, за своїм внутрішнім переконанням, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, керуючись законом, виходив із такого.
Частина друга статті 50 КК України визначає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Проте, у деяких випадках, подальше виконання покарання є недоцільним внаслідок того, що в процесі його відбування засудженим були досягнуті цілі, визначені ст. 50 КК України.
Так, за наявності підстав і передумов, визначених у ст. 81 КК України, засуджений достроково може бути звільнений від відбування покарання до закінчення строку, призначеного вироком суду, проте, за певних умов, зокрема, якщо що він сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, відбуваючи покарання у виді позбавлення волі.
Зокрема, відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого, при цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Крім того, під час провадження на підставі Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Рим, 04.ХІ. 1950 р.) застосовується принцип affirmanti incumbit probatio - той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження.
Тож, обов'язок доведення передумов застосування положень ст. 81 КК України, покладається на особу, яка ініціює перед судом питання щодо умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання.
В той же час, згідно засад диспозитивності кримінального провадження, сторони є вільними у використанні своїх прав у межах і у спосіб, передбачених КПК України, а суд вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.
Отже, вирішуючи питання щодо можливості звільнення засудженого ОСОБА_4 від подальшого відбування покарання на підставі ст. 81 КК України, суд виходив із такого.
Зокрема, із системного аналізу чинного законодавства можна зробити висновок, що під сумлінною поведінкою розуміють, що засуджений за період відбування покарання сумлінно виконував вимоги режиму утримання у колонії, не допускав порушень, за час відбування покарання поводив себе як у загальній масі засуджених, так і при спілкуванні з представниками адміністрації установи відбування покарань ввічливо, тактовно, виконував законні вимоги представників адміністрації, приймав активну участь у виконанні умов розробленої для нього програми диференційовано-виховного впливу.
Під сумлінним ставленням до праці слід розуміти, що засуджений працевлаштований, самостійно без додаткової мотивації виходить на роботу, належно її виконує, бережно ставиться до робочого інструменту і не порушує правил техніки безпеки.
Висновок же про виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передує розгляду питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від покарання.
Тож, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд установив таке.
ОСОБА_4 засуджений вироком Рузаєвського районного суду Республіки Мордовія Російської Федерації від 04 квітня 2016 року, який приведений у відповідність із законодавством України відповідно до ухвали Київського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2017 року.
Після набрання вироком Рузаєвського районного суду Республіки Мордовія РФ сили відбував покарання в ФКУ “Виправна колонія № 17 Управління федеральної служби виконання покарань по Республіці Мордовія.
Так, за період відбування покарання в цій установі засуджений ОСОБА_4 за період з 23 листопада 2015 року по 15 липня 2016 року десять разів притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Зокрема, серед видів стягнення були застосовані догана, поміщення до карцера та штрафного ізолятора.
Заохочень засуджений ОСОБА_4 за період відбування покарання на території Російської Федерації не мав.
Проте, був працевлаштований і його загальний трудовий стаж за період відбування покарання в ФКУ “Виправна колонія № 17 становить сім місяців і 28 днів, а саме : у 2016 році засуджений працював 3 місяці та 3 дні; у 2017 році - три місяці та 25 днів та у 2018 році - 1 місяць.
Таким чином, за період відбування покарання на території Російської Федерації ОСОБА_4 досить значну кількість разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, був працевлаштований загалом 7 місяців та 28 днів, заохочень та заохочень не мав.
Така кількість стягнень не свідчить про дотримання режиму відбування покарання, і як наслідок, про виправлення засудженого.
При цьому, суд відхиляє його доводи стосовно того, що така кількість стягнень була наслідком упередженого ставлення до нього з боку адміністрації установи виконання покарань, оскільки будь - яких належних і допустимих доказів цьому суд у своєму розпорядженні не мав.
Після прибуття на територію України та в період відбування покарання в ДУ “Південна виправна колонія № 51” засуджений навчався в державному навчальному закладі “Південний навчальний центр № 51”, де здобув кваліфікацію токар 3 -го розряду.
За період навчання зарекомендував себе з позитивної сторони, сумлінно відносився до занять, приймав активну участь у ремонті та відновленні матеріально - технічної бази центру, відмінно освоїв теоретичні знання і практичні навички.
За успіхи в навчанні неодноразово заохочувався керівництвом центру.
Тож, за таких обставин, з урахуванням значної кількості дисциплінарних стягнень та порівняно нетривалого періоду працевлаштування засудженого за весь період відбування ним покарання, не можна зробити однозначного висновку про виправлення ОСОБА_4 .
Факт здобуття засудженим професії і його позитивна характеристика за період навчання не можуть бути достатньою підставою для констатації того, що він виправився і свідчать про те, що ОСОБА_4 лише стає на шлях виправлення.
А інших документів, які б у тій чи іншій мірі свідчили про те, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення до клопотання не додано.
Тож, приймаючи рішення, суд ураховував, що згідно ст.6 КВК України виправлення засудженого це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
У той же час, прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
За таких обставин, суд не переконався на підставі належних, достовірних і допустимих доказів, в їх сукупності та взаємозв'язку, що засуджений довів своє виправлення та перевиховання протягом хоча й не всього періоду відбування покарання, а, принаймні, досить тривалого.
При цьому, суд зауважує, що сам по собі факт навчання не може свідчити про наявність достатніх підстав для умовно-дострокового звільнення, оскільки суд оцінює виправлення засудженого у сукупності із даними про сумлінне ставлення до праці і це виправлення має засвідчуватись наявністю заохочень аби беззаперечно стверджувати про виправлення засудженого.
Інакше кажучи, сама по собі прийнятна характеристика лише за період навчання ( з 01 вересня 2018 року по 26 червня 2019 року) не є підставою для умовно - дострокового звільнення, оскільки належна поведінка має оцінюватись в сукупності із ставленням, яке засуджений проявляє до праці, та його належною, прийнятною поведінкою.
Тобто, має бути чітко доведеною наявність одночасно двох передумов, необхідних для умовно - дострокового звільнення : 1) сумлінна поведінка та 2) належне ставлення до праці.
Але у цьому випадку, суд установ досить нетривалий період працевлаштування засудженого і неодноразові порушення правил відбування покарання.
До того ж, у матеріалах особової справи засудженого відсутні характеристики щодо відносин з персоналом установ виконання покарань та іншими засудженими, що фактично позбавляє суд зробити висновок про динаміку його поведінки та алгоритм змін у ній протягом усього строку відбування покарання і до теперішнього часу.
Тож, підстави для умовно-дострокового звільнення засудженого ОСОБА_4 від відбування покарання, передбачені ст. 81 КК України, на які він посилався, не доведені перед судом “поза розумним сумнівом”, тому суд, будучи наділеним дискреційними повноваженнями щодо вирішення даного питання, вважає за можливе прийняти рішення про відмову у задоволенні цього клопотання із мотивів, що викладені вище.
А ті обставини, які достовірно встановлені судом, зокрема, щодо роботи і навчання, не свідчать про виправлення засудженого. До того ж, засуджений має довести своє виправлення у період відбування покарання, а не вже після звільнення.
Тому, керуючись ст. 81 КК України, 369, 370, 376, 537, 539 КПК України, суд,-
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області.
Суддя ОСОБА_1