23 лютого 2010 р. № 32/159
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя
суддіМуравйов О. В.
Полянський А. Г.
Фролова Г. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"
на постанову
відКиївського апеляційного господарського суду
07.10.2009 року
по справі№ 32/159 Господарського суду міста Києва
за позовом
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"
провизнання договору недійсним
За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача: Ричек В. В. -дов. від 25.01.10р.
Лазоренко І. В. -дов. від 11.01.10р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" про визнання договору недійсним.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року по справі № 32/159 (суддя Хрипун О. О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2009 року по справі № 32/159 (головуючий суддя Мартюк А. І., судді Зубець Л. П., Лосєв А. М.) позовні вимоги задоволені: визнано недійсним з моменту укладення договір фінансового лізингу № 228 від 06.04.2007 року, укладений між позивачем та відповідачем, а також вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційного-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 253, 524, 526, 533 ЦК України, ст. ст. 179, 189 ГК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти вимог та доводів скаржника заперечує і просить залишити оскаржені судові рішення в силі.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.01.2010 року відкладено розгляд справи до 23.02.2010 року.
Відводів складу суду не заявлено.
За згодою представників сторін в судовому засіданні 23.02.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 06.04.2007 року між позивачем (лізингоотримувач) та відповідачем (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 228 у відповідності до умов якого лізингодавець передав у тимчасове володіння та користування лізингоотримувачу транспортний засіб -Skoda Octavia A5 Elegance 2.0 FSi, дв.1998 (специфікація згідно замовлення № 228/001) для його використання останнім у своїй статутній діяльності. Володіння та користування транспортним засобом з боку лізингоотримувача здійснюється на платних засадах. Зокрема, лізингоотримувач зобов'язався сплачувати на користь лізингодавця лізингові платежі, розмір та строки сплати яких встановлюються у додатках до договору - План лізингу. Факт передачі транспортного засобу підтверджується відповідними актами приймання-передачі і не заперечується відповідачем.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 договору лізингодавець має право здійснювати перерахунок вартості транспортних засобів, переданих у лізинг, та лізингових платежів в залежності від зміни курсу гривні до долара США або євро.
Відповідно до п. 5.8 ст. 5 договору оплата послуг лізингодавця здійснюється в гривнях. Також у вказаному пункті договору наведено розрахункову формулу для визначення розміру чергового лізингового платежу: для визначення розміру лізингового платежу (комісії лізингодавця) необхідно взяти за основу комісію лізингодавця за відповідний місяць, визначену Планом лізингу, помножити її на коефіцієнт зміни курсу валюти, від отриманого результату відняти комісію лізингодавця за відповідний місяць, та на отриману різницю збільшити комісію лізингодавця за відповідний місяць.
Планом лізингу на транспортний засіб, переданий в лізинг, передбачено, що кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в Плані лізингу, на момент виставлення рахунку лізингодавцем. Планом лізингу, копія якого міститься в матеріалах справи, іноземною валютою для визначення обмінного курсу до гривні визначено євро.
Суди задовольнили позовні вимоги, виходячи з того, що умови спірного договору в частині визначення розміру та порядку оплати послуг лізингодавця було викладено таким чином, що лізинговий платіж був встановлений фактично у іноземній валюті, а розмір лізингового платежу щомісяця підлягав перерахунку у відповідності із зміною курсу гривні до євро згідно даних НБУ. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що положення ст. 5 договору № 228 від 06.04.2007 року в частині встановлення ціни послуг в іноземній валюті суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 180, ст. 189 Господарського кодексу України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів, виходячи з наступного.
Згідно ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.
Дані норми кореспондуються з положеннями статті 533 ЦК України.
При визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 ЦК України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положеннями чинного законодавства сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.
Судами першої та апеляційної інстанції положення ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України під час розгляду спору не враховано, що призвело до помилкового висновку про визнання спірного договору недійсним.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, яке полягало в незастосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права, які повинні бути застосовані, що згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для їх скасування.
Згідно статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду і прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2009 року по справі № 32/159 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року по справі № 32/159 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Г. М. Фролова