Тростянецький районний суд
Вінницької області
справа № 147/907/18
номер провадження № 2/147/198/19
07 серпня 2019 року Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Дудікова А.В.,
при секретарі Чудак Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу №147/907/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 25.06.2016 р. перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім того, за спільні кошти, 27.12.2016 р. сторони придбали автомобіль марки ВАЗ-2107, 1991 року випуску, легковий седан-В. Автомобіль було зареєстровано на відповідача. ОСОБА_2 володіє спільно нажитим автомобілем та використовує у своїх інтересах. Позивач зазначила, що не має доступу до даного автомобіля, а тому просила суд визнати автомобіль марки ВАЗ-2107, 1991 року випуску, легковий седан - В, спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також просила поділити автомобіль, шляхом виділення у власність відповідача ОСОБА_2 спірного автомобіля та стягнути на користь ОСОБА_1 Ѕ частини вартості, що становить 20000 грн. Судові витрати просила покласти на відповідача.
Ухвалою Тростянецького районного суду від 11.03.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання.
06.05.2019 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явилася, представник позивача подав до суду заяву, у якій просив суд розглянути справу без його участі та участі позивача, заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, у якій просив суд розглянути справу без його участі, заявлені позовні вимоги визнав частково, а саме в частині визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя. Також пропонував позивачу сплатити 5000 грн.
Згідно з частиною третьою статті 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи дійшов до наступного висновку.
За ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 25.06.2016 року перебували у шлюбі, який зареєстрували у Ладижинському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №87 (а.с.4).
Під час перебування у шлюбі, 27.12.2016 року подружжям ОСОБА_2 був придбаний транспортний засіб типу - легковий седан -В, марки - ВАЗ 2107, 1991 року випуску, що не оспорюється сторонами.
З витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно транспортних засобів вбачається, що транспортний засіб ВАЗ 2107 зареєстрований на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6).
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 07.05.2018 р., шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25.06.2018 р., розірвано. Після розірвання шлюбу позивачці залишено прізвище « ОСОБА_6 » (а.с.36,37).
В силу приписів ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
За змістом ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Так, в судовому засіданні відповідач не заперечував факт того, що спірний автомобіль придбаний за спільні кошти з позивачем, а отже майно набуте подружжям за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя.
У відповідності до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначену позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року в справі № 372/504/17.
Враховуючи вищевикладене, а також часткове визнання відповідачем позову, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання автомобіля марки ВАЗ 2107, 1991 року випуску, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги про поділ автомобіль, шляхом виділення у власність відповідача ОСОБА_2 спірного автомобіля та стягнення на користь ОСОБА_1 Ѕ частини вартості, що становить 20000 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).
Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених; статтею 365 ЦК України.
Положення цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.
У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України роз'яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Судом встановлено, що автомобіль марки ВАЗ 2107, 1991 року випуску, є не подільною річчю. Окрім того, матеріали справи не містять інформацію про дійсну вартість автомобіля, на момент звернення до суду.
Клопотань про призначення авто-товарознавчої експертизи сторонами не заявлялось. ОСОБА_2 не здійснено внесення відповідної грошової суми компенсації на депозитний рахунок суду, відповідно до вимог ст. 71 СК України. Також судом встановлено відсутність згоди одного із подружжя на отримання грошової компенсації у тій самій сумі, яку запропоновано одним з подружжям, що є обов'язковою умовою при вирішенні питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, а тому в задоволення цій частині позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до ст.ст. 133, 141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 352,40 грн., що становить половину сплаченого ОСОБА_1 судового збору при звернені до суду.
Керуючись ст.ст. 133, 141, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати транспортний засіб типу - легковий седан -В, марки - ВАЗ 2107, 1991 року випуску, спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Поділити транспортний засіб типу - легковий седан -В, марки - ВАЗ 2107, 1991 року випуску, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частки, як спільне майно подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 352,40 грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП- НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП -НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: