24 лютого 2010 р. № 5020-12/049
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Цеоліт"
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2009
та на рішеннягосподарського суду міста Севастополя від 15.06.2009
у справі№ 5020-12/049
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арго Трейд"
доПриватного підприємства "Цеоліт"
простягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 135 955,57 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арго Трейд" (надалі позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом про стягнення з Приватного підприємства "Цеоліт" (надалі відповідач/ скаржник) грошових коштів, а саме: основного боргу за договором № ТД 0038-08р від 08.01.2008 у розмірі 135 955,57 грн.
Рішенням господарського суду міста Севастополя 15.06.2009 (суддя Харченко І.А.) у справі № 5020-12/049, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 (судді Гонтар В.І., Борисова Ю.В., Плут В.М.) вказаний позов задоволений.
Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати, справу № 5020-12/049 направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Підстави касаційної інстанції обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові акти.
Усі учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце проведення судового засідання згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи даний спір господарські суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ "Торговий дім "Арго Трейд" (позивач) та ПП "Цеоліт" (відповідач) 08.01.2008 укладено договір поставки № ТД0038-08р (далі -договір).
Пунктом 1.2. договору передбачено, що позивач (постачальник за договором) зобов'язується поставити ковбасу сирокопчену (надалі товар) з остаточним терміном реалізації не менше 100 діб за ціною, кількістю та в строки, вказані у договорі; покупець (відповідач) зобов'язується прийняти товар та розрахуватися за нього (п. 1.3.).
Відповідно до витратної накладної №С-01997 від 20.03.2008 відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 135 955,57 грн., про що свідчить підпис представника відповідача та печатка, проставлені на вказаній накладній.
Пунктами 5.1. та 5.2. договору передбачено, що оплата за поставлений товар має бути здійснена відповідачем по факту поставки товару протягом 14 днів, чого зроблено відповідачем не було, незважаючи на те, що товар він отримав 20.03.2008.
Відповідач, всупереч ст. 712 ЦК України, не оплатив поставлений йому товар за вказаною накладною, що і стало підставою для звернення позивача із даним позовом.
Встановивши наведені обставини, керуючись ст. ст. 525, 526, 712 ЦК України та ст. 193 ГК України, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача.
Вищий господарський суд України не може погодитися із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, вважає висновки судів передчасними, та такими, що зроблені без урахування усіх обставин справи, що, відповідно, призвело, до порушення норм матеріального права, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 174 ГК України є договір.
Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язальні правовідносини, а також з встановленою судами правовою природою укладеного між сторонами договору -договір поставки.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони, відповідно до статті 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, відповідно до наведеної норми сплата за товар відбувається у порядку, встановленому: ? договором; ? актами цивільного законодавства; ? ст. 692 ЦК (після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього).
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, сторони узгодили у договорі порядок здійснення розрахунків відповідачем за отриманий ним від позивача товар; пунктами договору, якими врегульований цей порядок є пункти 5.1. та 5.2., і відповідно до яких: ? оплата за поставлений товар здійснюється покупцем за фактом приймання товару за умови виставлення рахунку із зазначенням сорту, кількості та ціни товару з урахуванням ПДВ (п. 5.1.); ? покупець після надання вказаних у п. 5.1. документів зобов'язаний перерахувати постачальнику суму, зазначену у рахунку, протягом 14 днів (п. 5.2.).
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Однак, суди попередніх інстанцій, констатуючи наявність у договорі наведених пунктів та роблячи висновок про те, що з отриманням відповідачем товару у останнього настає обов'язок сплатити позивачу його вартість, не звернули увагу, що вказаними пунктами договору сторони погодили початок виконання відповідачем грошового зобов'язання, пов'язавши його не тільки з отриманням товару, а й з іншою подією -виставленням позивачем відповідних рахунків на сплату із зазначенням в них сорту, кількості та вартості поставленого товару, що, як вбачається із судових рішень, прийнятих у даній справі, не було предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції, та в суді апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач в апеляційній скарзі посилався не цей факт, що відповідно, свідчить про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій усіх обставин справи і, відповідно, передчасність висновків суду про задоволення позовних вимог.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, Вищий господарський суд України вважає, що судами попередніх інстанцій не дотримано вищевказаних норм, у звязку з чим прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасування з передачею справи на новий розгляд, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Цеоліт" задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 та рішення господарського суду міста Севастополя 15.06.2009 у справі №5020-12/049 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко