10 березня 2010 р. № 13/238-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуфізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 р.
у справі№ 13/238-09
господарського судуСумської області
за позовомКонцерну "Військторгсервіс"
дофізичної особи -підприємця ОСОБА_4
пророзірвання договору оренди, повернення орендованого майна
та стягнення 9 549,02 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача:- не з'явились;
відповідача:- не з'явились;
У серпні 2009 р. Концерн "Військторгсервіс" (далі -Концерн) звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, у якій просив розірвати договір оренди індивідуально визначеного майна № 140/5/1003 від 01.11.2001 р. (далі -Договір від 01.11.2001 р.), укладений між ним та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4 (далі -Підприємець), зобов'язати Підприємця повернути орендоване за вказаним договором майно - нежитлову будівлю площею 1006,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та стягнути на його користь з Підприємця грошові кошти у розмірі 9 549,02 грн. (позовні вимоги наведені з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 1253/4 від 25.09.2009 р., а. с. 48 -51).
Позовні вимоги Концерн обґрунтовував тим, що Підприємець порушив істотні умови Договору від 01.11.2001 р. (з урахуванням додаткових угод), що у відповідності до законодавства України є підставою для часткового донарахування орендної плати та для розірвання вказаного договору.
Рішенням господарського суду Сумської області від 02.10.2009 р. (суддя Лиховид Б.І.) позовні вимоги Концерну задоволено частково: розірвано укладений між Концерном та Підприємцем Договір від 01.11.2001 р. та зобов'язано Підприємця повернути орендоване за вказаним договором майно -нежитлову будівлю площею 1006,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 р. (колегія суддів: Шепітько І.І., Білоконь Н.Д., Бондаренко В.П.) рішення господарського суду Сумської області від 02.10.2009 р. залишено без змін.
Вказані рішення та постанова у частині задоволення позовних вимог прийняті з мотивів, наведених Концерном у позовній заяві.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог Концерном зазначені судові акти мотивовані відсутністю підстав для стягнення з Підприємця донарахованої за Договором від 01.11.2001 р. орендної плати.
Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 р. і рішення господарського суду Сумської області від 02.10.2009 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Концерну. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує посиланням на ст. ст. 627, 651, 783 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 77 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків.
Концерн не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Підприємця до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:
- між Головним управлінням торгівлі Тилу Міністерства оборони України, правонаступником якого є Концерн, та Підприємцем було укладено Договір від 01.11.2001 р., згідно умов якого Підприємець одержав в оренду майно -нежитлову будівлю площею 1006,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з метою надання торговельно-побутових послуг військовослужбовцям, членам їх сімей та іншим верствам населення;
- умовами Договору від 01.11.2001 р. (з урахуванням додаткових угод до нього) Підприємцю надано право передавати орендоване майно в суборенду;
- 10.12.2008 р. між Підприємцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСІ-У" (далі -Товариство) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 6, згідно з положеннями якого Підприємець передав Товариству у тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 46,0 кв. м для розташування залу ігрових автоматів;
- факт передачі Підприємцем в користування Товариству приміщення у відповідності до договору оренди нежитлового приміщення № 6 від 10.12.2008 р. підтверджується актом прийому-передачі від 10.12.2008 р.
Частина перша ст. 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. ст. 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої та третьої ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що Підприємець мав право передавати в суборенду (піднайм) майно, орендоване на підставі Договору від 01.11.2001 р., проте таке майно мало використовуватись суборендарями (піднаймачами) у з урахуванням положень вказаного договору, а саме -з метою надання торговельно-побутових послуг військовослужбовцям, членам їх сімей та іншим верствам населення.
Між тим, Підприємець передав частину відповідного майна в суборенду (піднайм) Товариству для розташування залу ігрових автоматів, що суперечить умовам Договору від 01.11.2001 р.
Згідно з частинами першою та другою ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що Підприємець, передавши Товариству в суборенду (піднайм) частину орендованого за Договором від 01.11.2001 р. майна для розміщення залу ігрових автоматів, порушив умови вказаного договору щодо використання орендованого майна за призначенням, а відтак у Концерну виникло право вимагати розірвання цього договору.
Таким чином, господарські суди першої та другої інстанції обґрунтовано задовольнили позовні вимоги Концерну про розірвання укладеного з Підприємцем Договору від 01.11.2001 р.
При цьому місцевий та апеляційний господарські суди, встановивши, що будь-яких змін щодо розміру орендної плати до Договору від 01.11.2001 р. не вносилось, правильно відмовили у задоволенні позовних вимог Концерну про стягнення з Підприємця часткового донарахованої орендної плати, оскільки таке донарахування було здійснено всупереч абзацу першого частини першої ст. 762 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2008 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 р. у справі № 13/238-09 господарського суду Сумської області - без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало