Справа №2-2117/09
11 червня 2009 р. Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Букіної О.М.
при секретарі Балагурі О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа-Відділ реєстрації актів цивільного стану Подільського управління юстиції в м. Києві про визнання шлюбу недійсним, -
В грудні 2008 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачки про визнання шлюбу недійсним.
Свої вимоги мотивує тим, що з 19 вересня 1953 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначає, що з повідомлення в.о. начальника Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві позивачці стало відоме, що ОСОБА_3, не розірвавши з нею шлюб, 27 квітня 1962 року одружився з відповідачкою ОСОБА_2, шлюб яких був зареєстрований у Подільському бюро РАЦС.
Позивачка вважає, що вищенаведений шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, має бути визнаний недійсним з моменту його державної реєстрації, оскільки ОСОБА_3 приховав від працівників ЗАГСу той факт, що на момент реєстрації шлюбу він продовжував перебувати у шлюбі з позивачкою. Додатково зазначає, що ОСОБА_3 не розірвав шлюб з позивачкою та зареєстрував новий шлюб було відомо і позивачці, про що вона повідомила у телефонній розмові у квітня 2007 року.
Позивачка посилається, що є дружиною померлого ОСОБА_3, а тому має право на спадкування після його смерті, проте відповідачка, яка перебуває у незаконно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 перешкоджає позивачці в отриманні спадщини після смерті чоловіка.
Враховуючи вищенаведене позивачка просила суд, постановити рішення, яким визнати шлюб, зареєстрований Подільським бюро ЗАГС м. Києва 27 квітня 1962 року, актовий запис № 258, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним від дня його державної реєстрації та зобов'язати відділ органу реєстрації актів цивільно стану Подільського управління юстиції м. Києва скасувати у книзі реєстрації актів цивільного стану запис № 258 від 27 квітня 1962 року про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Позивачка в судове засідання не з»явилася, в своєму позові та численних заявах просила розглядати справу у її відсутності та задовольнити позовні вимоги.
Суд, вислухавши думку представника відповідача, який не заперечував проти розгляду справи у відсутності позивача, вважає за можливе розглядати справу у відсутності позивачки на підставі поданих сторонами доказах, що містяться матеріалах справи, оскільки позивачка ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи, і за станом здоров'я не має можливості приїхати до Києва на призначене судове засідання.
Представник відповідача проти позову заперечив, надав суду письмові пояснення по справі.
Свої заперечення мотивує тим, що ОСОБА_3 19 вересня 1953 року уклав шлюб з позивачкою, однак згодом розірвав даний шлюб в судовому порядку, проте не може зазначити коли саме та відповідно до якого рішення суду. 27 квітня 1962 року ОСОБА_3 одружився з відповідачкою, вважає, що позивачка подала незаконний та необгрунтований позов, з метою заволодіння спадщиною.
Також вважає, що вимоги позивачки є незаконними, оскільки остання посилається на Сімейний кодекс України, хоча на час виникнення правовідносин діяло законодавство Української Радянської Соціалістичної Республіки, а тому до даних правовідносин має застосовуватися Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 30 травня 1926 року.
Додатково зазначає, що позивачкою пропущено строк позовної давності, оскільки позовна давність строком у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Враховуючи вищенаведене просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд, при вирішення даного позову керується положенням Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР від 30 травня 1926 року з послідуючими змінами, оскільки правовідносини виникли до набрання чинності Кодексу про шлюб та сім»ю 1969 року та СК України.
В позовній заяві позивачка посилалася на те, що її чоловік ОСОБА_3, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з нею, зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_2, що є порушенням вимог діючого законодавства, внаслідок чого даний шлюб підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
Суд погоджується з доводами позивача виходячи з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 19 вересня 1953 року між ОСОБА_3 та позивачкою ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 19 вересня 1953 року (а.с.3) та актовим записом про шлюб № 10 (а.с.85).
З наданого актового запису про шлюб за № 10 від 19.09.1953 року вбачається, що шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано не було, що додатково підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ( а.с. 85-87).
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 не розірвавши шлюб з позивачкою, зареєстрував повторно шлюб з ОСОБА_2, що підтверджується витягом з актового запису за №106 від 31.03.1962 року. Як вбачається з наданого актового запису, ОСОБА_3 зазначив, що він вступає в шлюб в перше ( а.с. 60), згодом даний шлюб було розірвано відповідно до рішення Київського обласного суду від 28.02.1962 року, про що міститься відповідний запис в актовому запису про припинення шлюбу (а.с. 60).
Згодом, 27 квітня 1962 року відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського бюро РАГСу було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом про одруження від 27 квітня 1962 року (а.с.5) та актовим записом про одруження № 258 (а.с.57), тобто ОСОБА_3 вступив у шлюб з відповідачкою втретє.
Як вбачається з актового запису про одруження за № 258, ОСОБА_3 зазначив, що він вступає в шлюб вдруге.
У своїх запереченнях представник відповідачки посилався на ту обставину, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано у судовому порядку, однак жодних доказів у підтвердження даної обставини не надав. Крім того, дані посилання представника відповідача спростовуються наявною в матеріалах справи актовим записом про шлюб від 19.09.1953 року за № 10, згідно якого будь-яких даних про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_3 та позивачкою відсутні та відповідної реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану.
Згідно вимог ст.ст. 57, 58, 59, 60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з вимог ст. 119 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР та ч.3 п.64 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану затвердженої Постановою Ради Міністрів УРСР від 20.01.1958 року за №45, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану, тобто з дати реєстрації розлучення в органах РАГСу.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів та обґрунтувань, що підтверджують факт розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та позивачкою, у зв'язку з чим суд не бере до уваги дане посилання представника відповідачки.
Відповідно до ст. 113 вищезазначеного Кодексу шлюб може бути визнаний недійсним постановою суду у випадках, точно зазначених законом.
Згідно ст. 114 шлюб, укладений, з недодержанням умов, передбачених в ст. 110-112, є недійсним.
Відповідно до ст. 111 не можуть одружуватися особи, з яких хоча б одна сторона перебуває у зареєстрованому шлюбі.
Вказані положення закону, також містяться і в Кодексі про шлюб та сім»ю Української РСР в редакції від 20.06.1969 року та СК України.
Згідно положень ст. 116 коли постанова суду про визнання шлюбу недійсним набере законної сили, шлюб вважається недійсним з того часу, як його укладено.
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_3 не розірвавши шлюб з позивачкою ОСОБА_1 зареєстрував новий шлюб з відповідачкою ОСОБА_2, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивачки про визнання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 27.04 1962 року, актовий запис № 258 зареєстрований Подільським РАГС м. Києва недійсним з часу його укладення.
В судовому засіданні представник відповідачки посилається на те, що позивачкою пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. В судовому засіданні представник відповідачки посилався на те, що позивачу було відомо ще в 1962 році проте, що її чоловік одружився з відповідачкою.
На його думку, позивачка пропустила строк позовної давності на звернення до суду, а тому в позові повинно бути відмовлено з даних підстав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 ЦК України позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з позовної заяви, позивачка про порушення своїх прав, а саме про реєстрацію шлюбу її чоловіка ОСОБА_3 з відповідачкою ОСОБА_2 дізналася у квітні 2007 року з телефонної розмови з останньою, що представником відповідача у судовому засіданні не заперечувалося.
Доказів, в підтвердження того, що позивачці було відомо про реєстрацію шлюбу з відповідачем до 2007 року, представником відповідача до суду не надано, окрім його усних пояснень, які не підтверджуються належними та допустимими доказами у справі.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позивачка дізналася про порушення свого права лише у квітня 2007 року, у зв'язку з чим суд вважає, що строк позовної давності позивачем пропущено не було.
Відповідно до п.131 Інструкції анулювання первинних записів актів громадянського стану провадиться органами реєстрації актів громадянського стану на підставі рішення суду.
Враховуючи дані положення суд приходить до висновку, що вимога позивачки про зобов'язання відділ органу реєстрації актів цивільно стану Подільського управління юстиції м. Києва внести відомості про визнання шлюбу недійсним є зайвою, оскільки на підставі рішення суду відділ реєстрації актів цивільного стану вносить відповідний запис.
Суд вважає слушним зазначити наступне, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 помер 24.09.2008 року, що підтверджено сторонами в судовому засіданні, а шлюб припиняється у разі смерті одного з подружжя, вказана обставина на думку суду не впливає на постановления рішення про визнання недійсним шлюбу укладеного між ОСОБА_3 та відповідачкою.
При даних обставинах справи суд враховує роз'яснення зазначені в ч. 1 п. 8 Постанови пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» при розгляді справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що на підставі ст. 45 КпШС відповідний позов може бути задоволено незалежно від часу реєстрації шлюбу, якщо буде встановлено, що вона мала місце за відсутності взаємної згоди осіб, які одружився, зокрема : якщо вони (хтось із них) не досягли шлюбного віку і його не було знижено в установленому законом порядку (крім випадків вагітності дружини або народження дитини), а також якщо шлюб було зареєстровано між особами, з яких хоча б одна перебувала в іншому шлюбі.
Відповідно до положень ч. 2 п. 8 Постанови пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року смерть особи, яка на час укладання шлюбу перебувала в іншому шлюбі, не належить до випадків, які виключають визнання нового шлюбу недійсним.
Зазначені тлумачення закону також закріплені і в Сімейному Кодексі України.
Також суд додатково вважає за необхідне зазначити, що визнання шлюбу недійсним не перешкоджає відповідачці захистити свої права в порядку ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Таким чином, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню витрати по сплаті послуг, з інформаційно-технічного забезпечення в розмірі -7, 50 гривень, а також підлягає стягненню на користь держави державне мита у розмірі - 8, 50 гривень.
Керуючись ст.ст. 11, 112, 113, 116, 119 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР та ч.3 п.64 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану затвердженої Постановою Ради Міністрів УРСР від 20.01.1958 року за №45, ст.ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України, п. 8 Постанови пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» та ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа-Відділ реєстрації актів цивільного стану Подільського управління юстиції в м. Києві про визнання шлюбу недійсним задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 27.04.1962 року, актовий запис № 258 зареєстрований Подільським бюро РАГСу м. Києва визнати недійсним з дня його державної реєстрації.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7, 50 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави держмито в розмірі 8, 50 грн.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.