Справа № 2-2949/07
11 червня 2009 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі : головуючого судді - Бобровник О.В. при секретарі - Славова Н.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визначення порядку користування житловим будинком, -
у травні 2008 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить встановити порядок користування приміщеннями жилого будинку АДРЕСА_1, виділити йому частку з спірного майна - кімнату розміром 10 кв. м., а відповідачу кімнати розміром 26, 9 кв. м. та 11, 9 кв. м., залишивши підсобні та надвірні приміщення в спільному користуванні.
Посилається в позові на те, що він і відповідач прописані та проживають в будинку АДРЕСА_1.
Між ним та відповідачем виникають конфлікти з приводу порядку користування житловими кімнатами будинку, ігноруються його житлові права і від будь-яких умов їх врегулювання відповідач відмовляється.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали свої вимоги, у зв'язку з цим просили задовольнити позов.
Відповідач в судовому засіданні проти первісного позову заперечила.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи і співставивши їх у відповідності до вимог чинного законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позову, виходячи із наступного.
Встановлено, що сторони по справі зареєстровані у спірному будинку.
Спірний будинок складається з трьох житлових кімнат розміром 11, 9 м. кв. , 26, 1 м. кв. та 10 м. кв.
У квартирі проживають та зареєстровані позивач та відповідач.
Позивач просить виділити йому в користування у квартирі кімнату розміром 10 кв. м., таким чином залишивши в користуванні відповідача кімнати розміром 26, 1 м. кв. та 11, 9 кв. м.
Як встановлено, частки сторін в спірній квартирі складають ОСОБА_1 - 1/6 та ОСОБА_2 - 5/6.
З висновку № 11596 судової будівельно-технічної експертизи вбачається, що виділити сторонам у користування жилі приміщення в будинку, які б відповідали їх часткам у праві користування будинком, неможливо в зв'язку з їх нерівнозначністю.
Таким чином, суд вважає, що визначенням порядку користування спірною квартирою за варіантом, запропонованим позивачем, будуть порушені права осіб, що проживають та зареєстровані у спірній квартирі, що кореспондується з позицією Верховного Суду України та практикою розгляду даної категорії спорів.
Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку, про безпідставність вимог позивача.
Крім того, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 4 ст. 59 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 постанови №11 Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року "Про судове рішення" /з наступним змінами/ передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.
Виходячи з викладеного вище, аналізу наданих суду сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позивачем та його представником не надано суду доказів чинення перешкод з боку відповідача в користуванні спірною квартирою, а тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача і в цій частині.
Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року "Про судове рішення" №11, ст. 358 ЦК України, ст.ст. 57-60, 88, 209, 212-214 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком.
Рішення може бути оскаржено на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається в десятиденний термін з дня проголошення рішення.