ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про залишення позовної заяви без розгляду
"06" серпня 2019 р. справа № 300/1166/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шумея М.В.,
секретаря судового засідання - Шпак М.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Панаїда О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до їх вчинення, -
В провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до їх вчинення.
02.07.2019 Військова частина НОМЕР_1 подала суду клопотання про застосування строку позовної давності, яке мотивоване тим, що про оскаржуваний грошовий розрахунок позивач був обізнаний 31.10.2018 під час отримання грошового атестату серії ЗУ № 141744 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 252 від 31.10.2018, що підтверджується його підписом в Книзі обліку військовослужбовців, які стоять на грошовому забезпеченні і бланків грошових атестатів. Просить залишити позов без розгляду.
Позивач у судовому засіданні пояснив, що про бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, він дізнався з листа військової частини НОМЕР_1 № 3501/173/129/62/пс від 21.05.2019. Також звернув увагу, на те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється. Відтак вважає, що він дотримався строків звернення до адміністративного суду.
Представник відповідача підтримав подане клопотання про залишення позову без розгляду та просив його задовольнити.
Вирішуючи по суті клопотання про залишення позову без розгляду в зв"язку з пропущеними строками позовної давності, суд зазначає наступне.
Вимогами частин 1, 2, 3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду, які. якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач звернувся до суду із позовом 29.05.2019, про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.
Як вбачається із позовної заяви позивача, його вимоги чітко пов'язані з проходження ним військової служби, оскільки п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу", ч.І статті 2 якого визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України на відміну від працівників, на яких розповсюджуються норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про оплату праці", здійснюється відповідно до норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", наказу Міністра оборони України від 07червня 2018 року №260, що є спеціальним законодавством та стосовно сфери регулювання проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України в цій частині мають пріоритетне значення.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зауважено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Таким чином, встановленим строком для звернення до адміністративного суду із зазначеними вище позовними вимогами є місячний строк.
Судом в ході судового розгляду встановлено, що про оскаржуваний грошовий розрахунок позивач був обізнаний 31.10.2018 року під час отримання грошового атестату серії ЗУ №141744 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №252 від 31.10.2018 року, що підтверджується його підписом в Книзі обліку військовослужбовців, які стоять на грошовому забезпеченні і бланків грошових атестатів (а.с. 32-35).
Слід зазначити, що позивач не звертався до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду.
Суд зазначає, що право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, що передбачено статтею 55 Конституції України. Це право є диспозитивним правом у адміністративному процесі.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
При вирішенні справи судом враховано, що початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду за своєю суттю не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і шляхом встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючі пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Однак згідно практики ЄСПЛ таке право не є абсолютним і підлягає визначеним національним законом обмеженням.
Так Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі читання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - цс законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків звернення до суду має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди 6\дуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Оіаноінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Аналізуючи вищевказане, суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється, оскільки позивачем до суду не надано доказів звернення із відповідними заявами.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Підсумовуючи вищевказане, суд приходить до висновку про залишення позову без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до їх вчинення - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Шумей М.В.
Ухвала складена в повному обсязі 09.08.19.