09 серпня 2019 р. Справа № 480/2578/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просила визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0гаа за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, викладену у листі №Г-7825-4039/21-19 від 19.06.2019 та зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Свої вимоги мотивувала тим, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Відмічає, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку, відповідач жодної з них у відповіді не навів.
Ухвалою суду від 18.07.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву (а.с.20-27), в якому, з урахуванням поданих доказів, просила відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області листом від 19.06.2019 №Г-7825-4039/21-19 повідомило позивача, що згідно інформаційної довідки відділу у Липоводолинському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 07.06.2019 №374/407-19 землі за рахунок, яких планується відведення земельної ділянки у власність відносяться до земель сільськогосподарського призначення - пасовища, ділянки для сінокосіння та випасання худоби, що не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеним статтями 2,6 Закону України “Про землеустрій”, в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування, а також вимогам Закону України “Про охорону земель”.
Крім того, у відзиві зазначила, що вимога зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов'язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.
Станом на сьогодні відповідь на відзив позивачем до суду не надано.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20.05.2019 позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована за межами населеного пункту на території Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (а.с.10). До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, копія паспорту та РНОКПП (а.с.12-14).
Листом №Г-7825-4039/21-19 від 19.06.2019 (а.с.11,27) відповідач повідомив позивача про наявність підстав, що ускладнюють отримання земельної ділянки у зв'язку з тим, що згідно інформаційної довідки, наданої відділом у Великописарівському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 07.06.2019 №374/407-19, землі за рахунок, яких планується відведення земельної ділянки у власність відносяться до земель сільськогосподарського призначення - пасовища, ділянки для сінокосіння та випасання худоби, що не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеним статтями 2,6 Закону України “Про землеустрій”, в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування , а також вимогам Закону України “Про охорону земель”. Оскільки пасовища можуть бути у складі земель для будь-якого сільськогосподарського призначення, але прямо забороняється розорювання пасовищ, про що говорить частина третя статті 37 Закону України “Про охорону земель”, а саме на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей, пасовищ. Також вказаним листом для уникнення земельних спорів було запропоновано ОСОБА_1 уточнити бажане місце розташування земельної ділянки.
Додатково вказаним листом позивача було повідомлено, що відповідно до рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1 начальникам головних управлінь Держземагентства в областях за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні з 15 жовтня 2014 року забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Згідно листа Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 27.05.2019 №8, сільська рада висловила свою позицію щодо непогодження відведення ОСОБА_1 земельної ділянки.
Також було зазначено в листі, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2014 року №333-р і від 22 вересня 2016 №688-р передбачається розширення повноважень органів місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками, у тому числі за межами населених пунктів. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не може не приймати до уваги позицію сільської ради під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. “а” ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України, відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов'язків, зобов'язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з'ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви. Однак, жодної з наведених у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем не зазначено.
Відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.
Натомість, у листі від 19.06.2019 (а.с.11,27) відповідач, повідомив позивача з посиланням на ст.ст.2,6 Закону України “Про землеустрій”, ч.3 ст.37 Закону України “Про охорону земель” та на інформаційну довідку відділу у Липоводолинському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 07.06.2019 №374/407-19 про те, що пасовища можуть бути у складі земель для будь-якого сільськогосподарського призначення, але прямо забороняється розорювання пасовищ, а надання спірної земельної ділянки не відповідатиме принципам землеустрою, визначених в ст.ст.2,6 Закону України "Про землеустрій" в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування.
Однак, суд зазначає, що вказані доводи ГУ Держгеокадастру є безпідставними, враховуючи наступне.
Так, згідно з довідкою відділу у Липоводолинському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 07.06.2019 №374/407-19 (а.с.23) земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, номер рядка 2.10, номер графи 12 (пасовища), розташування земельних ділянок не порушуватиме вимог раціональної організації території (шляхом створення черезсмужжя та компактності суміжного землекористувача), земельні ділянки визначені для сінокосіння та випасання худоби.
При цьому, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про охорону земель» від 19.06.2003 №962-IV власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно з ч.3 вказаної статті на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.
Таким чином, норма ч.3 ст.37 Закону України «Про охорону земель» від 19.06.2003 №962-IV визначає, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей. Однак, пряма заборона щодо такої діяльності, як зазначило ГУ Держгеокадастру і в листі від 19.06.2019 (а.с.11,27), відсутня.
Крім того, передача у власність земельної ділянки не позбавляє відповідні державні органи вживати заходи щодо контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням.
Також, як вбачається з вищевказаної довідки, на яку відповідач посилається в листі від 19.06.2019 (а.с.11), спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, номер графи 12 (пасовища), форма власності державна; бажане місце розташування земельної ділянки не порушуватиме вимог раціональної організації території. Тобто, цільове призначення даної земельної ділянки відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого ОСОБА_1 просить надати її у власність.
Той факт, що бажана земельна ділянка відноситься до пасовищ, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Таким чином, вказана підстава, з посиланням на Закони України «Про охорону земель» та «Про землеустрій», для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну та не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також вказаним листом від 19.06.2019 (а.с.11,27) відповідач повідомив ОСОБА_1 , з посиланням на лист Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 27.05.2019 №8 щодо непогодження відведення земельної ділянки (а.с.26) та на рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1, про те, що Головне управління не може не приймати до уваги позицію сільської ради під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Однак, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою також є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну.
Посилання відповідача у листі на рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 №2/1, яким, доручено начальникам головних управлінь Держземагентства в областях за зверненнями фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15 жовтня 2014 року, забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою, є безпідставним. Таке рішення колегії є розпорядчим, а не нормативним документом, а врахування чи неврахування позиції місцевої ради під час вирішення питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не передбачено чинним законодавством та, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, не є підставою для відмови у наданні такого дозволу.
Посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 №333-р та від 22.09.2016 №688-р також є необґрунтованим, оскільки даними розпорядженнями схвалено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні та затверджено план заходів щодо її виконання, однак вони не встановлюють жодних норм у галузі регулювання земельних відносин. До того ж, відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» розпорядження є актом Кабінету Міністрів України, який видається з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань, а тому посилання на такий документ як підставу для унормування порядку отримання позиції органу місцевого самоврядування щодо проекту землеустрою є необґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, дане рішення не може відповідати приписам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги про визнання відмови протиправною та її скасування, та про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд зазначає, що згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини десятої статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Крім того, повноваження суду у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень визначені частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України .
Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача про відсутність у суду повноважень щодо судового контролю дій та рішень відповідача у спірних правовідносинах.
Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти відмову або надати дозвіл. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб'єкта владних повноважень.
Вказані висновки узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 22.03.2018 (справа №823/795/17), від 27.02.2018 (справа №816/591/15-а), від 18 жовтня 2018 року (справа №818/1976/17), від 07.06.2019 (справа №826/17196/17).
Враховуючи, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області протиправно відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з підстав, не передбачених Земельним кодексом України, суд вважає, що в даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Сумській області, а зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2.0га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, буде обґрунтованим, повним та належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач протиправно надав формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вказане положення, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Сумській області суму судового збору в розмірі 1536,80грн., сплаченого нею за подання позовної заяви згідно квитанцій від 25.06.2019 (а.с.3-4).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м.Суми, вул.Петропавлівська, буд.108, код ЄДРПОУ 39765885) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, викладену у листі №Г-7825-4039/21-19 від 19.06.2019.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Кімличанської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м.Суми, вул.Петропавлівська, буд.108, код ЄДРПОУ 39765885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір в розмірі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 80коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 09.08.2019.
Суддя І.Г. Шевченко