07 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/11287/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,
представники учасників справи:
позивача - Луговець Л.А.,
відповідача-1 - Мойса Є.В .,
відповідача-2 - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс"
про визнання дій зловживанням процесуальними правами
у справі №910/11287/16 Господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс"
до 1. Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Calea Ferata din Moldova),
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фірма "Nistas GmbH"
про стягнення 70 080 000,00 євро, що еквівалентно 2 116 416 000,00 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі №910/11287/16.
29 липня 2019 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" про визнання дій зловживанням процесуальними правами. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що відповідачу мало бути відомо про наявність у справі клопотання про відкликання довіреності на його представника, оскільки ухвалу Верховного Суду від 06.03.2019 у цій справі, в якій зазначені відповідні обставини, було направлено сторонам у справі й опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відсутність протягом декількох (чотирьох) місяців будь-якого спростування відповідачем вчинення саме ним дій щодо відкликання представника, повідомлення про дію довіреності представником саме в судовому засіданні 10.07.2019, невчинення представником відповідача дій щодо звернення до свого довірителя з метою підтвердження чи спростування вчинення ним дій щодо відкликання представника завчасно, на думку позивача, свідчить про введення суду в оману з метою затягування процесу, є зловживанням процесуальними правами, що призводить до порушення строків розгляду справи.
Заявник вказує, що відповідач-1 у даній справі уже відкликав свого представника Петренко П.І. при розгляді справи судом першої інстанції, що, на думку позивача, свідчить про безпідставне затягування відповідачем-1 розгляду справи.
Згідно з частиною 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 2 цієї статті Кодексу наведено перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, проте не встановлює виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
За приписами частин 3, 4 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Частиною 1 статті 131 ГПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Частиною 1 статті 133 ГПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф.
Заява позивача про визнання дій зловживанням процесуальними правами не містить достатніх та обґрунтованих доводів та доказів того, що саме дії відповідача або його представників спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи, які б могли бути розцінені як зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству
Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції не вбачає в даному випадку підстав для задоволення поданої заяви та застосування до заявника касаційної скарги заходів процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу.
Керуючись статтями 43, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" у задоволенні заяви про визнання дій зловживанням процесуальними правами та стягнення штрафу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді Л. Стратієнко
В. Студенець