Справа № 462/6823/18
08 серпня 2019 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,
при секретарі судових засідань: Каралюс Т.Р.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, суд
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_2 16300,00 гривень безпідставно отриманих коштів, 13635,65 гривень проценти за користування грошовими коштами, 16548,00 гривень завданих збитків та 117400,00 гривень відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 11-12 липня 2013 року, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 , діючи з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, представившись деканом одного з факультетів Національного університету «Львівська Політехніка», шляхом обману та зловживання довірою, під приводом надання допомоги дочці позивача ОСОБА_3 щодо вступу у даний заклад на стаціонарну денну форму навчання вчинила шахрайські дії. Так, 12 липня 2013 року під впливом вказаних шахрайських дій, ОСОБА_1 переказала кошти в сумі 16300,00 гривень на банківську картку ПАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 громадянки ОСОБА_2 , яка отримала вказані кошти у відділенні №24 ПАТ КБ «ПриватБанк», що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 98, чим спричинила позивачу матеріальну шкоду на вищезазначену суму. Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 190 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо неї закрито. Вказаними діями відповідач спричинила позивачу матеріальну та моральну шкоду. Просить позов задовольнити.
Суд, ухвалив справу розглядати за відсутності позивача, оскільки подала суду про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, а також за відсутності відповідача, яка у судове засідання повторно не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, про час, день та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, заяви про розгляд справи у її відсутності не подала, відповідно до ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач відзив на позов суду не подала.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в сукупності, оглянувши матеріали кримінального провадження 462/2762/14-к, суд виходить з такого.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження № 462/2762/14-к, відносно ОСОБА_2 складено обвинувальний акт про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, згідно якого ОСОБА_2 11-12 липня 2013 року, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 , діючи з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, представившись деканом одного з факультетів Національного університету «Львівська Політехніка», шляхом обману та зловживання довірою, під приводом надання допомоги донці позивача ОСОБА_3 щодо вступу у даний заклад на стаціонарну денну форму навчання вчинила шахрайські дії. Так 12 липня 2013 року під впливом вказаних шахрайських дій ОСОБА_1 переказала кошти в сумі 16300грн. на банківську картку ПАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 громадянки ОСОБА_2 , яка отримала вказані кошти у відділенні №24 ПАТ КБ «Приват Банк», що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 98, чим спричинила ОСОБА_1 матеріальну шкоду на вищезазначену суму.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 01.03.2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України, та призначено покарання у виді 2 /двох/ років обмеження волі. На підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України та ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_2 від покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16300 грн.
Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 року вирок Залізничного районного суду м. Львова скасовано. На підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 190 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо неї закрито.
Частиною 6 ст. 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Із змісту постанови Верховного Суду від 19.06.2018 року вбачається, що у зв'язку із скасуванням судових рішень та закриттям кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України, потерпіла ОСОБА_1 не позбавлена права на стягнення з ОСОБА_2 моральної та матеріальної шкоди в порядку цивільного судочинства.
Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно п.3 ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Також, згідно частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Як вбачається із матеріалів справи, на рахунок ОСОБА_2 . /матеріали кримінального провадження Т.1 а.с. 81-82,83/ ОСОБА_6 , який є чоловіком позивача, 12.07.2013 р. перераховано 16300,00 грн. /а.с.8/.
Як підтверджується матеріалами кримінального провадження у справі № 462/2762/14-к, що своїми діями ОСОБА_2 завдала ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 16300,00 гривень.
Доказів, що відповідач відшкодувала позивачу завдану шкоду суду не надано.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 16300,00 гривень безпідставно отриманих коштів підставні та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення процентів у розмірі 13635,65 гривень, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Разом з тим, до матеріалів справи долучено розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 13635,65 гривень, а не процентів у розумінні ст. 536 ЦК України.
Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Однак, суд не приймає до уваги поданий позивачем розрахунок пені, оскільки у позовних вимогах позивач просить суд стягнути саме проценти на підставі ст. 536 ЦК України.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, що вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_7 зберігає без достатньої правової підстави грошові кошти позивача на загальну суму 16300,00 гривень.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018р. у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), згідно з яким відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуття), зобов'язана повернути це майно. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватись у двох значеннях. Перше - це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов'язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування відсотків річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом (зокрема ч. 1 ст. 1048 ЦК України - у правовідносинах, що виникають з договору).
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що до даних правовідносин сторін мають бути застосовані положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, позивач не заявляла позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляції за весь час прострочення на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення процентів не підлягають задоволенню за недоведеністю.
У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі.
Із долучених до матеріалів справи копій проїзних документів та згідно долучених до матеріалів кримінального провадження актів виконаних робіт на підставі укладеного договору про надання правової допомоги у кримінальному провадженні, вбачається, що позивачем понесені витрати у зв'язку із розглядом кримінального провадження відносно ОСОБА_2 та у зв'язку із розглядом даної справи.
Вказані збитки позивачем розраховано у розмірі 16548,00 гривень.
Відповідач не подала суду жодних заперечень щодо розрахованої позивачем суми збитків, так як і не надала свого розрахунку, а тому суд приймає до уваги розмір збитків заявлений позивачем та задовольняє дану позовну вимогу.
Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування позивачці моральної шкоди, суд виходить з такого.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів та у приниженні честі і гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У відповідності до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до п.9 Постанови №4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (із змінами і доповненнями) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Судом встановлено, що діями відповідача позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає у незручностях пов'язаних із процесом відновлення її прав та браком коштів, які відповідач безпідставно отримала та не повертала, а тому позивач зазнала негативних переживань, тобто такі дії відповідача спричинили моральну шкоду позивачу.
Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є підставною, однак, суд, виходячи із з конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до переконання, що розмір такої позивачем завищений, а тому із врахуванням обставин справи вважає, що достатнім та справедливим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Частиною 3 даної статті визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивач просить суд стягнути на її користь витрати у даній цивільній справі на правову допомогу в розмірі 1200,00 грн.
Разом з тим, до матеріалів справи не долучено жодного документа на підтвердження вказаних понесених витрат на правову допомогу, а тому вимога про стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Відтак, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме із відповідача слід стягнути 16300,00 гривень безпідставно отриманих коштів; 16548,00 гривень завданих збитків та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 гривень.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог /ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України/.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача із відповідачаслід стягнути сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1140,00 гривень.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. 23, 1212, 1213 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , яка зареєстрована АДРЕСА_1 та проживає на АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , яка проживає у АДРЕСА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 - 16300,00 /шістнадцять тисяч триста/ гривень безпідставно отриманих коштів; 16548,00 /шістнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім/ гривень завданих збитків та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 /десять тисяч/ гривень.
Стягнути із ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , яка зареєстрована АДРЕСА_1 та проживає на АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , яка проживає у АДРЕСА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 понесені судові витрати в розмірі 1140.00 /одна тисяча сто сорок/ гривень.
У решті позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Текст рішення суду складений 08 серпня 2019 року.
Суддя:
Оригінал рішення.