справа №372/1673/17 головуючий у суді І інстанції: Кравченко М.В.
провадження №22-ц/824/8272/2019 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
06 серпня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Сержанюка А.С., Сліпченка О.І.,
секретар судового засідання: Спеней О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У червні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому просила розірвати шлюб, який зареєстрований Відділом запису актів громадянського стану Виконавчого комітету Світловодської міської ради народних депутатів Кіровоградської області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 08.06.1991 року зроблено актовий запис № 214. Виділити їй в особисту приватну власність в порядку поділу спільного майна подружжя: 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 загальною площею 0.051 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Виділити відповідачу ОСОБА_1 в особисту приватну власність в порядку поділу спільного майна подружжя: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок загальною площею 697,0 кв. м. житловою площею 103,5 кв. м. з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , також просила стягнути з відповідача на свою користь 1/2 частину доходів, отриманих за період з 01.08.2016 року по 10.05.2017 року від здавання в подобовий найм житлових приміщень в буд. АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебуває в зареєстровану шлюбу з 08.06.1991 року, від спільного шлюбу вони мають повнолітню дитину ОСОБА_4 . На даний час спільне життя з відповідачем не склалось, тому вона має намір розірвати шлюбу та поділити придбане у шлюбі майно.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив виділити йому легковий автомобіль марки «PorscheBoxster», кабріолет-В, 1997 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_4 , технічний паспорт серії НОМЕР_5 від 14.04.2015 року, стягнути з позивача ОСОБА_2 на його користь різницю вартості майна у розмірі 192 394 грн. 82 коп. вимоги зустрічного позову обґрунтовує тим, що позивач за первісним позовом не заявляє жодних вимог про поділ рухомого майна, а саме автомобілів, які також були придбані сторонами в шлюбі, тому просить також вирішити питання про поділ автомобілів.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.
Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на 1/2 частину (у рівних частинах за кожним) наступних об'єктів нерухомого та рухомого майна:
- житлового будинку загальною площею 304,7 кв.м, житловою площею 46,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ,
- земельної ділянки площею 0,0278 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_6 ,
- житлового будинку загальною площею 270,4 кв.м, житловою площею 56 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ,
- земельної ділянки площею 0,0343 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_7 ,
- земельної ділянки площею 1/2 від 0,0516 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1 ,
- автомобіля «Porsche Boxster», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам у справі, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в поділі спільного майна подружжя щодо автомобіля марки «LexusCT200H», 2013 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_8 , VINНОМЕР_12 , номер двигуна НОМЕР_11 і в цій частині зустрічний позов задовольнити, в порядку поділу визнати право особистої приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на Ѕ частину на автомобіль марки «LexusCT200H», 2013 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_8 , VINJTHKD5BH НОМЕР_9 , номер двигуна НОМЕР_11 , в іншій частині рішення залишити без змін. Вказував на те, що автомобіль «LexusCT200H» 2013 року випуску був придбаний ОСОБА_2 після продажу у лютому 2018 року без згоди ОСОБА_1 автомобіля Мерседес 2006 року випуску, який повністю утримувався та куплявся за кошти ОСОБА_1 ..
ОСОБА_2 ,. відзив на апеляційну скаргу не подала.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір про поділ майна подружжя суд першої інстанції встановив обсяг майна набутого подружжям, а саме: житловий будинок розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0278 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , житловий будинок розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0343 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 1/2 від 0,0516 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль «Porsche Boxster», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та поділив його між подружжям в ідеальних частках визнавши за кожним право власності на Ѕ частини спірного майна.
В зазначений частині сторони рішення суду не оскаржується.
Вирішуючи даний спір в частині зустрічного позову, та відмовляючи в поділі спільного сумісного майна подружжя щодо автомобіля марки «LexusCT200H» 2013 року випуску, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що дане майно було набуто після фактичного припинення шлюбних стосунків між сторонами, припинення ведення спільного господарства, що сторонами визнається, тому достатніх правових і фактичних підстав для віднесення цього автомобіля до складу спільного майна подружжя, яке підлягає поділу, судом не встановлено.
Крім того, відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що вимога про стягнення різниці вартості майна в розмірі 192 394 грн. 63 коп., належними і допустимими доказами не обґрунтована і не доведена.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши його у Постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15.
Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 (далі - Постанова), встановлено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший).
Зі змісту п.п. 23, 24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України.
Судом установлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.06.1991 року, фактично шлюбні відносини припинили з 01.08.2016 року, а шлюб розірвано рішенням суду від 29.05.2018 року, що підтверджується рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 травня 2018року.
За час перебування у шлюбі сторони набули право спільної сумісної власності на майно, а саме: житловий будинок загальною площею 304,7 кв. м., житловою площею 46,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0278 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_6 , житловий будинок загальною площею 270,4 кв. м., житловою площею 56 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0343 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_7 , земельну ділянку площею 1/2 від 0,0516 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1 , - автомобіль «Porsche Boxster», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується матеріалами справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вищезазначенеспірне майно, придбане сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі, тобто набуте ними за спільні кошти, тому це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін відповідно до ст.ст. 368, 372 ЦК України, має право на Ѕ частину від спільного майна, а державна реєстрація права власності за одним із подружжя порушує законні права та інтереси іншого, як співвласника такого майна.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в поділі спільного майна подружжя щодо автомобіля марки «LexusCT200H», 2013 року випуску, і в цій частині зустрічний позов задовольнити, в порядку поділу визнати право особистої приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на Ѕ частину зазначеного автомобіля, в іншій частині рішення залишити без змін.
Встановлено, що 13 лютого 2018року ОСОБА_2 придбала автомобіль «LexusCT200H», 2013 року випуску відповідно до договору купівлі- продажу, а 21.02.2018року здійснила його державну реєстрацію та отримала свідоцтво про реєстрацію ТЗ.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що легковий автомобіль марки «LexusCT200H», 2013 року випуску, було набуто ОСОБА_2 21.02.2018року (відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), після припинення ведення спільного господарства з 1 серпня 2016 року, що встановлено рішенням суду про розірвання шлюбу від 29 травня 2018 року, яке набуло законної сили, тому достатніх правових і фактичних підстав для віднесення цього автомобіля до складу спільного сумісного майна подружжя, яке підлягає поділу, судом першої інстанції не встановлено. З такими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та підтверджені обставинами справи.
Як убачається з матеріалів справи, в зустрічному позові ОСОБА_1 просив виділити йому легковий автомобіль марки «PorscheBoxster», кабріолет-В, 1997 року випускута стягнути з ОСОБА_2 на його користь різницю вартості майна у розмірі 192 394 грн. 82 коп..
Також судом встановлено, що суду не надано належних і допустимих доказів щодо вимоги зустрічного позову про стягнення з первісного позивача ОСОБА_2 на користь первісного відповідача ОСОБА_1 різницю вартості майна в розмірі 192 394 грн. 63 коп..
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, виходячи із заявлених зустрічних позовних вимог та принципу диспозитивності, передбаченому ст. 13 ЦПК України, суд першої інстанції вірно вирішив питання поділу автомобіля «PorscheBoxster», кабріолет-В, 1997 року випуску та питання стягнення грошової компенсації.
Доводи апеляційної скарги про те, що сторони продовжували спільно вести господарство та спільно обслуговували належне їм майно після 01.08.2016 року, тобто після фактичного припинення шлюбних відносин, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29.05.2018 року встановлено, що сторони шлюбно-сімейні відносини не підтримують та спільне господарство не ведуть, спільно фактично не проживають з серпня 2016 року, шлюб носить формальний характер і збереження його суперечило б інтересам сторін, що підтверджується копією вказаного рішення.
В суді апеляційної інстанції представник позивача категорично заперечувала проти посилання відповідача про ведення спільного господарства та підтримання сімейно шлюбних стосунків після серпня 2016року.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову в частині поділу автомобіля марки «LexusCT200H», 2013 року випуску.
В іншій частині первісного та зустрічного позову рішення суду першої інстанції сторони в апеляційному порядку не оскаржували.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено "07" серпня 2019 року.
Головуючий суддяЛ.П. Сушко А.С. Сержанюк О.І. Сліпченко